Постанова Черкаський апеляційний суд № 692/1699/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/590/21Головуючий по 1 інстанції Справа №692/1699/19 Категорія: 307000000 Чепурний О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Драбівська державна нотаріальна контора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на Ѕ частину земельних ділянок в порядку спадкування, - в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом. В обґрунтування якого вказував, що з народження і по даний час він проживає в АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати - ОСОБА_4 . Після смерті батьків відкрилася спадщина. До складу спадщини після смерті батька входили житловий будинок, майновий пай, грошові вклади та земельна ділянка. Після смерті матері - майновий пай, земельна ділянка. Позивач був членом сім`ї спадкодавців на час їх смерті, проживав у батьківському будинку та прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Також спадкоємцем був його брат ОСОБА_5 , який зберігав на руках ощадні книжки. На початку лютого 2017 року позивачу стало відомо про те, що Драбівською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтва на ім`я брата на земельні частки (паї), грошові вклади та майнові паї без урахування його частки у спадщині. Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 06.03.2019 року, зміненим постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,73 га, на майнові паї та грошові вклади, та після смерті ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 2,67 га, та майновий пай. Судове рішення набрало законної сили 18 червня 2019 року. 31 жовтня 2019 року з метою виконання рішення суду позивач звернувся в Драбівську державну нотаріальну контору з заявою про видачу йому свідоцтв про право на спадщину на земельні ділянки, які належали батькам. Проте, нотаріус відмовив у видачі свідоцтв з підстав, що законодавством не врегульовано видачу нових свідоцтв та внесення змін до виданих свідоцтв на час видачі спірних правовстановлюючих документів. Крім того, на підставі свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_5 видані державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 964882 від 12.02.2008 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 964881 від 12.02.2008 року. На підставі даних актів зареєстровано право власності ОСОБА_5 , як єдиного власника земельних ділянок. Тому у випадку залишення чинними даних державних актів на земельні ділянки зареєструвати право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на частину земельних ділянок позивача неможливо. Єдиним ефективним способом захисту прав в цьому випадку є визнання права власності на частину земельних ділянок, які належали батькам. Позивачу належить Ѕ частина спірних земельних ділянок, так як спадкоємців після смерті батька було двоє, він та його брат. Брат ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщину отримала його дружина ОСОБА_1 . На підставі викладеного та з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд: 1)визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ№964882, виданий 12.02.2008 року, на земельну ділянку, площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00324, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0390 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390; 2)визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ№964881, виданий 12.02.2008 року, на земельну ділянку, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00325, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0391 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0391; 3)визнати в порядку спадкування за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00324, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0390; 4)визнати в порядку спадкування за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00325, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0391; 5)визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0390; 6)визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0391. Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №964882, виданий 12.02.2008 року на земельну ділянку, площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00324, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0390 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №964881, виданий 12.02.2008 року на земельну ділянку, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.781.00325, за кадастровим номером земельної ділянки 7120686900:03:001:0391 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0391. Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 2020 року на земельну ділянку площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0390 та земельну ділянку, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0391, видані після смерті ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_1 . Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (за межами населеного пункту). Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (за межами населеного пункту). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 3461 гривню 44 копійки. Рішення суду мотивовано тим, що права позивача на спадщину після смерті його батьків були порушені тим, що частина спадщини, на яку має право позивач не була переоформлена на позивача відповідно до рішень судів та в подальшому відповідачу були видані правовстановлюючі документи на спадкове майно без урахування частки у спадщині, яка належить позивачу. Захистити порушене право позивач в позасудовому порядку не може. На підставі викладеного, суд вважав, що позовні вимоги обґрунтовані. Оскільки державні акти на право власності на земельну ділянку не можуть відповідно до законодавства бути визнані частково недійсними, вони підлягають визнанню недійсним повністю, а тому свідоцтва видані на їх підставі також підлягають визнанню недійсними повністю. Відтак, з метою відновлення порушених прав позивача на отримання частки спадкового майна підлягають скасуванню оскаржувані державні акти на земельні ділянки та видані на підставі їх свідоцтва про право на спадщину, а також визнання права власності на спірне майно за позивачем, що відповідатиме ефективному способу захисту порушених прав позивача. Подальше переоформлення прав на спадщину після смерті ОСОБА_6 відповідачем ОСОБА_1 можливе шляхом отримання нових свідоцтв в порядку ч.3 ст.1300 ЦК України з врахуванням даного рішення суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним, ухвалене при неповному встановленню обставин, які мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а тому просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В мотивування апеляційної скарги вказує на те, що суд розглянув справу без її участі, при цьому не встановивши причини неявки, що позбавило її права захистити свої права та надати докази, які заперечують проти позовних вимог ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. На спростування твердження відповідача, вказує, що сторона відповідачки протягом періоду розгляду даної справи, а саме з 2019 року по 2021 рік всіляко затягувала розгляд даної справи та систематично подавала до Драбівського районного суду необґрунтовані та нічим не підтверджені клопотання про відкладення судових засідань, дані обставини підтверджуються матеріалами справи (журналом судових засідань). Під час розгляду даної справи 22.01.2021 року представником відповідача в черговий раз було подано необґрунтоване клопотання про відкладення судового засідання, яке було відхилене судом. Крім цього, відповідачка та її представник були присутні на попередніх судових засіданнях, та отримували судові повістки про виклики до суду, тому у суду не було підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідачка брала участь у попередніх засіданнях, їй роз`яснювалися її права та обов`язки, вона висловлювала свою думку і ставлення до позовних вимог. 14 квітня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль О. про відкладення розгляд справи на іншу дату, оскільки на даний час він перебуває на самоізоляції у зв`язку із підвищеною температурою. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів звертає увагу, що Коваль О. жодного підтвердження про перебування його на самоізоляції та час до якого він буде перебувати на даній самоізоляції, визначений у встановленому законом порядку лікуючим лікарем, суду апеляційної інстанції він не надав. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період короно вірусної хвороби (COVID-19)» 17 березня 2020 року №533-ІХ внесені до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 23 вересня 1999 року №1105-ХІV і пп. 5-1 ч. 1 ст. 22 зазначеного Закону встановлений додатковий страховий випадок, за яким надається допомога по тимчасовій непрацездатності. Особливий порядок видачі листків непрацездатності під час карантину передбачено розділом 5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 р. №455. Згідно вказаних нормативних актів вбачається, що працівники на самоізоляції повинні звернутися за оформленням листків непрацездатності. Крім того саме лікуючий лікар визначає на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я строк самоізоляції хворого на COVID-19 або особи з підозрою на інфікування COVID-19. Слід також зауважити, що представник відповідача не був позбавлений права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відео конференції поза межами приміщення суду, проте не скористався своїм правом. З метою дотримання строків розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. За змістом статті 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 06.03.2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року судами визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,73 га, на майнові паї та грошові вклади, та після смерті ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 2,67 га, та майновий пай. Судове рішення апеляційної інстанції набрало законної сили 18 червня 2019 року. Дані свідоцтва були видані на ім?я брата позивача - ОСОБА_5 . Підставою для визнання їх недійсними було те, що при спадкуванні майна, яка залишилось після смерті батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не було враховано частку, яку успадкував ОСОБА_2 . Позивач звернувся до нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, проте з отриманої відповіді 31.10.2019 року вбачається, що нотаріус відмовила йому у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нормативно-правовими актами, які діяли до набрання чинності ЦК України 2004 року, не була передбачена можливість вносити до вже виданих свідоцтв про право на спадщину зміни та видавати нові свідоцтва. З копії спадкової справи ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про його смерть. Спадщину після його смерті прийняла дружина - ОСОБА_1 , відповідач по справі. На підставі частково скасованих судом свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки, площами 2,7339 га з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390 та 2,6718 га з кадастровим номером 7120686900:03:001:0391. На підставі даних державних актів ОСОБА_1 отримала два свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.05.2020 року на вказані земельні ділянки. Позивач на час смерті батьків проживав разом з ними, тобто є таким, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Встановлено, що після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належне їм майно фактично прийняли у спадщину сини останніх - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , хоча ОСОБА_2 юридично на себе спадщину не оформив. Разом із тим, він вважається таким, що її прийняв. На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом брату позивача ОСОБА_5 видані державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №964882 від 12.02.2008 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №9644881 від 12.02.2008 року. Під час розгляду даної справи в суді відповідачці були видані Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 2020 року на спірні земельні ділянки. Отже, судом встановлено, що наразі позивач не може реалізувати свої права, як власника майна успадкованого після смерті батьків. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. У зв`язку з наявністю постанови апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року, якою визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які видані на ім`я ОСОБА_5 , у свою чергу його спадкоємиця за заповітом ОСОБА_1 не мала права на спадкування спірних земельних ділянок, оскільки у спадкодавця було право на 1/2 їх частини. За вказаних обставин видані ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 2020 року на земельну ділянку площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0390 та земельну ділянку, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0391, видані після смерті ОСОБА_5 є частково недійсними. Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що порушене право ОСОБА_2 підлягає захисту в судовому порядку. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою відповідач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції вказала на те, що справу було розглянуто у її відсутність без з`ясування причин її неявки в судове засідання, що стало перешкодою для захисту її прав та подання доказів на спростування вимог позивача. Крім того, судом не було ухвалено заочне рішення, що позбавило її права оскаржити його у визначеному процесуальному порядку. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130, 223 ЦПК України. Згідно з частиною шостою статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Частиною 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Пунктом 2 частини 2 статті 223 ЦПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 31 січня 2020 року на 12 годину 00 хвилин та надано п`ятнадцятиденний строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с. 36). З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи в суді першої інстанції, що був призначений на 31 січня 2020 року, в подальшому був відкладений на 06 березня 2020 року у зв`язку із поданням ОСОБА_1 клопотання про відкладення судового розгляду справи. 06 березня 2020 року ОСОБА_1 повторно подано клопотання про відкладення судового розгляду справи, яке судом було задоволено та відкладено розгляд на 03 квітня 2020 року. У зв`язку із надходженням клопотань представників сторін, розгляд справи призначений на 03 квітня 2020 року було відкладено на 22 травня 2020 року. 21 травня 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. скерував до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину на території України. Розгляд справи призначений на 22 травня 2020 року судом відкладено на 09 червня 2020 року. 05 червня 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. направив до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину на території України. 09 червня 2020 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2020 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. 09 липня 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. направив до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину на території України. 10 липня 2020 року розгляд справи відкладено на 17 вересня 2020 року. 14 вересня 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. направив до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю у розгляді справи в Черкаському апеляційному суді. 17 вересня 2020 року розгляд справи відкладено на 24 вересня 2020 року. 22 вересня 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. направив до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину на території України. 24 вересня 2020 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання повинно було відбутися 27 листопада 2020 року. 24 листопада 2020 року представник відповідача - Коваль О.Є. направив до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю у розгляді справи в Соснівському районному суді м. Черкаси. 27 листопада 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду на 25 грудня 2020 року (т. 1 а.с. 213). В подальшому розгляд справи відкладався двічі на 15 січня 2021 року та на 22 січня 2021 року. 22 січня 2021 року ОСОБА_1 та її представник, в судове засідання не з`явилися. Позивач про причини своєї неявки суд не повідомила, а її представником - адвокатом Коваль О.Є. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням на території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з посиланням на звернення Ради суддів України з проханням утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників, а також посилався на наявність у нього підвищеної температури тіла. Колегія суддів звертає увагу, що доказів про перебування на лікуванні, представником відповідача до суду надано не було. Тобто, будучи обізнаними про призначене судове засідання на 22 січня 2021 року відповідач та її представник до суду не з`явились. З урахуванням наведених обставин, тривалості судового провадження, неодноразового відкладення розгляду за ініціативою відповідача та її представника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 22 січня 2021 року за відсутності сторони відповідача, оскільки причини їх неявки судом визнано неповажними, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, нові докази учасниками справи не подавались, а саме по собі запровадження карантину не зупиняє роботи судів. Крім того, представником ОСОБА_1 адвокатом Коваль О.Є. в поданих численних клопотаннях про відкладення розгляду справи не зазначено, які саме обмеження запроваджені у зв`язку із введенням карантину перешкоджали йому взяти участь в призначених судових засіданнях. Отже, виходячи з доводів клопотань про відкладення розгляду справи, поданих представником відповідача до суду першої інстанції причиною неявки до суду представника відповідача є надання переваги участі у розгляді інших справ, а також у зв`язку із карантинними заходами. Оскільки поважність причин неявки представника відповідача судом не встановлена, відповідач могла, проте не реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на позовну заяву, розгляд судом першої інстанції справи у відсутності відповідача та її представника, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо доводів ОСОБА_1 в частині не ухвалення судом заочного рішення у справі за наявності для цього процесуальних підстав, що позбавило її права оскаржити заочне рішення в порядку передбаченому ЦПК України, то колегія суддів вважає їх непереконливими з огляду на наступне. Відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Чинне законодавство не зобов`язує, а навпаки надає право суду на ухвалення заочного рішення, при наявності сукупності умов передбачених частиною 1 статті 280 ЦПК України. Посилання на порушення прав відповідача у зв`язку із тим, що вона не може скористатися порядком оскарження передбаченого саме для заочного рішення, колегія суддів вважає надуманими, оскільки в неї відсутні перешкоди, в разі непогодження із ухваленим рішенням, для його оскарження в апеляційному порядку, чим вона і скористалася. При цьому, слід окремо звернути увагу на те, що на розгляді в суді першої інстанції справа перебувала понад рік, однак відповідач не скористалась правом на здійснення всіх процесуальних прав та жодних доказів, відзиву чи пояснень на заперечення доводів позивача до суду не надала. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом виданих на ім`я ОСОБА_1 , а саме визнати їх частково недійсними на Ѕ частини спірних земельних ділянок. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, це суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог,суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10 статті 141 ЦПК України). У даному випадку з відповідачки на користь позивача, у зв`язку із зустрічним зарахуванням судових витрат, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2113,10 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року - змінити в частині позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом. Визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 2020 року на Ѕ частину земельної ділянки площею 2,7339 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0390 та на Ѕ частину земельної ділянки, площею 2,6718 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7120686900:03:001:0391, видані після смерті ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2113,10 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 квітня 2021 року. Судді: Б.Б. Вініченко С.І. Бондаренко О.М. Новіков