Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/5417/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 570/5417/17 Провадження № 22-ц/4815/457/21 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Остапчук Л.В. Рішення суду першої інстанції проголошено (вступна і резолютивна частини): об 11 год. 52 хв. 22.01.2021 в м. Рівне Рівненської області Повний текст рішення складено: 01.02.2021 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в с т а н о в и в: У грудні 2017 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про повернення боргу. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що між сторонами було укладено договір позики на суму 5 000 євро, що підтверджується розпискою позичальника. У цьому документі відповідачем також зазначено і про те, що з метою взятих на себе зобов`язань з повернення боргу він передав позикодавцю Державний акт про право власності на землю, зобов`язавшись повернути борг до 01 березня 2015 року. Оскільки в обумовлений строк борг повернуто не було, повернути його в добровільному порядку ОСОБА_1 відмовляється, тому позикодавець пред`явив позов про стягнення з відповідача на його користь 156 250 гривень заборгованості за договором позики, 13 317, 64 гривні трьох відсотків річних та 15 000 гривень моральної шкоди. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 2 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 156 250 гривень заборгованості за позикою та 2 370 гривень сплаченого судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, які полягали у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про хибність врахування судом боргової розписки, оскільки вона є сумнівною (без вказівки про авторство, час і місце її складення), а тому не може вважатися належним, допустимим і достовірним доказом. Так, розписка як документ, що свідчить про існування боргових зобов`язань, повинна містити умови отримання позичальником в борг грошей з зобов`язанням їх повернення і дати отримання коштів. Тому вважає, що доказом укладення договору позики може бути лише така розписка, яка підтверджує факт отримання грошових коштів у борг і вказує про умови їх повернення. Натомість спірна розписка не має істотних умов договору, а саме невідомо, хто є автором розписки, невідомим є час її написання, тобто не зазначений момент укладення договору позики, не вказано про місце написання розписки, що в сукупності свідчить про недодержання вимог ст.ст. 640, 647, 1047, 1049 ЦК України. У своїх поясненнях з приводу розписки позивач плутався і не міг детально пояснити обставини її складення, а саме, що її написано сторонніми людьми, тоді як підпис ніби належить відповідачу. Щодо покладеного в основу оскаржуваного рішення висновку повторної почеркознавчої експертизи Київського НДЕКЦ МВС України від 19.02.2020 №17-3/2073, то посилається на порушення вимог законодавства при її проведенні та складанні висновку. Зокрема, зазначалося про неможливість дати категоричний висновок експертом у первинній судовій почеркознавчій експертизі через виявлені розбіжності у зразках почерку ОСОБА_1 і підпису у розписці. Між тим, висновком у повторній експертизі вказується про безумовну належність підпису у розписці відповідачу. Вважає, що повторна експертиза проведена поверхово, неповно і необ`єктивно, оскільки допущено порушення правил пунктів 1.2.13, 3.4, 4.14, 4. 15, 4. 19 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998. Крім того, заявник звертає увагу, що при заявленні клопотання про призначення повторної експертизи представник позивача - адвокат Петришин А.М. дезорієнтував суд, вказуючи про включення лише одного питання, хоча на вирішення первинної експертизи було поставлено чотири питання. Тобто вважав, що за своїм змістом повторна експертиза не є такою, адже на її вирішення не було поставлено ті ж самі питання, що й на первинну. Переконаний, що експертом при проведенні судової почеркознавчої експертизи також знехтувано й положеннями ст. 3 Закону України "Про судову експертизу". Тому вважає, що висновок повторної почеркознавчої експертизи Київського НДЕКЦ МВС України від 19.02.2020 №17-3/2073 призначено з порушенням ч. 2 ст. 113 ЦПК України. Тому слід призначити повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (вулиця Смоленська, 6, м. Київ, 03057), а на ї вирішення поставити ті ж самі питання, які були постановлені на вирішенні первинної експертизи, а саме: 1.) чи належить підпис, вчинений в заяві розписці, яку надав позивач, саме відповідачу? 2.) чи є речення в заяві-розписці "Свій борг у сумі 5 000 євро зобов`язуюсь повернути у строк до 01.03.2015" написаним одночасно з іншим текстом заяви-розписки, чи є дописаним після спливу деякого строку (часу, дня, року тощо) після написання основного тексту? 3.) чи є речення в заяві-розписці "Свій борг у сумі 5 000 євро зобов`язуюсь повернути і у строк до 01.03.2015" виконане однією і тією ж особою, що й інший текст заяви-розписки? 4.) чи виконане (написане) речення в заяві-розписці "Свій борг у сумі 5 000 євро зобовязуюсь повренути у строк до 01.03.2015" саме ОСОБА_1 .? З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подавався, хоча про право його подати їм було роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Норма частини першої ст. 367 ЦПК України вказує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тобто рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року перевіряється колегією суддів лише в частині задоволених вимог ОСОБА_2 , про що відповідачем подано апеляційну скаргу, оскільки сторони це судове рішення в частині відмови в позові не оскаржували. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову в частині заборгованості за договором позики, оскільки факт його укладення підтверджується письмовою розпискою, де обумовлено суму позики і дату виконання позикового зобов`язання. Оскільки позичальник у передбачений договором позики термін не повернув одержаної спірної суми, тому суд з урахуванням цієї обставини та беручи до уваги, що борговий документ знаходиться у позикодавця, стягнув із ОСОБА_1 на користь позивача 156 250 гривень заборгованості, відмовивши у стягненні суми трьох процентів річних та моральної шкоди. Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 5 000 євро позики, передав позикодавцю Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №2455399 та зобов`язався одержану суму позики повернути у строк до 01 березня 2015 року, про що склав відповідну письмову розписку. Позикодавцем свої зобов`язання за договором позики виконано повністю і передано 5 000 євро на користь відповідача. Оригінал боргового документа знаходиться у ОСОБА_2 . Згідно зі ст.ст. 11, 509, 526, 545, 1046-1047, 1049 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб. що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Вважаючи, що відповідач порушив зобов`язання через невиконання умов договору позики, у грудні 2017 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на його користь 156 250 гривень заборгованості за позикою, що є еквівалентним 5 000 євро, 13 317, 64 гривні суми трьох процентів річних та 15 000 гривень моральної шкоди. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов, стягнувши із ОСОБА_1 на користь позикодавця 156 250 гривень заборгованості за договором позики та відмовивши у решті вимог. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірна розписка не містить необхідних даних про її автора, час, місце та інші обставини її складання, а тому є сумнівною, то вони є необґрунтованими. Дані твердження ОСОБА_1 спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції, що відображено в оскаржуваному рішенні. Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про те, що повторну судову почеркознавчу експертизу від 19.02.2020 №17-3/2073 проведено з порушенням вимог закону. Так, на а.с. 152 міститься висновок експерта, де в категоричній формі вказується, що підпис після слів " ОСОБА_1 " у заяві-розписці від імені ОСОБА_1 виконаний ОСОБА_1 . При цьому будь-які порушення, на які покликається заявник, не свідчать про хибність зробленого експертом висновку, оскільки цей доказ збігається з іншим доказом у справі - борговим документом (заявою-розпискою), знаходження якого у позивача очевидно вказує про порушення відповідачем позикових зобов`язань перед ОСОБА_2 . Неспроможними з правової точки зору є покликання автора апеляційної скарги на інші недодержання судом норм процесуального права. Так, згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Проте будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів відповідачем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто. Не встановлено апеляційним судом підстав для застосування норми ч. 3 ст. 376 ЦПК України, де наведено повний і вичерпний перелік обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення. З приводу клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, то апеляційний суд з ним не погоджується, виходячи з такого. Відповідно до ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.2 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Оскільки підстав для твердження про необґрунтованість висновку експерта у повторній судовій почеркознавчій експертизі від 19.02.2020 №17-3/2073 не встановлено, тому клопотання про призначення (знову) повторної судової експертизи є безпідставним. Поготів, частина третя ст. 367 ЦПК України передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Між тим, обставин, які давали би законні підстави для призначення повторної судової почеркознавчої експертизи після проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, на чому наполягає заявник, не вбачається. Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і колегією суддів відхиляються. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий : С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С.Шимків