Постанова Чернігівський апеляційний суд № 738/1206/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 13 квітня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 738/1206/20 Головуючий у першій інстанції - Парфененко О. Я. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/595/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Управління Державної казначейської служби України у Менському районі, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Чернігівська обласна прокуратура, розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України у Менському районі на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2021 року (місце ухвалення - м. Мена, дата складання повного тексту - 29.01.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Менському районі, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Менському районі про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. В обґрунтування позову посилалась на те, що 24.05.2017 до Єдиного реєстру досудового розслідування були внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження № 4201721170000022 за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК України. Вироком Менського районного суду від 06.02.2019 ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень, та виправдано її за вказаними обвинуваченнями за відсутністю в діях складу злочину. 29.08.2019 Чернігівським апеляційним судом вирок Менського районного суду від 06.02.2019 залишено без змін. Внаслідок незаконного перебування під слідством та судом протягом 27 місяців (з 24.05.2017 по 29.08.2019) позивачці заподіяні моральні збитки, що виразились у великих душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, порушенням нормальних життєвих зв`язків. Позивачка у відповідності до вимог ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розрахувала в позові розмір моральної шкоди: 27 місяців х 4723 грн (розмір мінімальної заробітної плати) = 127 521 грн. Вказану суму ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь як моральну шкоду. Протокольною ухвалою Менського районного суду від 09.11.2020 за клопотанням сторони позивача, до участі у справі в якості співвідповідачів було залучено Головне управління Національної поліції в Чернігівській області та Чернігівську обласну прокуратуру. Рішенням Менського районного суду від 29.01.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Менському районі, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 74 600,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачка перебувала під слідством та судом з 16.08.2018, тобто із дня вручення їй повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та до 29.08.2019, тобто до дня набрання сили виправдувальним вироком щодо позивачки, тобто 12 місяців 13 днів, з яких слід обраховувати розмір моральної шкоди, завданої позивачці незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, що узгоджується з положеннями п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України у Менському районі подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції частково в частині відмовлених позовних вимог, та задовольнити позовну заяву в повному обсязі. За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. У скарзі заявниця посилається на те, що моральні страждання, які полягали в посяганні на її честь та гідність органи досудового розслідування почали завдавати їй з моменту внесення відомостей в ЄРДР, тобто з 24.05.2017, а тому розмір моральної шкоди необхідно обраховувати з моменту вчинення незаконних дій слідчого з 24.05.2017, що становить 127 521 грн. В апеляційній скарзі Управління Державної казначейської служби України у Менському районі просить скасувати рішення Менського районного суду від 29.01.2021, та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно складу учасників судового розгляду, судом залучено до розгляду даної справи неналежного відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області, та вирішено питання щодо прав та обов`язків іншої юридичної особи, не залученої до розгляду справи. При цьому посилається, що у справах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади, передбачена участь Державної казначейської служби України, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду в частині стягнення моральної шкоди заявник посилається на те, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та не доведена незаконність його дій. Розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, вказана сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності. У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 - Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області та Чернігівська обласна прокуратура просять у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування посилаються на безпідставність апеляційної скарги. Крім того, Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області зазначає, що позивачем безпідставно визначено Управління казначейства в якості відповідача, а судом залучено їх як неналежного відповідача у справі. Необґрунтовані виплати, в якості компенсації за моральну шкоду значних сум коштів, можуть призвести до розбалансованості бюджету України. Вважають, що розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи, та не підтверджується доказами, а вказана сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності. Чернігівська обласна прокуратура у своєму відзиві посилається на те, що позивачкою у позові не наведено конкретних і суттєвих обставин в чому саме виражається завдана моральна шкода та не надано належних і допустимих доказів цього. Стягнення сум відшкодування, які заявлено у позові є необґрунтованим, та призведе до збагачення позивачки за рахунок коштів державного бюджету, що є неприпустимим. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України позивачу було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було, тобто своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що згідно із повідомленням про підозру від 16.08.2018 старший слідчий СВ Менського ВП ГУНП в Чернігівській області в об`єднаному кримінальному провадженні № 4201721170000022 повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України (а.с. 145-148). Згідно із вироком Менського районного суду Чернігівської області від 06.02.2019, який набрав законної сили 29.08.2019, ОСОБА_1 визнана невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдана за вказаним обвинуваченням за відсутністю в її діях складу злочину. Зі змісту виправдувального вироку вбачається, що стосовно позивачки здійснювалось кримінальне провадження № 4201721170000022, внесене до ЄРДР 24.05. 2017. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 29.08.2019 вирок Менського районного суду Чернігівської області від 06.02.2019 щодо ОСОБА_1 - залишений без змін (а.с. 9-24). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до сімейного лікаря ОСОБА_2 КНП «Менський центр первинної медико-санітарної допомоги» Менської районної ради 21.08.2019, згідно із результатом огляду № 4789911 від 21.08.2019 встановлений діагноз та призначене лікування (а.с. 7). 18.12.2019 позивачка зверталась до сімейного лікаря ОСОБА_3 КНП «Менський центр первинної медико-санітарної допомоги» Менської районної ради, згідно із результатом огляду № 7634818 встановлений діагноз та призначене лікування (а.с. 8). Із роздруківки сторінки веб-сайта інформаційного видання «ІНФОРМАЦІЯ_2», вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у вкладці «Новини» здійснена публікація автора «ІНФОРМАЦІЯ_2» із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3» (а.с. 6). На підставі викладеного вище позивачка вважає, що вказана публікація свідчить про розголошення органом досудового розслідування таємниці досудового слідства, яке здійснювалося щодо неї, і що така публікація принизила честь і достоїнство позивачки, оскільки дискредитувала її перед односельцями. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка перебувала під слідством та судом з 16.08.2018, тобто із дня вручення їй повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та до 29.08.2019, тобто до дня набрання сили виправдувальним вироком щодо позивачки, тобто 12 місяців 13 днів, з яких слід обраховувати розмір моральної шкоди, завданої позивачці незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, що узгоджується з положеннями п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачка перебувала під слідством та судом з 16.08.2018, тобто із дня вручення їй повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та до 29.08.2019, тобто до дня набрання сили виправдувальним вироком щодо позивачки, тобто 12 місяців 13 днів. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із розміру мінімальної заробітної плати, який згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» становив 6 000,00 грн. Місцевий суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА_1 , характеру і обсягу її страждань, обґрунтовано визначив компенсацію моральної шкоди у розмірі 74 600,00 грн. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19). З врахуванням викладеного вище є необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що моральні страждання, які полягали в посяганні на її честь та гідність органи досудового розслідування почали завдавати їй з моменту внесення відомостей в ЄРДР, тобто з 24.05.2017, а тому розмір моральної шкоди необхідно обраховувати з моменту вчинення незаконних дій слідчого з 24.05.2017, що становить 127 521 грн. Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний, проте позивачка визначила суму до відшкодування з урахуванням зазначеного періоду, який визначений у позовній заяві. Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів. Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Управління Державної казначейської служби України у Менському районі щодо помилкового стягнення моральної шкоди із державного бюджету України, оскільки положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України у Менському районі залишити без задоволення. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 13.04.2021. Головуючий Судді :