Ухвала КЦС ВС № 496/23/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2021 року м. Київ справа №496/23/19 провадження № 61-4108ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано факт спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03 жовтня 2008 року до 18 грудня 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що факт спільного проживання позивача та відповідача без реєстрації шлюбу в зазначений період вважався доведеним належним чином на підставі пояснень свідків. Постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи нове судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт спільного проживання подружжя без реєстрації шлюбу не вважається доведеним, якщо встановлений на підставі одних лише пояснень свідків, в зв`язку з чим ця позовна вимога не підлягала задоволенню за недоведеністю. 12 лютого 2021 року представник ОСОБА_3 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргуна рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно було застосовано норму права, оскільки не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №523/18440/13, від 04 грудня 2019 року у справі №552/935/19, від 15 січня 2020 року у справі №504/2945/16, в зв`язку з чим дійшов неправильного висновку про недостатність доказів для доведення факту спільного проживання подружжя без реєстрації шлюбу. Крім того, судами не враховано презумпцію спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час їхнього спільного проживання без реєстрації шлюбу, в зв`язку з чим неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав. За містом статі 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. До таких доказів належать, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий висновок стосовно доказів, які є належним підтвердженням спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 17 жовтня 2019 року у справі №523/18440/13, від 15 січня 2020 року у справі №504/2945/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №509/5351/15. У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №61-48153св18 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно. Вирішуючи питання щодо правового режиму майна, яке було набуте на думку позивача в період спільного проживання позивача та відповідача без реєстрації шлюбу, судам необхідно було, дослідивши подані докази, насамперед встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу саме на час здійснення правочину щодо придбання спірної земельної ділянки. Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з березня 2004 року до 18 грудня 2010 року, а також з 09 грудня 2015 року до кінця жовтня 2018 року. В обґрунтування позовних вимог посилалася на наявну в матеріалах справи копію нотаріально посвідченої довіреності від 26 листопада 2006 року, за змістом якої ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_5 розпоряджатися та користуватися належною йому земельною ділянкою, розташованою на території СТ «Спутник», ділянка №1.36 Дачненської сільської ради, Біляївського району Одеської області, а також на пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , допитаних в судовому засіданні. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 28 серпня 1998 року до 03 жовтня 2008 року. З 18 грудня 2010 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 23 грудня 2015 року. За договором купівлі-продажу від 06 березня 2009 року відповідач ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам у справі, зазначив, що довіреність на ім`я позивача була укладена в період перебування ОСОБА_1 у шлюбі з іншою особою, а саме з ОСОБА_8 , а тому не може бути належним доказом для підтвердження факту спільного проживання позивача та відповідача без реєстрації шлюбу. Також апеляційний суд зазначив, що факт спільного проживання позивача та відповідача без реєстрації шлюбу не вважається доведеним належним чином, оскільки позивачем не було доведено обставин щодо ведення спільного господарства в цей період з відповідачем, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а лише пояснення свідків не є достатніми доказами цієї обставини, натомість, інших доказів на доведення цього факту позивачем не було надано. За таких підстав суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з березня 2004 року до 18 грудня 2010 року та ухваливши нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, дійшов правильного висновку про те, що такі обставини не доведені позивачем належними та допустимими доказами, і такий висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, якими роз`яснено порядок доведення такої обставини, а доводи касаційної скарги стосовно неправильної оцінки судом доказів у справі на висновки суду апеляційної інстанції не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. За таких підстав питання про поділ спірної земельної ділянки судами не розглядалося через те, що це майно не набуло статусу спільної сумісної власності подружжя через недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю з відповідачем на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно поділу майна подружжя, набутого ним за час шлюбу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів того, що спірне нерухоме майно - житловий будинок, збільшив свою вартість за період перебування учасників справи в шлюбі. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі з 18 грудня 2010 року до 09 грудня 2015 року. За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Для вступу в дію презумпції спільності права власності подружжя на майно у цій справі судам необхідно було встановити наявність факт набуття цим майном статусу спільного сумісного майна подружжя: придбання цього майна в період шлюбу, збільшення його якісних характеристик, вартості за період шлюбу тощо. Правила визнання в судовому порядку майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя визначені статтею 62 СК України. Суттєвою ознакою застосування положень цієї статті є істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. З`ясування збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості стану об`єкта до укладення шлюбу та на час розгляду спору. Досліджуючи докази у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних доказів того, що за період перебування у зареєстрованому шлюбі на спірній земельній ділянці проводилися будівельні роботи, реконструкція будинку, не надано до суду технічну характеристику будинку, вартість будівельних матеріалів та виконання робіт, ступінь готовності тощо, в зв`язку з чим дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог у цій частині. Таким чином, спірні правовідносини вирішені судами відповідно до вимог чинної правозастосовчої практики, правових висновків Верховного Суду, в свою чергу доводи касаційної скарги містять посилання на невідповідність застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, проте, такі посилання свідчать про помилкове трактування скаржником правових висновків Верховного Суду та зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції в розумінні частини першої статті 400 ЦПК України. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до чинних правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому у відкритті касаційної скарги на підставі пункту п`ятого частини другої статті 394 ЦПК України слід відмовити. Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук