Постанова 4818 № 640/14719/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Харків справа № 2-5602/10 провадження № 22-ц/818/1845/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря:.Сізонової О.О. учасники справи: позивач (стягувач) ОСОБА_1 відповідач (боржник) ОСОБА_2 заявник (особа, яка звернулася з поданням) - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв Олександр Сергійович розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року у складі судді Лях М.Ю.,- в с т а н о в и в : 26 серпня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв Олександр Сергійович звернувся до суду із поданням, в якому просив визначити частку боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 у розмірі ј частки, підстава виникнення права власності - договір купівлі - продажу 1/2 частини квартири, серія та номер: реєстраційний № 2051, виданий 10.08.2017, видавник Малахова Г.І. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, з метою звернення на нього стягнення в рамках виконавчого провадження № 55967726. Визначити частку боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме квартирі АДРЕСА_2 у розмірі 1/3 частки , підстава виникнення права власності договір про розірвання договору дарування номер 3886, виданий 27.09.2016 , видавник приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харитонова Я.М., свідоцтво про право власності серія та номер 2-96-74868-М-1, виданий 11.07.1996 , видавник Харківський міський центр приватизації державного житлового фонду; договір дарування номер 1586, виданий 11.05.2005 , видавник приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В., з метою звернення на нього стягнення в рамках виконавчого провадження № 55967726. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення задоволено частково. Визначено частку боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 у розмірі ј частки, підстава виникнення права власності - договір купівлі - продажу 1/2 частини квартири, серія та номер: реєстраційний № 2051, виданий 10.08.2017 р., видавник Малахова Г.І. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу з метою звернення на нього стягнення в рамках виконавчого провадження № 55967726. У задоволенні іншої частини подання - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.С. про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення.. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що згідно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 є власником 1/2 частини, яку придбала за власні кошти, про що зазначено у договорі, а тому ОСОБА_2 до цієї частки не маю ніякого відношення. Звертає увагу, що судом взагалі не надано оцінку зазначеним доводам ОСОБА_6 . Із тексту оскаржуваного рішення убачається, що в ньому взагалі відсутня мотивувальна частина. Так, у рішенні зазначено: обставини справи, короткий зміст позицій сторін та норми права. Однак будь-якого висновку, до якого дійшов суд під час ухвалення рішення не міститься. Судом не ураховані надані ОСОБА_2 докази, а їх аналіз у свою чергу не знайшов відображення у рішенні суду. У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.С. вказує про незгоду з доводами апеляційної скарги Зазначає, що договір купівлі -продажу від 10.08.2017 р., не спростовує висновків суду щодо правомірності визначення частки у спільному майні. Оскільки ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження таких обставин, як джерело особистих коштів його дружини на покупку частки квартири в період шлюбу, то суд першої інстанції зробив вірний висновок щодо визначення частки боржника у майні, якою він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 1/4 частки. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Ухвала Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року в частині відмови у задоволені вимог подання приватного виконавця сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи подання державного виконавця в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення примусового стягнення за рішення суду боргу з ОСОБА_2 , який немає іншого майна , на яке може бути звернено стягнення, а отже підлягає визначенню частка боржника, у майні, яким він володіє спільно зі своєю дружиною ОСОБА_4 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 у розмірі ј частки з метою звернення на нього стягнення в рамках виконавчого провадження № 55967726. Такі висновки суду, в оскаржуваній частині, не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За правилом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до частини першої статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. За положеннями ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Згідно зі ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Положеннями ст.ст. 60, 70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Наведені норми надають право приватному (державному) виконавцю звертатись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному сумісному майні. В обґрунтування заяви приватний виконавець зазначав, що у нього на виконанні перебувають два виконавчих провадження:№ 55967726, № 55967772 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 772 440,00 грн. та судового збору по цивільній справі № 640/14719/15-ц. Боржник не надав декларацію про доходи, поштову кореспонденцію не отримує, у нього відсутні будь-які доходи, пенсію він не отримує, рухоме та нерухоме майно а ОСОБА_2 не зареєстровано. За адресою, яка зазначена, як місце проживання боржника, він відсутній. Приватним виконавцем було з`ясовано, що там мешкає дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яка повідомила, що квартира АДРЕСА_2 належить їй на праві власності, та боржник до неї відношення не має. Приватному виконавцю стала відома інформація, що дружині боржника належить на праві власності Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 та 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Враховуючи відсутність іншого майна, зареєстрованого за боржником, що унеможливлює виконання судового рішення, приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника із спільного майна для звернення стягнення. Норми статті 368 ЦК України вказують, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. За загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Разом з тим, нормами Сімейного кодексу України також передбачена можливість визнання майна, що набуте в період шлюбу , особистою приватною власністю одного з подружжя. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею ст. 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зі змісту договору купівлі-продажу від 10.08.2017 (а.с. 181 т. 2) убачається, що покупець ОСОБА_4 придбає 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за рахунок особистих коштів, про що є заява її чоловіка ОСОБА_2 ( боржника) Набуття майна в особисту власність одним із подружжя не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, якщо майно придбано за особисті кошти. Суд першої інстанції не дав оцінку зазначеним обставинам та помилково вважав 1/2 частину квартири, придбаної за договором купівлі продажу від 10.08.2017, спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на зміст договору купівлі-продажу від 10.08.2017 підстав для висновку, що ОСОБА_2 володіє квартирою спільно з іншими особами, не вбачається. Ухвала Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року оскаржується апелянтом лише в частині задоволення вимог приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.С. про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення. В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося. За таких обставин ухвала суду першої інстанції відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 та п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.С., з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні подання в цій частині. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд , -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року в частині задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича - скасувати та постановити нову. Відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича про визначення частки боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 у розмірі ј частки з метою звернення на нього стягнення в рамках виконавчого провадження № 55967726. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення складено 14 квітня 2021 року.