Постанова Київський апеляційний суд № 757/36753/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/4332/2021 Головуючий у 1-й інстанції: Матійчук Г.О. 757/36753/20 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» про визнання договору недійсним , - у с т а н о в и в: У серпні 2020 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просила визнати недійсним договір про надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту №5043620 від 02.07.2019. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 02.07.2019 року між нею та відповідачем укладено вищевказаний договір, п.п.1.1. якого відповідач зобов`язався надати їй кошти в розмірі 104 200 грн., а вона зобов`язалась погашати кредит. Однак вона вважає, що умови договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності. Зокрема, зауважує, що при підрахунку реальної процентної ставки вона дійшла висновку, що остання складає 67,5 %, а отже не відповідає умовам договору. Крім того, відповідач не повинен був включати в річну ставку супутні витрати та комісії. Вважає, що обов`язок, покладений на неї договором, передбачає сплату більше 50% вартості кредиту, що є несправедливим і суперечить добросовісності. Таким чином не співпадіння цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, вважає, що оспорюваний договір укладений під впливом омани, і розцінюється як елемент нечесної підприємницької діяльності. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позову. Зазначає,що суд належним чином не обґрунтував своє рішення з урахуванням її доводів,якими вона обгрунтовувала свої вимоги з огляду на безпідставність включення відповідачем у процентну ставку сукупні витрати на комісію,внаслідок чого реальна процентна ставка складає 67,5%, що суперечить вимогам ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживачів». Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 02.07.2019 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір №5043620 про надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту.Позивачкою не заперечується отримання у борг 104 200 грн.. Відповідно до пункту 1.1. спірного договору, за користування кредитом позичальник сплачує річну фіксовану процентну ставку в розмірі 28% річних. Відповідно до п. 2.5. договору, «за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4 % від суми кредиту, зазначену у п. 1.1. цього договору. Встановлена договором комісійна винагорода сплачується позичальником щомісячно у вищевказаному розмірі в період, встановлений у додатку №1 до цього договору, починаючи з 01.08.2019 року, а у разі повного дострокового повернення кредиту - за фактичний період користування.» Відповідно до п. 2.6. договору, сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно ануїтетними платежами у розмірі та в період встановленими у Додатку №1 до договору з 01 по 15 число місяця наступного за звітним, починаючи з 01.08.2019 року, а також в день повернення заборгованості за договором в повній сумі. Відповідно до п. 2.7. договору, «за надання кредиту позичальник сплачує комісію у розмірі 4% від суми кредиту, встановленої у п 1.1. даного договору. Зазначена комісія сплачується позичальником одноразово, у день видачі кредиту, за рахунок кредитних коштів (тіло кредиту) шляхом перерахування за вказаними позичальником реквізитами суми кредиту за мінусом утриманої кредитодавцем комісії. Підписанням цього договору позичальник розпоряджається, надає згоду та уповноважує кредитодавця на вчинення дій з утримання на свою користь та у свої власності/не перерахуванні позичальнику грошових коштів, що включаються до загальної суми кредиту, але які до фактичного їх зарахування/перерахування на користь позичальника, в порядку, встановленому даним пунктом договору, сплачуються у вигляді комісії за надання кредиту.» Відповідно до пункту 5.1.1. договору згідно із Законом України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка складає 265,01%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 276 145,47 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань відповідно до умов цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в пункті 1.1 кредитного договору. Загальна орієнтовна сума процентів, що підлягають сплаті, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту вказуються у Додатку №1 до цього договору. Відповідно до п. 7.17. спірного договору , підписанням спірного договору, позивач підтвердила надання кредитодавцем інформації, передбаченою Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування». Інформація, надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Відмовляючи у визнанні недійсним договору про надання коштів у позику,а тому числі і на умовах фінансового кредиту №5043620,укладеного сторонами 02.07.2019 року, пославшись на ст. ст. ст.215,203 та 1046 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що перед укладенням оспорюваного договору позивач була ознайомлена у письмовій формі про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; варіанти його повернення тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача , при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його. Таким чином, при підписанні договору позивач погодилася з усіма умовами даного правочину і взяла на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник договору з додатками, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови. Суд також не знайшов підстав для визнання кредитного договору недійсним,передбачених ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», які є самостійними підставами визнання договору (чи його умов) недійсним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанціїз огляду на таке. На момент укладення Кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків. В укладеному Кредитному договорі визначені всі умови кредитування, зокрема розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін. Частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Аналізуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги,колегія суддів вважає, що по суті позивачка не погоджується з умовами кредитного договор щодо зобов`язань здійснення оплати щомісячно комісії у розмірі 4% від суми кредиту та оплати одноразово комісії у розмірі 4% від суми кредиту, в зв`язку з чим, на її думку, банком не надано їй повної інформації про умови кредитування,щона її думку є підставою для визнання кредитного договору недійсним вцілому. Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому. У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом. У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17. Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення оспорюваного Кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього тощо). Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Враховуючи зазначене,колегія суддів вважає,що передбачені умовами кредитного договору щомісячна оплата комісійної винагороди у розмірі 4% та одноразова комісія у розмірі 4%,яка сплачується у день видачі кредиту є нікчемними і не потребують визнання їх недійсними. Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статті 15 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. В зв`язку з им,що позивачка не заявляла вимог про про застосування наслідків недійсності вказаної умови Кредитного договору, вона має право на віднесення платежів,які нею сплачені,як комісія,в погашення заборгованості за кредитним договором. Передбачені умови пуктами 2.5,2.6,2.7 кредитного договору щодо сплати комісії, суперечать вимогам чинного законодавства,не можуть бути підставою для визнання Кредитного договору недійсним в цілому, оскільки такі умови Кредитного договору не тягнуть за собою недійсність інших його частин. З огляду на викладене аргументи апеляційної скарги про те, що Кредитний договір має бути визнаний недійсним в цілому є безпідставними, оскільки в результаті розгляду справи судом першої інстанцій не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивачка діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсним укладеного між сторонами Кредитного договору, оскільки позивачем не доведено факт укладення Кредитного договору на умовах, що обмежують її права як споживача та що він був укладений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності. Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогпми ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду по суті спору та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т.І. Ящук