Постанова Вінницький апеляційний суд № 134/966/20

Справа № 134/966/20 Провадження № 22-ц/801/389/2021 Категорія: 79 Головуючий у суді 1-ї інстанції Зарічанський В. Г. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 рокуСправа № 134/966/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Копаничук С. Г. Суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Очеретної М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року, ухвалене судом під головуванням судді Зарічанського В.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 вересня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія Крижопільської центральної районної лікарні (рішенням 23 сесії 7 скликання Крижопільської районної ради від 30.10.2018 року перетворена в комунальне некомерційне підприємство «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування» (далі- КОЛІЛ). Наказом по лікарні № 68 від 18.03.2020 року його було попереджено про можливе звільнення з посади із 20.05.2020 року ,а наказом № 52 від 18.05.2020 року з 20.05.2020 року його звільнено із посади водія у зв`язку зі скороченням штату працівників. Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки відповідач звільняючи його з посади, залишив на посаді іншого водія, тобто не виконав вимог закону в частині вирішення питання про переважне право на залишення на роботі і пропонування іншої роботи, а також згоди (відмову) профкому про його звільнення не отримав, просив суд визнати протиправним його звільнення з роботи та поновити його на роботі водія (шофера) в КНП «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування» із 20.05.2020 року ,а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу - із 20.05.2020 року по день поновлення на роботі. Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 03.12.2020 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем під час розгляду справи позивачу було запропоновано працевлаштування на посаді водія з 01.12.2020, однак ОСОБА_1 в судовому засіданні не погодився на дану пропозицію, що свідчить про відсутність в нього інтересу до працевлаштування, а вбачається лише інтерес до стягнення грошових коштів з відповідача. Також зазначив, що звільнення позивача відбулося на законних підставах і з додержанням норм трудового законодавства, а отже підстави для поновлення на роботі, компенсацію за час вимушеного прогулу відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить зазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Зазначив, що після звернення до суду з позовом, йому стало відомо про те, що після його звільнення на посаду водія був прийнятий інший працівник. Про вказані обставини він заявляв в суді, однак суд їх не досліджував, а його пояснення проігнорував. Послався на те, що встановлена судом обставина відсутності вакантних посад для запропонування йому при звільненні, не доведена жодним доказом.В результаті суд не встановив виконання відповідачем вимог законодавства по з`ясуванню переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією, стажем роботи та чи дійсно були підстави для розірвання трудового договору з позивачем на підставі п.1ч.1 ст.40 КЗпП України. Просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. і витрати по сплаті судового збору. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Так судом першої інстанції встановлено, що наказом № 73-к від 07.09.2007 позивача було прийнято на посаду водія Крижопільської центральної районної лікарні, котра, в процесі реорганізацій, рішенням 23 сесії 7 скликання Крижопільської районної ради від 30.10.2018 перетворена в комунальне некомерційне підприємство «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування , де він продовжував працювати на посаді водія (а.с. 4). Згідно наказу № 68 від 18.03.2020 комунального некомерційного підприємства «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування» відбулось скорочення штату працівників та зміни істотних умов праці, зокрема двох посад водіїв санітарного автомобіля. Позивача попереджено про можливе звільнення з посади із 20.05.2020 (а.с.5). Згідно виписки із наказу № 52 від 18.05.2020 та наказу ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України з 20.05.2020 з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за невикористану чергову відпустку в кількості 18 календарних днів. (а.с. 6, 17). Відповідно до нової редакції штатного розпису Комунального некомерційного підприємства "Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування", що введено в дію з 01.01.2020 року, скорочено посади водіїв , так виникла підстава звільнення позивача в зв`язку зі змінами організації виробництва та праці, скороченням чисельності та штату працівників. На засіданні профспілкового комітету, яке відбулось 15.05.2020 року була надана (підтверджена) згода на скорочення ОСОБА_1 . Крім того, 28.08.2020 року відповідно до ухвали суду від 07.08.2020 року, профспілковий комітет повторно надав згоду на скорочення ОСОБА_1 , що підтверджується копією протоколу №10 від 28.08.2020 (а.с.49). Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відповідачем повністю додержано процедуру вивільнення позивача; у зв`язку зі значним скороченням штату у роботодавця не було вакантних посад, які відповідають освіті та професійній підготовці позивача; відповідач визначив водія ОСОБА_3 як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, порівняно з водієм ОСОБА_1 ; під час розгляду справи позивачу було запропоновано працевлаштування на посаді водія з 01.12.2020, однак ОСОБА_1 в судовому засіданні не погодився на дану пропозицію, що свідчить про відсутність в нього інтересу до працевлаштування, а вбачається лише інтерес до стягнення грошових коштів з відповідача. Однак такий мотиви відмови у задоволенні позову є неповним, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення, окрім іншого, зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем під час змін організації виробництва та праці, скорочення чисельності та штату працівників надано перевагу водію ОСОБА_3 , який в порівнянні має кращу продуктивність і кваліфікацію , оскільки останній за 2019 рік здійснив 75 відряджень по транспортуванню хворих в м.Вінницю і ,крім того, виконує обов`язки механіка .Вказані обставини підтверджуються наданими ОЛІЛ доказами (а. с. 136-166). Щодо прийняття на роботу водієм іншого працівника ,то встановлено ,що він був прийнятий після звільнення іншого водія - ОСОБА_4 ,що звільнився за власним бажанням уже після звільнення позивача. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18). Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі № 128/187/20. В силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Зазначене, у відповідності до частини першої статті 42 КЗпП України, було правомірно ураховано відповідачем при скороченні чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, який надав переважне право на залишення на роботі працівнику, що має більш високу, ніж позивач, продуктивність праці. При цьому слід ураховувати, що передбачені частиною другою статті 42 КЗпП України критерії переважного права залишення на роботі застосовуються виключно при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації двох чи більше працівників. Звертається увага на те, що позивач не заявляв жодних клопотань про витребування доказів для доведення свого переважного права щодо інших працівників, а в силу диспозитивності цивільного судочинства суд не вправі збирати докази з власної ініціативи. Доводи позивача про те, що він роботодавцем під час звільнення не враховано переважного права ОСОБА_1 щодо залишення на роботі є безпідставними з огляду на таке. Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів). Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів, які б свідчили про наявність у нього переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, передбаченого ст. 42 КЗпП і у ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідних клопотань для з`ясування вказаних обставин не заявляв. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказав неповні мотиви та підстави для такої відмови, судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення у його мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну часину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С.Г. Копаничук судді Т. О. Денишенко В.В. Оніщук