Постанова 4824 № 372/765/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи 372/765/2020 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9401/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Білич І.М. суддів Іванченка М.М., Коцюрба О.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області 13 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Обухівського районного суду Київської області Висоцькою Г.В. по цивільній справі №372/765/2020 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. в с т а н о в и л а : У лютому 2020 року Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» звернулося з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг, підписав заяву №б/н від 14 січня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 9000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач зобов`язався повертати отриманий кредит, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк, встановлений графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди. Свої зобов`язання позивач належним чином виконав. Оскільки відповідачем належним чином не виконувалисязобов`язання, встановлені кредитним договором, у нього виникла заборгованість, яка станом на 09 січня 2020 року загалом становила 23298,84 грн., з яких: тіло кредиту - 13370,84 грн., 13370,84, заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3195,84 грн. заборгованість за нарахованими відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 5146,50 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. штраф ( фіксована частина), 1085,66 грн. штраф ( процентна складова). Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. Не погодившись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ставив питання про скасування указаного рішення та постановлення нового про задоволення заявлених вимог у повному обсязі. Скаржник вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зазначаючи, що матеріали справи мають всі докази на підтвердження того, що кредитний договір повністю відповідає вимогам ч.1 ст.207, ч. 2.ст. 208 ЦК України якими встановлено вимоги до письмової форми правочину. Спірний кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком. Суд першої інстанції всупереч вимогам матеріального та процесуального права без належних на те підстав звільнив відповідача від обов`язку щодо сплати заборгованості за кредитним договором. Незастосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи призвели до ухвалення незаконного рішення. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, а тому підлягає виконанню. Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи. Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні підстави вимагати від відповідача виконання зобов`язання як боржника з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів відповідно до ст. 1049 ЦК України, якою передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. Оскільки на погашення фактично отриманої суми кредитних коштів 9 000 гривень, позичальником вже сплачено кредитору 12084, 39 гривень, що перевищує суму фактично отриманих ним кредитних коштів. Проте погодитися з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, АТ «КБ «ПриватБанк» надав суду копію Анкети-заяви від 14 січня 2015 року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», підписану сторонами, відповідно до змісту якої слідує, що між АТ «КБ «ПриватБанк» та заявником ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір. Однак анкета - заява надана позивачем на ім`я ОСОБА_1 не містить у собі будь-яких даних на підтвердження встановлення у зв`язку з отриманням платіжної картки кредитного ліміту у розмірі 9000 гривень ( як зазначає позивач у позові). Анкета - заява від 14.05.2015 року взагалі не містить у собі даних щодо визначення сторонами угоди будь-якої суми кредитного ліміту ( а с.11). Хоча, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначена процентна ставка за користування кредитом, яку погодили сторони кредитного договору. Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку було отримано відповідачем. У наданому позивачем витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами. Колегія суддів також вважає, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють перевірити правильність такого розрахунку та визначити розмір заборгованості. Також матеріали справи не містять підтверджень того, що саме той витяг з Умов та правил, який доданий до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Відтак, враховуючи, що позивачем при зверненні до суду не було надано доказів щодо укладення між сторонами договору саме на суму 9 000 гривень, умови визначення процентної ставки за даним договором та настання штрафних санкцій у разі неналежного виконання договору, колегія суддів вважає, що висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову (повне виконання відповідачем навіть у більшому розмірі ніж сама сума кредиту) є такими, що ґрунтуються на припущеннях. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. За правилами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не було надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового ( постанови) у відповідності до вимог викладених в ст. 376 ЦПК України про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог з зазначених вище підстав. Керуючись ст.ст. 7, 368, 374, 376, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Заочне рішення Обухівського районного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року скасувати та постановити нове за яким; Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Постанова набирає чинності з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. суддя-доповідач: судді: