Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12833/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/12833/20 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення,- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (надалі відповідач), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року; - зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести ОСОБА_1 нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, застосовуючи при цьому в якості базового місяця жовтень 2010 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця жовтень 2010 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести ОСОБА_1 нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 18.11.2005 року проходила військову службу в Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Відповідно до наказу Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.03.2020 року №154 позивач звільнена з військової служби в запас за станом здоров`я, та наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 15.04.2020 року №81 з 15.04.2020 виключена зі списків особового складу центру та усіх видів забезпечення. Відповідач не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, та її виплату не здійснено і під час проведення розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби 15.04.2020 року. 29.09.2020 року позивач звернулася до відповідача щодо невиплати індексації за період з 01.01.2016 року. 27.10.2020 року відповідач за вих. №5361 позивачу надав відповідь, якою відмовлено у виплаті індексації, та зазначено, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась. Вважаючи протиправними дії відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, колегія суддів, виходячи із визначених у ч.1 ст.308 КАС України меж перегляду судом апеляційної інстанції, переглядає дану справу в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до ст.2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Статтею 4 Закону України №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабміну України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078). Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Статтею 6 Порядку №1078 визначено, зокрема, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Посилання відповідача на положення ст.6 Порядку №1078, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, є необґрунтованими. Судова колегія зазначає, що вищенаведені доводи не відповідають нормам Закону №1282-XII та п.11 Порядку №1078, яким визначено, що додаткові витрати, пов`язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються. Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати. Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, що відповідає висновкам суду першої інстанції. Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Судова колегія зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення. Крім того, безпідставними є посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, згідно яких визначено не нараховувати індексацію до окремого роз`яснення. Обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». В свою чергу, роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки про нараховані розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, (надбавок, доплат, підвищень) та премії за період з 01.01.2016 року по 15.04.2020 року, з якої вбачається, що за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року індексацію позивачу не виплачено. Також з наданої позивачу довідки про нараховані розміри індексації за період з 01.01.2016 року по 15.04.2020 року вбачається, що виплата індексації позивачу здійснювалась лише за період з грудня 2018 по квітень 2020. Проте за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року виплата індексації відповідачем не здійснювалась. Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо правомірності його дій, пов`язаних з невиплатою індексації позивачу в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є помилковими. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що у вищевказаний період відповідачем допущено саме протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.