LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4852160/8564/20

від 14.04.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №160/8564/20 скасувати та прийняти у справ…

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/8564/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року (суддя 1-ї інстанції Ільков В.В.) у справі №160/8564/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог,- ВСТАНОВИВ: 27.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6578-17/64 від 13.11.2018 року на суму 15 819,54 грн., №Ф-6578-17/64 від 05.02.2019 року на суму 18 276,72 грн. та вимогу ГУ ДПС України в Дніпропетровській області № Ф-6578-17/64 від 12.02.2020 року на суму 29 293, 44 грн. про нарахування недоїмки ОСОБА_2 (код ОКПП НОМЕР_1 ). В обґрунтування позову зазначено про протиправність оскарждених вимог, оскільки позивачем у спірний період господарська діяльність не проводилась. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року позоив задоволеною. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржені вимоги прийняті у відповідності до нолрм чинного законодавства, а нарахування та сплаа єдиного внеску здійснюється не залежно від здійснення господарської діялності та отримання доходу. Позивач не скористався правом подання відзиву. Сторони повідомлені про день розгляду справи. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 (код ОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.09.2006 року по теперішній час перебуває на обліку в Лівобережному управлінні, ГУ ДПС, Лівобережна ДПІ (Індустріальний район м.Дніпро), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Позивач підприємницьку діяльність не здійснює, доходів не отримує, страхові внески не сплачуються, про що вбачається з довідки ОК-5, сформованою Пенсійним фондом, а також самою відповіддю податкового органу №62947/10/04-36-33-01-09 від 26.06.2020 року. Враховуючи те, що позивач перебуває на обліку у контролюючого органу, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, керуючись положеннями Закону України №2464, контролюючим органом нараховано в автоматичному режимі щоквартальні нарахування. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегровані картці платника податків відображено такі несплачені нарахування на 2018 рік: - нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448,00 грн. нарахування не сплачені; - 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04,2018 року, нарахування не сплачені; - 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені; - 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10,2018 року, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 гривень. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено такі несплачені нарахування за 2019 рік: - 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені; - 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені; - 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені; - 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені; Сума недоїмки станом на 31.10.2019 року становила 26 539,26 гривень. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено такі несплачені нарахування за 2019 рік: - 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.01.2020 року становила 29293,44 гривень. Таким чином, за позивачем обліковується податкових борг у загальному розмірі 63389,70 грн., який позивачем сплачено не було. Враховуючи наявність цього боргу, керуючись абз.1 п. 4 р. VІ Інструкції №449 податковим органом, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, за якими розраховані нарахування єдиного соціального внеску, контролюючим органом були сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6578-17/64 від 13.11.2018 року на суму 15 819,54 грн., №Ф-6578-17/64 від 05.02.2019 року на суму 18276,72грн. та вимога № Ф-6578-17/64 від 12.02.2020 року на суму 29 293, 44 гривень. Згідно складеної Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області вимоги від 13.11.2018 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 15819,54 грн. (недоїмка). Сума боргу визначена станом на 31.10.2018 року. Згідно складеної Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області вимоги від 05.02.2019 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 18276,72 грн. (недоїмка). Сума боргу визначена станом на 31.01.2019 року. Згідно складеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області вимоги від 12.02.2020 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 29293,44 грн. (недоїмка). Сума боргу визначена станом на 31.01.2020 року. Позивач не погодившись із вказаними вище вимогами про сплату боргу (недоїмки) щодо нарахованих сум податкового боргу у загальному розмірі 63389,70 грн., звернувся до суду із зазначеним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку про протиправність оскаржених вимог, оскільки позивач не здійснює господарську діяльність та не отримує доходи. Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Як свідчать встановлені обставини справи, позивач (код ОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.09.2006 року по теперішній час перебуває на обліку в Лівобережному управлінні, ГУ ДПС, Лівобережна ДПІ (Індустріальний район м.Дніпро), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Враховуючи те, що позивач перебуває на обліку у контролюючого органу, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, керуючись нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", контролюючим органом нараховано в автоматичному режимі щоквартальні нарахування зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також відповаідачем складені оскаржені вимоги від 13.11.2018 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 15819,54 грн. (недоїмка); від 05.02.2019 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 18276,72 грн. (недоїмка); від 12.02.2020 року №Ф-6578-17/64 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 29293,44 грн. (недоїмка). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI в редакції на час правовідносин, що виникли) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Віповідно ч. 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок; Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018). Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується. Враховуючи зазначені норми законодавства, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить висновку, що що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Як свідчать втсновлені обставини справи, та не спростовано позивачем, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що позивач є найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець з 2018 року. Враховуючи вищенаведені норми законодавства, відхиляються судом апеляційної інстанції доводи про нездійснення позивачем підприємницької діяльності. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують, відповідно до закону, пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Натомість, до матеріалів справи не подано доказів, що позивач звільняється від сплати за себе єдиного внеску у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI. Отже, з огляду на те, що матеріали справи містять докази про те, що у період, за який позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску, позивач не був найманим працівником, в останнього був обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску, навіть у разі не отримання доходу. Правова позиція з цього питання викладена у тому числі у постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі №440/2149/19. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та невірно надав оцінку обставинам справи та їх доказам, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №160/8564/20 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення. У задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»