Постанова 4822 № 721/447/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2021 року м. Чернівці Справа № 721/447/17 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б., секретар: Скрипка С.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Ниміджан Юлією Василівною на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Проскурняка С.П., дата виготовлення повного тексту рішення невідома, - В С Т А Н О В И В: У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.2-5). Свої вимоги мотивував тим, що 15.11.2012 року позивач продав ОСОБА_2 належний йому на праві власності автомобіль «Volkswagen Passat», 2002 року випуску, шасі НОМЕР_1 на підставі довіреності від 15.11.2012 року, згідно якої останньому було надано право експлуатувати, користуватися та розпоряджатися (продавати, передавати в оренду, обмінювати) вказаний автомобіль. Того ж дня ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку, в якій зобов`язався виплатити останньому заборгованість по купівлі автомобіля в розмірі 28 820 грн рівними частками по 2217 грн до 15.12.2014 року. Оскільки на сьогоднішній день вказана заборгованість не повернута, позивач з урахуванням ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь 28 820 грн та 3% річних в період з 15.12.2014 року по 05.07.2017 року в розмірі 21 967,29 грн, що разом складає 52 948,79 грн. Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 25 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 796,98 грн боргу. Вирішено питання відносно розподілу судових витрат. Провадження №22-ц/822/435/21 Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що розписка від 15.11.2012 року не підтверджує факту передачі грошових коштів у борг та виникнення у відповідача обов`язку їх повернення. Також є протиправним висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені, інфляційних витрат та 3% річних. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що відповідач придбав у ОСОБА_4 автомобіль, на підтвердження чого надав розписку про виплату заборгованості частинами, однак умови розписки не виконав, у зв`язку з чим позивач змушений був звернутися до суду. Вважає, що між сторонами було укладено договір позики, а тому суд дійшов вірного рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону не відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що умовами письмової розписки від 15.11.2012 року передбачено погашення по 2217грн, щомісячно до 15 числа кожного місяця в строк до 15 грудня 2014 року, а позивач звернувся до суду з позовом згідно відмітки працівників Укрпошти 06.07.2017 року, отже повинно підлягати стягненню з відповідача заборгованість за кредитом починаючи з липня 2014 року, що становить 13 302 грн ( 6 місяців по 2217), й тому з урахуванням вимог ст.625 ЦК України необхідно стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 13 302 грн основної заборгованості, 3% річних за весь час прострочення, а саме до 05.07.2017 в сумі 1020грн 06коп та 13474,92 грн інфляційних збитків, а всього 27796,98грн. Про те, колегія суддів вважає такі висновки суду помилковими, оскільки вони суперечать нормам матеріального права, що регулюють відносини за договорами позики. Так, ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України). За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин 1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За таких обставин, договір позики (на відміну від договору купівлі-продажу) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування. Проте, наданий суду письмовий доказ на існування таких відносин у вигляді розписки від 15.11.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язався перед ОСОБА_1 виплатити останньому заборгованість по купівлі автомобіля «Volkswagen Passat», 2002 року випуску, шасі НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 28 820 грн рівними частками по 2217 грн до 15.12.2014 року (а.с.6). Суд апеляційної інстанції дослідивши зміст розписки констатує те, що вона не підтверджує передачу позивачем коштів у борг і обов`язок відповідача їх повернути, а зводиться до укладення усного договору купівлі-продажу автомобіля «Volkswagen Passat», 2002 року випуску, шасі НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Оскільки зазначена розписка не підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення у нього обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача частини боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних із застосуванням правил за договорами позики є помилковим. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене за недоведеністю обставин існування договірних відносин за договором позики, із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 960 грн (а.с.72), які підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 . На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Ниміджан Юлією Василівною, задовольнити. Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /А.І. Владичан, І.Б. Перепелюк/