Постанова 4850 № 200/5229/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 року справа №200/5229/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (повний текст складено 02 грудня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/5229/20-а (суддя І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 відкрито провадження у справі. Ухвалою суду першої інстанції від 02.12.2020 виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури в частині позовних вимог про стягнення з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2016 по 19.11.2017 у сумі 274559,30 грн., та стягнення з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 у сумі 590474,27 грн. Справу в частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, в яких він просив: - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області №219к від 06.05.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою прокуратури Київської області, або, у разі її ліквідації на день ухвалення рішення, іншу з аналогічними функціональними обов`язками; - стягнути з прокуратури Київської області (на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2020 по день фактичного поновлення на роботі, розрахований згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою ПКМУ від 08.02.1995 №100; - зобов`язати прокуратуру Київської області скасувати в трудовій книжці запис про звільнення ОСОБА_1 з прокуратури Київської області, залишено за справою № 200/5229/20-а. Позивачем було надано до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення в порядку конституційного провадження справи № 1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-IX. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що предметом конституційного подання, прийнятого до розгляду Конституційним Судом України, є перевірка відповідності Конституції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами) положенням ст.ст. 8, 9, 19, 22, 24, 43, 64, 92, 106, 131-1 Конституції України, що об`єктивно унеможливлює розгляд даної адміністративної справи. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/5229/20-а клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі задоволено. Зупинено провадження по справі № 200/5229/20-а, до вирішення в порядку конституційного провадження справи № 1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-IX (зі змінами). Відповідачем та третьою особою на ухвалу суду першої інстанції від 02 грудня 2020 року подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржену ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зупинення провадження в справі спрямоване також на те, щоб обставини, що об`єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об`єктивний характер, не були такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Згідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд першої інстанції зупиняючи провадження у справі дійшов наступних висновків. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Оскільки процедура атестації, за результатами якої прийнято наказ Прокурора Київської області від 06.05.2020 № 219к про звільнення позивача з посади, проведена саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX (зі змінами), рішення Конституційного Суду України має безпосереднє значення для розгляду справи по суті. Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим, з огляду на наступне. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Зупиняючи провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що конституційність Закону № 113-XI має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотню дію). В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону № 113-IX, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності положень вказаного Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення. Водночас, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаного конституційного подання і предметом цього спору. В достатній мірі не конкретизував, в чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання, та не відобразив відповідні висновки у своїй ухвалі. Фактично підставою для зупинення стало те, що у позиції відповідачів є посилання на Закон №113-ІХ й конституційність його положень розглядається Конституційним Судом України. У чому полягає потреба зупинення провадження та її взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, судом не обґрунтовано. Щодо розгляду справи судами упродовж розумного строку, то необхідно зазначити про те, що конституційне провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 113-IX розглядається з 24 грудня 2020 року і станом на момент касаційного розгляду ця справа залишається нерозглянутою. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку. Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо. Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15. Окремо слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності. Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні. У зв`язку з цим, для даної категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного; віднесено такі справи до справ незначної складності зі зменшеними строками розгляду. Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах даної категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства. Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу. Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 240, 308, 311, 320, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/5229/20-а задовольнити. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/5229/20-а - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко