Ухвала КАС ВС № 0240/3698/18-а

УХВАЛА 12 квітня 2021 року Київ справа №0240/3698/18-а адміністративне провадження №К/9901/33764/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, зобов`язання вчинити дії і стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Полотнянка Ю.П.(головуючий), Ватаманюка Р.В., Драчук Т.О. І. Суть спору та історія справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: 1.1. визнати незаконною бездіяльності посадових осіб відповідача у відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду та скасування, як незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 квітня 2018 року № 55027823; 1.2. зобов`язати вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2014 року в незакінченій частині рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01 березня 2004 року та сплатити моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. і подати суду звіт протягом одного місяця з дня прийняття судового рішення.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Урядовий уповноважений, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 802/2272/16-а не здійснює координацію дій з виконання рішення Європейського Суду в частині виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. При цьому, незважаючи на те, що рішення ЄСПЛ у повному обсязі не виконано, Департаментом при виконанні виконавчого листа у справі № 802/2272/16-а 17 квітня 2018 р. винесено постанову у ВП №55027823 про його закінчення, що є неправомірним, а тому постанова підлягає скасуванню.

3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи 4. 17.07.2014 Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі №25663/02 «Яворовенко та інші проти України», яким зобов`язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

5. Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню: 1) рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року; 2) рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 березня 2006 року; 3) рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 16 жовтня 2006 року; 4) рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 06 квітня 2007 року; 5) рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року.

6. Спірні правовідносини пов`язані із виконанням рішення Європейським судом з прав людини в частині рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.

7. Зокрема, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року в справі № 2-200/2004 зобов`язано ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 25-а-к про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001року, та провести з ним повний розрахунок.

8. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» та зобов`язано боржника добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження`таЗаконом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

9. У процесі виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» від 17.07.2014, позивач неодноразово звертався у адміністративний суд, з метою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів, повноваження яких дотичні до процедури виконання рішення ЄСПЛ.

10. Зокрема, вважаючи протиправною бездіяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо нездійснення координації роботи щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом у справі №802/2272/16-а.

11. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.06.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо нездійснення координації роботи виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 та зобов`язано Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснити координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року.

12. З метою ініціювання примусового виконання постанови від 29.06.2017 у справі №802/2272/16-а позивач звернувся до органів Державної виконавчої служби України.

13. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.10.2017 року відкрито виконавче провадження ВП №55027823 з примусового виконання рішення у справі № 802/2272/16-а про зобов`язання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснити координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. 14. 17.04.2018 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Мінюсту України закінчено ВП №55027823 з примусового виконання виконавчого листа № 802/2272/16-а.

15. Підставою для прийняття зазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження став п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Зокрема, у постанові вказано, що відповідно до службової записки Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 20.12.2017 року № 7607/5/48-17 та від 11 квітня 2018 року № 93-5.2.2-18 рішення суду виконано в повному обсязі.

16. Позивач не погоджуючись із вказаною постановою звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

17. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

18. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

19. Постанова Верховного Суду від 31 липня 2019 року у цій справі мотивована таким. 19.1. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що виконавчі провадження по виконанню рішення ЄСПЛ закінчені, отже відпали підстави для подальшого здійснення координації, відтак оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження № 55027823 є законною. Проте такі висновки визнано передчасними (п. 57-58). 19.2. Висновки судів попередніх інстанцій про закінчення виконавчих проваджень щодо виконання рішення ЄСПЛ не відображають реальності та повноти виконання зазначеного рішення, а лише свідчить про їх закінчення, а не про повне та фактичне виконання, координацію виконання якого зобов`язано здійснити Урядового уповноваженого (п.60). 19.3. Касаційний суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі в порушення норм процесуального права не вжили заходів для отримання відомостей, які мають значення для вирішення цієї справи, як то матеріали виконавчих проваджень щодо виконання рішення ЄСПЛ «Яворовенко та інші проти України» у відповідній частині та хід їх виконання (п.62). 19.4. Окремо Верховний Суд зазначив, що виконавче провадження № 55027823 про зобов`язання Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ здійснити координацію виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року вирізняється своєю складністю та нетиповістю, а також потребує значно ширшого розуміння та застосування механізмів/процедури його виконання, ніж застосовано виконавчою службою та боржником. Формальний підхід до такого виконання, як то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання (п. 63).

20. Вінницький окружний адміністративний суд, врахувавши висновки Верховного Суду, рішенням від 08 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

21. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи постанову від 17 квітня 2018 року про закінчення виконавчого провадження №55027823, відповідач дійшов правильного висновку про повне виконання рішення суду, що й стало підставою для застосування норми п.9 ст.39 Закону №1404-VІІ з метою закінчення виконавчого провадження.

22. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 листопада 2020 року скасував рішення Вінницького окружного адміністратиіного суду від 08 вересня 2020 року та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково. 22.1. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП №550277823 від 17 квітня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №802/2272/16-а виданого 10 жовтня 2017 року. 22.2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

23. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що службові записки Секретаріату уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 20.12.2017 року № 7607/5/48-17 та від 11 квітня 2018 року № 93-5.2.2-18, які були підставою для закінчення ВП №55027823, не містять інформації щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року в справі № 2-200/2004, зокрема, в частині зобов`язання ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 25-а-к про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року. Ці службові записки не відображають реальності та повноти виконання рішення ЄСПЛ, не свідчать про повне та фактичне виконання рішення, координацію виконання якого зобов`язано здійснити Урядового уповноваженого. IV. Касаційне оскарження

24. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

25. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у вказаній справі. 25.1. При цьому, позивач посилається на те, що зазначена справа постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року направлена на новий розгляд до суду першої інстанції після скасування рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року. Під час повторного розгляду справи Вінницьким окружним адміністративним суду враховано позицію Верховного Суду та при постановлені рішення від 08 вересня 2020 року досліджено обставини, на які вказав Верховний Суд та відмовлено в задоволенні позову. Проте, 11 листопада 2020 року Сьомий апеляційний адміністративний суд задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його позов не врахував висновки Верховного Суду викладені в постанові від 31 липня 2019 року, що призвело до постановления незаконного рішення. 25.2. Крім того, скаржник зазначає, що Сьомий апеляційний адміністративний суд не взяв до уваги позицію Верховного Суду зазначену у постанові від 27.11.2019 у справі №120/1132/19-а, та не врахував обставини встановлені Верховним Судом по справі №802/82/16-а. 25.3. При цьому, позивач посилається на те, що питанню щодо повноти виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року №25663/02 в справі «Яворовенко та інші проти України» у частині рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01.03.2004 року в справі №2- 200/2004 надана оцінка судами в справах №802/82/16-а, №802/1462/16-а, 802/840/16-а, рішення по яким набрали законної сили. 25.4. Зазначає, що аналіз стану виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у частині яка стосується позивача, дає підстави для висновку, що рішення Європейського суду з прав людини вважається виконаним у повному обсязі. Висновок про повне виконання рішення узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у справах №802/82/16-а, №802/840/16-а, №802/1462/16-а. Правовим наслідком обох обставин у сукупності (по-перше - повного виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у частині, що стосується позивача, а по-друге факту закінчення виконавче провадження ВП №44360795) є те, що в урядового уповноваженого відсутні підстави для виконання покладеного Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі №802/2272/16-а обов`язку здійснювати подальшу координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року. Відтак, оскаржувана у цій справі постанова відповідача від 17.04.2018 про закінчення виконавчого провадження № 55027823 є правомірною та скасуванню не підлягає. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 27.11.2019, прийнятій у справі №120/1132/19-а.

26. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

27. Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 15 лютого 2021 року подано відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому зазначає, що рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02 «Яворовенко та інші проти України» стосовно ОСОБА_1 виконано повністю в майновій та немайновій частинах. 28. 19 лютого 2021 року відповідачем до Верховного Суду засобами поштового зв`язку подано клопотання, в якому він просить долучити до матеріалів справи копію постанови Верхавного Суду від 09.02.2021 по справі №120/1592/19-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та врахувати під час розгляду касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року. Відповідач вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.02.2021 по справі №120/1592/19-а спростовують позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду в оскаржуваній постанові від 11 листопада 2020 року по справі №0240/3698/18-а. V. Оцінка Верховного Суду

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

31. Підставою відкриття касаційного провадження з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, було посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у вказаній справі.

32. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. Посилання скаржника на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у вказаній справі, є безпідставним, оскільки у такій Верховний Суд не сформував нового правового висновку, а лише направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У вказаній постанові констатовано, що суди першої та апеляційної інстанції не виконали обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи. Таким чином, колегія суддів не встановила наявності певної правової позиції у даній справі щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

34. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

35. Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

36. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

37. У справі №120/1132/19-а, на яку також посилається скаржник як приклад неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах, предметом розгляду спору є бездіяльність Уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщини Івана Юрійовича, яка полягає у відсутності з 01 лютого 2019 року його належної координації і контролю за вжиттям відповідальними органами додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення порушених прав ОСОБА_1 по належному виконанню мір зобов`язального характеру та сплати непогашеного боргу повного розрахунку, який встановлений Компанією (Державна акціонерна компанія "Укрресурси"), що залишається невиконаним;

38. У справі, що розглядається, предметом розгляду спору є правомірність постанови Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження.

39. Таким чином, з аналізу справи №120/1132/19-а та справи №0240/3698/18-а, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними.

40. Також різним є суб`єктного складу учасників відносин у справі №120/1132/19-а та справі №0240/3698/18-а.

42. Крім того, Суд зазначає, що неврахування обставин, встановлених Верховним Судом у інших справах також не є підставою касаційного оскарження, визначено. Частиною четвертою статті 328 КАС України.

43. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

44. Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

45. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині оскарження судового рішення з підстав, визначених пунктом 1частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 327, 341, 343, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження №К/9901/33764/20 за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №0240/3698/18-а. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська Судді М. В. Білак Н.М. Мартинюк