Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/930/16-ц

Справа № 138/930/16-ц Провадження № 22-ц/801/697/2021 Категорія: 66 Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 рокуСправа № 138/930/16-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Ліннік Я.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2021 року, ухвалене суддею Холодовою Т.Ю., повне рішення складено 20 січня 2021 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, встановив: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 . Позовні вимогти мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить вказаний вище житловий будинок, у якому на момент звернення до суду із даним позовом були зареєстровані ОСОБА_2 (її колишній чоловік) та ОСОБА_3 (сестра чоловіка). 20.01.2016 за рішенням суду розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , укладений 25.12.2002. Зазначає, що відповідачі не проживають і ніколи з часу реєстрації (2008 рік) не проживали у її будинку. Єдиний час, коли ОСОБА_2 знаходився у будинку, це час його відпустки, якщо вона припадала на літо. Вона ніколи не чинила перешкод відповідачам у користуванні житловим приміщенням, вони добровільно визначили собі інше місце проживання і спірним житловим приміщенням не користуються без поважних причин. ОСОБА_2 працює у м. Києві, має дві квартири, а ОСОБА_3 з народження проживає разом із матір`ю в Молдові. Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування належним їй на праві власності житловим будинком. Скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки документам, які знаходилися в матеріалах справи; безпідставним є посилання суду на ст.47 Конституції України щодо права на житло та заборони примусового позбавлення житла, оскільки ОСОБА_2 є власником двох квартир в м.Києві, тобто має місце проживання; суд послався на неіснуючий факт перешкоджання позивачем ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. У судове засідання, призначене на 13.04.2021 учасники справи не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд заяви у відсутність належно повідомлених учасників справи. Зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування належним позивачу будинком на підставі ч.2 ст.405 ЦК України, оскільки доказів, які б свідчили, що відповідачі понад один рік відсутні за місцем реєстрації свого проживання без поважних причин позивачем суду не надано. Судом також встановлено, що позивач створила перешкоди відповідачу ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком. Що стосується відповідача ОСОБА_3 , то суд першої інстанції виходив також з відсутності підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так як на день розгляду справи місце проживання відповідача у спірному житловому приміщенні вже не зареєстроване. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які стосуються ОСОБА_2 .. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 грудня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду від 20 січня 2016 року. ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_1 від 05.09.2008 (а.с.5 т.1). Судом встановлено та визнавалось відповідачем зміна назви вулиці «Радгоспна» на вулицю «Вишнева». Згідно з довідкою виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 02-22/2413 від 11.12.2020, ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 186 т.1). Відповідно до довідки директора ТОВ «Комфорт-Таун» №801 від 16.04.2015, ОСОБА_2 згідно з актом про підтвердження фактичного проживання від 16.04.2015 дійсно проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 . Плата за комунальні послуги стягується з 05.09.2012 (а.с.33 т.1). Як на правову підставу для задоволення позову позивач посилалася на положення ч. 2 ст. 405 ЦК України, зазначаючи, що ОСОБА_2 з часу реєстрації (2008 рік) не проживав у належному їй житловому будинку, добровільно визначив собі інше місце проживання, має у власності інше нерухоме майно. За змістом статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. У відповідності до положень ст. 317, 319 ЦК Українивласник має право вільно володіти, користуватись та розпоряджатися належною йому власністю на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно до вимог ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Частинами 1 та 4 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК Українидо членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Аналіз наданих суду доказів та встановлених судом обставини свідчить про те, що відповідач був вселений до житлового будинку ОСОБА_1 як член сім`ї власника будинку його колишньої дружини, набувши таким чином зареєстроване в ній у встановленому законом порядку місце проживання та право користування. При його вселенні у будинок угоди про порядок користування цим приміщенням укладено не було, а отже в силу ст.156 ЖК Україниу нього як члена сім`ї власника жилого приміщення виникло право користування цим житлом нарівні з ним. Припинення сімейних відносин не позбавляє одного з подружжя права користування нерухомим майном, яке належить іншому з подружжя та в якому зареєстроване його місце проживання, що відповідає положенням ч. 4 ст. 156 ЖК Українита ст. 405 ЦК України. До такого висновку прийшов ВС у постанові від 16.11.2020 у справі №295/13887/18-ц за аналогічних правовідносин. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47). У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. До вказаного висновку прийшов ВС у постанові від 09.12.2020 у справі №209/2642/18. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела тривалість відсутності відповідача ОСОБА_2 у спірному будинку, зокрема з 2008 року, а також поважність причин його відсутності, оскільки на підтвердження факту не проживання відповідача у належному їй житловому будинку вона надала лише копію акту обстеження матеріально побутових умов малозабезпеченої сім`ї для надання житлової субсидії № 141 від 04.03.2016. Дійсно, із ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає, що доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, є обов`язком такої сторони. Однак, відповідач ОСОБА_2 не заперечував викладених у позовній заяві обставин, зокрема, з приводу того, що він понад встановлені законом строки на момент звернення до суду з позовом не проживав у вказаному будинку та не ніс витрат на його утримання, стверджуючи при цьому, що позивач чинила йому перешкоди у користуванні житлом. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав копію висновку інспектора Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області Солодчука І.Ф. про результати розгляду повідомлення від громадянина ОСОБА_2 від 02.04.2016 та копію листа в.о. начальника Могилів-Подільського відділу поліції Костецького В.Г. від 04.04.2016, в яких йде мова про зміну позивачем замків до вхідних дверей будинку, внаслідок чого ОСОБА_2 не мав доступу до нього. Вказані документи взяті судом першої інстанції до уваги як докази чинення позивачем відповідачу перешкод у користуванні житлом. Разом з тим, сама по собі заміна замків вхідних дверей не є достатнім доказом чинення перешкод у користуванні житлом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 звернувся до чергової частини Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області вже після звернення позивача до суду із даним позовом. Інших доказів, які б підтверджували факт чинення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 у користуванні житлом, в якому він зареєстрований, як до подання позовної заяви, так і після її подання ОСОБА_2 не надано. Так як і не надано доказів вжиття відповідачем заходів на усунення таких перешкод (якщо такі дійсно існували). Таким чином, ОСОБА_2 не довів поважності причин свого не проживання у житловому будинку, який належить позивачу. Крім того, з матеріалів справи слідує, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2020 у цивільній справі №755/20605/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права приватної власності на нерухоме майно визнано, зокрема, спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_3 , та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Також вказаним рішенням визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на двоповерховий житловий будинок, що розташований за адресою: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площео 0,1 га за вказаною адресою; квартиру АДРЕСА_4 (а.с.148-170). Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2020 у цивільній справі №755/20605/15-ц, зокрема, в частині вирішення вимог стосовно квартири АДРЕСА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_4 , та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири (а.с. 139-141 т.1). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додані ОСОБА_2 до апеляційної скарги, встановлено, що ОСОБА_2 є власником двох квартир (№ НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ) в АДРЕСА_5 , розмір частки 1/2. У наданих як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції документах ОСОБА_2 зазначає своїм місцем проживання АДРЕСА_2 . З довідки ТОВ «Комфорт-Таун» №801 від 16.04.2015 вбачається, що ОСОБА_2 здійснював плату за комунальні послуги по АДРЕСА_2 з вересня 2012 року, що підтверджує його постійне проживання у м. Києві. Тобто у справі встановлено та не заперечується ОСОБА_2 , що він має у власності інше житло, у якому фактично проживає, у зв`язку з чим забезпечений житлом та має можливість зареєструвати своє місце проживання за вказаною адресою. Та обставина, про яку ОСОБА_2 зазначає у відзиві на апеляційну скаргу, що він не має виділеної цілої частини власної нерухомості, не впливає на факт наявності у нього нерухомого майна та можливості його проживання в ньому. Твердження ОСОБА_2 про те, що його проживання за місцем реєстрації для нього є єдиним засобом уникнення домашнього насильства зі сторони дружини та збереження власного здоров`я не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказані обставини не є предметом дослідження у даній справі, а тому додані до відзиву на апеляційну скаргу документи (заяви про скоєння адміністративного правопорушення та кримінального злочину, заява про видачу обмежувального припису) не беруться колегією суддів до уваги. Відхиляються також доводи ОСОБА_2 з приводу того, що саме він добудовував належний позивачу будинок в. Могилів-Подільський, вкладав в нього кошти та сили, оскільки ці питання вирішувалися при розгляді справи про поділ майна подружжя. Таким чином, позбавлення права користування жилим приміщення відповідача ОСОБА_2 за місцем реєстрації не призведе до втрати ним єдиного можливого для проживання житла. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не проживає в житловому будинку, який належить ОСОБА_1 без поважних причин понад один рік, має у власності інше житло, в якому і проживає, а тому він є таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком по АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просила скасувати повністю рішення суду першої інстанції, однак, рішення суду фактично оскаржує лише в частині відмови суду у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, так як рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 апеляційним судом не переглядалося. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування судових витрат 551,20 грн за подання позовної заяви та в розмірі 826,80 грн за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком по АДРЕСА_1 . У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривні 20 копійок за подання позовної заяви та в розмірі 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 80 копійок за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 квітня 2021 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко