Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/4402/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4402/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и л а: Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ТУ ДСА у Черкаській області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати судді Черкаського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, зобов`язано ТУ ДСА України у Черкаській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Черкаського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчислити суддівську винагороду відповідно до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити її без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, відмовивши в задоволенні позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що обмеження суддівської винагороди була прямо встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а тому відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівні, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що він, як суддя, починаючи з 18.04.2020 отримує суддівську винагороду меншу ніж встановлено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, у зв`язку з чим, позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядались в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. 03.03.2021 до суду надійшло клопотання скаржника про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №340/1916/20, однак 03.03.2021 Верховним Судом ухвалено постанову у справі №340/1916/20, яка набрала законної сили з дати її прийняття, в силу вимог ст.359 КАС України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач призначений на посаду судді Черкаського районного суду Черкаської області Указом Президента України № 352/2013 від 27.06.2013 року «Про призначення суддів» (а.с.9-13). Після закінчення п`ятирічного строку призначення позивача, за результатами кваліфікаційного оцінювання (рішення ВККСУ від 18.04.2018 №426/ко-18), Указом Президента України від 07.09.2018 №271/2018 позивача повторно призначено на посаду судді Черкаського районного суду Черкаської області (а.с.14-18). Відповідно до довідки №7 Черкаського районного суду Черкаської області від 08.10.2020 №1.33/7/2020, позивач, з 12.07.2013 по дату видачі довідки працює на посаді судді зазначеного суду. З 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Вважаючи виплату суддівської винагороди за вказаний період у розмірі, який не відповідає положенням ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402, що виключає можливість застосовувати інші Закони до правовідносин стосовно суддівської винагороди, тому розмір суддівської винагороди належить визначати без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені Законом №1402, та не застосовувати до спірних правовідносин ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Згідно з ч.1, 2 ст.4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч.1, 2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 9 наведеної статті визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій, а саме - Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, розмір суддівської винагороди та її граничний розмір можуть визначатись виключно цим Законом. Зміни до вказаного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було. Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з п.10 р.І якого Закон України № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)». Питання правомірності застосування обмеження розміру суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 вже було предметом дослідження Верховним судом у справі 340/1916/20 та в постанові від 03.03.2021 Верховний Суд виклав правовий висновок, в якому зазначив, що Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема доповнено його статтею 29 (п.10 р.І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його ст.135, що спирається передусім на положення ч.2 ст.130 Конституції України і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Закон №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Колегія суддів зазначає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Проте, всупереч приписам ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач застосував до спірних правовідносин положення ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для невиконання вимог ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, то колегія суддів вважає, що зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки в період існування спірних правовідносин визначення розміру суддівської винагороди здійснювався виключно ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому, з урахуванням положень ст.130 Конституції України відповідач мав керуватися виключно наведеними положеннями, оскільки застосування останнім положень ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при визначенні розміру суддівської винагороди позивача прямо суперечить ч.2 ст.130 Конституції України. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі і на законотворчий процес і Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених в Конституції України. Наведена позиція відображена в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 року № 7-зп/1997. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та беручи до уваги наведену вище позицію Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року та здійснити її обчислення відповідно до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». При цьому, в межах спірних правовідносин не ставилось питання щодо порядку виконання рішення суду першої інстанції, а тому посилання апелянта на бюджетну програму 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів» є передчасним та відхиляється судом. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині щодо не задоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 12 квітня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма