Постанова 4824 № 761/21850/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №761/21850/19 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю. Провадження №22-ц/824/367/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року у справі за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, заінтересовані особи: самозайнята особа ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року заявник звернувся до суду першої інстанції із вказаною заявою, посилаючись на те, що з метою дотримання податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи в Головному Управлінні ДФС у Харківській області виникла необхідність в отриманні інформації щодо розрахункового рахунку самозайнятої особи ОСОБА_1 . Потреба в зазначеній інформації, обумовлюється тим, що з метою проведення документальної планової перевірки СО ОСОБА_1 за адресою реєстрації СО ОСОБА_1 здійснено вихід, а саме АДРЕСА_1 , проте за вказаною адресою мешкає громадянка ОСОБА_2 , яка у письмовому поясненні зазначила, що вона мешкає за цією адресою з 1997 року та ОСОБА_1 не бачила з 2006 року. У зв`язку з вказаним, пред`явити ОСОБА_1 направлення на перевірку від 24 жовтня 2018 року № 2998 та здійснити перевірку не можливо. Однак, банк відмовив надати заявнику інформацію, посилаючись на ст.ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». На підставі викладеного в заяві про розкриття банківської таємниці, заявник просив суд першої інстанції заяву задовольнити та розкрити банківську таємницю щодо самозайнятої особи ОСОБА_1 , яка перебуває у володінні Акціонерного товариства «Альфа-банк» у вигляді витягу з особистого рахунку № НОМЕР_1 з вказівкою призначення платежу, дати, коду ЄДРПОУ, назви контрагентів та руху коштів на призначення платежу за період з 01 січня 2015 року по дату закриття рахунку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року в задоволенні заяви про розкриття банківської таємниці відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам, які мають значення для розгляду справи, що призвело до передчасних висновків про відсутність обґрунтованих підстав для розкриття банківської таємниці. Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, зазначає, що звертаючись до суду із заявою, було зазначено особу, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю, обґрунтовано необхідність та обставини, за яких вимагається розкриття інформації, зазначено положення законів, які надають повноваження звернення до суду з такою заявою, зазначено обсяги розкриття інформації, а також мету її використання. Посадовими особами ГУ ДФС Харківської області був складений акт від 24 жовтня 2018 року № 8523/20-40-13- 06-07 про неможливість вручення направлення на перевірку та неможливості проведення відповідної перевірки. Пред`явити ОСОБА_1 направлення на перевірку від 24 жовтня 2018 року № 2998 та розпочати проведення планової документальної перевірки не виявилось за можливе. Саме ця обставина унеможливлює виконання контролюючим органом плану - графіка проведення документальних планових перевірок на 2018 рік. Враховуючи вищевикладені обставини, отримати від ОСОБА_1 інформацію та копії первинних документів для проведення перевірки на предмет дотримання ним вимог податкового законодавства не виявилось за можливе, що і стало підставою для звернення до суду із заявою про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про розкриття банківської таємниці задовольнити в повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України та в межах строку наданого судом апеляційної інстанції на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим. Окрім того, ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що якщо підставою звернення до суду, зокрема органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення такої заяви. Винятком є обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Як вбачається із заяви ДПС у Харківській області та матеріалів судової справи, усі документи пов`язані із проведенням планової перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 , отримував та матеріали судової справи містять також докази листування заявника та особи, відносно якої необхідно розкрити інформацію яка містить банківську таємницю. В той же час, матеріали судової справи, зміст заяви ДПС у Харківській області про розкриття банківської таємниці та сама апеляційна скарга містять відомості, що гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та отримує усю поштову кореспонденцію з метою своєчасного реагування та надання усіх необхідних пояснень у встановлені законодавством строки. Також ОСОБА_1 зазначає, що ГУ ДПС у Харківській області вже зверталося із аналогічними заявами до судів про розкриття банківської інформації в наступних банківських установах: - АТ «СБЕРБАНК» (рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2019 року у справі № 761/21838/19 було відмовлено у розкритті банківської інформації та рішення суду набрало законної сили після апеляційного оскарження); - ПАТ «Фідобанк» (рішенням від 08 жовтня 2019 року Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 757/27039/19ц було відмовлено у розкритті банківської інформації та рішення суду набрало законної сили, після перегляду в апеляційній інстанції); - ПАТ «Приватбанк» (рішенням Червонозаводськогр районного суду м. Харків у справі № 646/3518/19 від 20.12.2019 було відмовлено у розкритті банківської інформації та рішення суду набрало законної сили після апеляційного оскарження); - AT «Піреус банк МБК» (постанова Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у справі №758/6899/19, апеляційне провадження 22-ц/824/4404/2020, згідно якого рішення Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/6899/19 було скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та відмовлено у задоволенні заяви ГУ ДПС у Харківської області про розкриття банківської інформації. Усі заяви ГУ ДПС у Харківській області аналогічні за своїм змістом, містять посилання на одні ж ті самі докази та обставини- відсутність ОСОБА_1 за місцем мешкання реєстрації (що не відповідає дійсності). Таким чином, аналіз заяви та апеляційної скарги свідчить про те, що вимога ГУ ДПС у Харківській області про розкриття банківської таємниці не відповідає вимогам чинного законодавства та рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. На підставі викладеного у відзиві ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Представник Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд неповідомили. Відповідно до довідок Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, від 02 листопада 2020 року та від 20 січня 2021 року у Київського апеляційного суду відсутні кошторисні призначення на оплату послуг з пересилання письмової кореспонденції через відділення поштового зв`язку. З метою дотримання судом процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судом апеляційної інстанції вся поштова кореспонденція, яка адресована учасникам справи надсилається на електронні адреси, які наявні в матеріалах справи. Так, Київським апеляційним судом 01 березня 2021 року було надіслано на електронні адреси всіх учасників справи судову повістку-повідомлення про те, що розгляд справи призначено на 12 квітня 2021 року о 12 год. 00 хв. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, з урахуванням їх належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на липень 2018, було заплановано проведення документальної планової виїзної перевірки СО ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_2 ). Згідно наказу ГУ ДФС у Харківській області від 18 червня 2018 року № 4365 перевірка СО ОСОБА_1 повинна бути розпочата з 05 липня 2018 року. СО ОСОБА_1 звернувся до заявника з листом (вх. ГУ ДФС у Харківській області від 04 липня 2018 року № 12621/ФОП_Інше) з проханням провести перевірку після 25 липня 2018 року у зв`язку з тим, що особа, відповідальна заведення бухгалтерських документів, знаходиться у відпустці. До Наказу ГУ ДФС у Харківській області від 18 червня 2018 року № 4365 були внесені зміни в частині терміну початку перевірки з 24 жовтня 2018 року. Зазначений Наказ отриманий СО ОСОБА_1 20 серпня 2018 року. На підставі направлення на перевірку від 24 жовтня 2018 року № 2998 здійснено вихід за адресою реєстрації СО ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту від 24.10.2018 № 8523/20-40-13-06-07/ НОМЕР_2 встановлено, що при виході за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає громадянка ОСОБА_2 , яка у письмовому поясненні зазначила, що вона мешкає за вказаною адресою з 1997 року та ОСОБА_1 не бачила з 2006 року, про його місцезнаходження та контактний телефон їй невідомо. До оперативного управління ГУ ДФС у Харківській області направлений запит від 25 жовтня 2018 року № 458/20-40-13-06-18 на встановлення місцезнаходження платника податків. Службовою від 30 жовтня 2018 року № 4597/20-40-13-06-18, оперативне управління ГУ ДФС у Харківській області повідомило, що встановити фактичне місцезнаходження СО ОСОБА_1 не вдалось можливим. СО ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності в банківській установі відкрив наступні рахунки № НОМЕР_1 (980-Українська гривня), взято на облік 28 вересня 2018 року. Відмовляючи в задоволенні заяви про розкриття банківської таємниці, суд першої інстанції виходив з того, що інформація надана заявником щодо неможливості встановлення місцезнаходження платника податків не може бути покладена в основу рішення з огляду на те, що відомості щодо відсутності місця реєстрації надано стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час як матеріали справи свідчать про те, що перевірка мала здійснюватися відносно діяльності самозайнятої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - місце реєстрації якого, що підтверджується наданими доказами, є: АДРЕСА_1 . Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Порядок розкриття банківської таємниці встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III). Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Статтею 61 Закону № 2121-III передбачено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону. Органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що містить банківську таємницю, зобов`язані забезпечити збереження такої інформації, не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Відповідно до частини четвертої статті 62 Закону № 2121-III банківським установам забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Аналогічні за змістом норми містяться у Правилах зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (далі - Правила). Відповідно до пункту 3.5 Правил банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони зазначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або рішенні суду. Проте відповідно до пункту 3.8 вимоги пунктів 3.3, 3.5 глави 3 цих Правил не поширюються на випадки надання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про фінансові операції у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику - інформації про відкриття (закриття) рахунків платників податків відповідно до статті 69 глави 6 розділу II Податкового кодексу України. Згідно з частиною четвертою статті 62 Закону № 2121-III банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Це означає, що лише за рішенням суду може бути розкрита особа/особи контрагента, номери його/їх рахунків у банках та інша інформація щодо неї/них, яка становить банківську таємницю, у взаємовідносинах із особою, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію. Зазначені обмеження, у тому числі викладені в ч. 4 ст. 62 Закону № 2121-III, не стосуються випадків надання банком інформації, яка є банківською таємницею, за дозволом клієнта чи за рішенням (вимогою) суду. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. Відповідно до ст. 347 ЦПК України, заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Банк зобов`язаний за письмовою вимогою обтяжувача за обтяженням, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, надавати йому інформацію про залишок коштів на відповідному рахунку, операції за ним, обтяження, стосовно яких до банку надійшли повідомлення та/або які взяті банком на облік, інші обмеження права розпоряджання рахунком у строк, за який така інформація надається клієнту, якщо право обтяжувача на отримання відповідної інформації передбачене правочином, на підставі якого виникає таке обтяження. Відповідно до ч. 2 ст. 350 ЦПК України якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. Відповідно до вимог пунктів 20.1.4, 20.1.5 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках. Пунктом 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» судам роз`яснено, що саме по собі неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 Податкового кодексу України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці. Відповідно до пункту 7 постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 вересня 2011 року «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю» у заяві про розкриття банківської таємниці обов`язково зазначається ім`я (найменування) особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю; виклад обставин, якими обґрунтовується необхідність розкриття такої інформації із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження; мета і межі її розкриття, які залежать від суб`єкта звернення, його статусу, мети та завдань його діяльності, виконуваних функцій і компетенції. Згідно із положеннями статті 348 ЦПК України у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім`я представника заявника, коли заява подається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що заява не підлягає задоволенню у зв`язку із її недоведеністю, оскільки заявником не надано доказів щодо відсутності ОСОБА_1 за місцем реєстрації, неможливості вручення йому направлення на перевірку, а також не обґрунтовано неможливість проведення перевірки та інших обставин, за яких вимагається розкриття інформації, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження. Доводи апеляційної скарги є ідентичними за змістом до заяви про розкриття банківської таємниці та не містять обставини, які б свідчили про неправильність висновків суду першої інстанції. Таким чином, заявником не доведено належними та допустимими доказами підстави, які б були б достатніми для ухвалення судом рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 350, 374, 375, 382, 383, 384 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року у справі за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, заінтересовані особи: само зайнята особа ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницюзалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: