Постанова 4812 № 490/5662/20

12.04.21 22-ц/812/808/21 Єдиний унікальний номер судової справи 490/5662/20 Провадження № 22-ц/812/808/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 12 квітня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Пасечнюком І.П., переглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Сафроновим Юрієм Івановичемухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, яку постановлено 02 березня 2021 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Шолох Л.М., у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про скасування двох наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, в с т а н о в и л а : 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (далі КП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5») вищевказаний позов та просив скасувати наказ в.о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 27.05.2020 року № 160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 », який оплатив судовим збором у розмірі 840 гривень. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху з підстав не відповідності її змісту ст. 175 ЦПК України, а саме, відсутності обґрунтувань вимоги та доказів на їх підтвердження. 08 жовтня 2020 року, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, ОСОБА_1 подав позовну заяву в новій редакції, яка, крім вимоги про скасування наказу в.о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 27.05.2020 року № 160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 » містила ще й вимоги про скасувати наказу головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 17.09.2020 року № 311-к «Про припинення (звільнення) трудового договору з ОСОБА_1 »; поновлення його на роботі на посаді сторожі амбулаторії сімейного типу №1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 17.09.2020 року. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для сплати судового збору, оскільки позовна заява в новій редакції містить декілька вимог, які оплачуються судовим збором. 09 лютого 2021 року представником ОСОБА_1 адвокатом Сафроновим Ю.І., на виконання ухвали суду від 03 листопада 2020 року, подана заява про усунення недоліків, яка, як і позовна заява в новій редакції, містить посилання на ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» та прохання про відкриття провадження у справі без доказів сплати судового збору, оскільки, як на його думку, всі належні з відповідача суми судового збору ним вже сплачено. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва 02 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Крім того, нею ж повернуто судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви у розмірі 840 гривень. ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Сафронова Ю.І., подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій, просить її скасувати, а позовну заяву, разом з доданими до неї матеріалами, повернути до того ж суду для вирішення питання про відкриття по ній провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 ч.1 ст.353 ЦПК України розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку із цим, розгляд зазначеної справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження без виклику сторін. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Залишаючи дану позовну заяву без руху та надаючи заявникові строк для усунення недоліків, суд 1 інстанції виходив з того, що вона не оплачена судовим збором у належному розмірі, а тому по ній не може бути відкрито провадження. Повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву, суддя районного суду вважав, що і у подальшому провадження по ній не може бути відкрито, оскільки заявник так і не усунув недоліки, перелічені в попередній ухвалі суду. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду з таким погоджується, вважає названі висновки суду вірними, обґрунтованими та законними. За Конституцією України, ст.ст. 4, 43 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Кожна особа при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ст.ст.5,6,12 ЦПК України). В світлі виписаного, колегія суддів вважає, що по даній заяві суд першої інстанції не виконав вимог процесуального законодавства та порушив право позивача на захист її інтересів. Пред`явлення позову (заяви) - це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України. В силу ч. 3 ст. 175 ЦПК України,позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюється; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Оскаржена ухвала постановлена з дотримання судом 1 інстанції виписаних вимог. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_1 при подачі позовної заяви 09 вересня 2020 року, яка містила одну вимогу немайнового характеру, сплачено судовий збір у розмірі 840 гривень. 08 жовтня 2020 року, на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву у новій редакції, яка вже містила чотири вимоги, дві з яких є взаємопов`язаними, оскільки після звернення до суду його було звільнено з роботи. Вказана позовна заява містить посилання на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та, вважаючи, що за всіма позовними вимогами він звільнений від сплати судового збору, позивачем квитанції не долучено. Проте, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для сплати судового збору, оскільки позовна заява в новій редакції містить вимоги, які оплачуються судовим збором. 09 лютого 2021 року, на виконання ухвали суду, представник позивача надав заяву про усунення недоліків та повідомив що звільнений від сплати судового збору, посилаючись на ту ж ст.5 Закону України «Про судовий збір». Дійсно, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до статті 1 цього Законусудовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Указаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України(відповідно до преамбули цього Кодексу). Згідно із частиною першою статті 3та статтею 4 Кодексу законів про працю Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Виходячи з викладеного, за змістом норм чинного законодавства, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу повинні оплачуватися судовим збором. Оскільки позивач такого не врахував і не провів оплату судового збору у належному розмірі, то суд вірно вказав на цей недолік і дав час для його виправлення, а коли той виправлення не вчинив повернув позовну заяву. За такого, ухвала суду І інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає нормам процесуального права та судовій практиці. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Сафроновим Юрієм Івановичем залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від02 березня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий П.П.Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова