LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855826/9395/16

від 12.04.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекц…

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9395/16 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА Іменем України 12 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Земляної Г.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Суб`єкта господарювання-фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 002041360, 002061360 від 06.06.2016, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-38У від 06.06.2016, рішення № 002081306 від 06.06.2016 про застосування санкцій за донарахування фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 у задоволенні позову відмовлено. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.12.2016 скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги. Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 у справі № 826/9395/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, не здійснив жодного аналізу витрат, заявлених позивачем, не встановив чи мали таки витрати відношення до господарської діяльності позивача, чи підтверджено понесення витрат саме позивачем, не перевірив загальний розмір витрат, які підтверджуються наданими документами (окремі фіскальні чеки двічі додані до справи). Також Верховним Судом вказано, що суд апеляційної інстанції, відповідно до резолютивної частини рішення, скасував податкове повідомлення-рішення № 002061360 від 06.06.2016. Проте, вказане повідомлення-рішення судом апеляційної інстанції не розглядалось. До матеріалів справи копія такого рішення не долучена, встановити що саме та з яких підстав нараховано вказаним повідомленням-рішенням неможливо. Разом з тим, не зазначаючи цього в резолютивній частині, в мотивувальній частині рішення, суд апеляційної інстанцій визначає, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 06.06.2016 № 0002051306. Судом першої інстанції розглянуто податкові повідомлення-рішення, копії яких надані до справи №0002041306 та № 0002051306, але залишено поза увагою, що позивачем оскаржено № 002041306 та № 002061360. Касаційний суд також звернув увагу на те, що оригінали письмових доказів в матеріалах справи відсутні, жодна копія не засвідчена судом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку суб`єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015. За результатами перевірки складено акт №4873/26-58-13-06-17-2695607969 від 23.05.2016, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення: - неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015, недекларування доходу та не сплата податку на доходи фізичних осіб за 2015, чим порушено ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. ст. 164, п. 177.4 ст. 177 п. 49.1, пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 16.1.3 п. 16.1, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК); - неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015, недекларування суми військового збору та не сплата військового збору за 2015, чим порушено п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX ПК; - неподання до податкового органу податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті найманим працівникам заробітної плати, чим порушено п. 49.2, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, п. 164.6 ст. 164, ст. 167, пп. 168.1.1, пп. 168.1.4 ст. 168, ст. 169, п. 176.2 ст. 176 ПК; - не подано до ДПІ Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015, не нараховано та не сплачено до бюджету ЄСВ на суму 20 586, 63 грн. за період з 01.04.2015 по 31.12.2015, чим порушено пп. 1, пп. 4 п. 2 ст. 6. п. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 зі змінами та доповненнями; - непроведення через реєстратори розрахункових операцій продаж продукції на суму 11 129,65 грн., чим порушено пункт 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 р. №265/95- ВР зі змінами та доповненнями. З урахуванням наведених висновків, Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято: - податкове повідомлення - рішення №0002041306 від 06.06.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов`язанням у розмірі 8 728,70 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 352, 18; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 №Ф-38У, якою визнано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 20 0586,63 грн; - рішення №0002081306 від 06.06.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1199,33 грн. Не погодившись з таким рішеннями та вимогою, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем в ході розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх витрат в розмірі 134 733, 82 грн, а тому доводи викладені відповідачем в акті перевірки не спростовано. Позивачем в ході розгляду справи не доведено факту подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015, а відтак застосування контролюючим органом штрафної санкції у розмірі 170, 00 грн. є правомірним. Позивачем ані в позовній заяві, ані під час розгляду справи не наведено правого обґрунтування щодо підстав для скасування спірного рішення №002061360, як і не надано до матеріалів справи оскаржуваного рішення. Позивачем в ході розгляд справи не спростовано висновків викладених в акті перевірки щодо не нарахування та не сплати до бюджету єдиного соціального внеску на суму 20 586, 63 грн. Судом також вказано, що оскаржуваних позивачем ППР №№ 002041360, 002061360 від 06.06.2016 контролюючим органом не приймалось, в матеріалах справи вони відсутні. Жодних пояснень, уточнень позивач чи то її представник до матеріалів справи не надав, що є підставою для відмови у позові в цій частині. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Щодо визначення меж предмету спору та меж перегляду судом апеляційної інстанції. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Згідно частин першої-третьої статті 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог <…>. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом <…>. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були заявлені вимоги про скасування: - податкового повідомлення-рішення №002041360 від 06.06.2016; - податкового повідомлення-рішення №002061360 від 06.06.2016; - рішення про застосування санкцій №002081306 від 06.06.2016; - вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38У від 06.06.2016. Саме на вказані акти контролюючого органу міститься посилання в мотивах позовної заяви та в додатках до неї. До позовної заяви позивач долучив копію виключно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38У від 06.06.2016 на суму 20 586,63 грн. Також, позивачем до апеляційної скарги долучено копії: - податкового повідомлення-рішення №0002041306 від 06.06.2016 на суму 11 080,88 грн; - податкового повідомлення-рішення №0002051306 від 06.06.2016 на суму 510 грн; - рішення про застосування санкцій №0002081306 від 06.06.2016 на суму 1 199,33 грн. На викладених обставинах та необхідності оцінки у даній справі виключно тих рішень, які оскаржені позивачем, наголошував також і Верховний Суд у даній справі. Судом першої інстанції в ухвалі від 12.07.2019 запропоновано сторонам висловити свої письмові пояснення відносно обставин, покладених в основу висновків Верховного Суду про направлення справи на навий розгляд, проте станом на час прийняття оскаржуваного рішення будь-яких письмових пояснень до суду не надійшло. У свою чергу, колегія судів суду апеляційної інстанції приймає до уваги, що вказану ухвалу судом першої інстанції влучено лише відповідачу, а доказів її направлення або отримання позивачем матеріали справи не містять. Відтак, судом першої інстанції під час нового розгляду справи не було з`ясовано питання які саме рішення були оскаржені позивачем та, за їх відсутності в матеріалах справи, не витребувано відповідні копії. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. З метою дотримання принципу офіційного з`ясування обставин, судом апеляційної інстанції витребувані у сторін оригінали або належним чином засвідчені копії оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 06.06.2016 №002041360, №002061360 та рішення про застосування санкцій №002081306 від 06.06.2016, а також вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38У від 06.06.2016. На виконання наведеного рішення, позивач надав суду: податкове повідомлення-рішення № 0002041360 від 06.06.2016, рішення про застосування санкцій № 0002081306 від 06.06.2016, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-38-У від 06.06.2016. Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що предметом спору у даній справі є саме податкове повідомлення-рішення № 0002041360 від 06.06.2016, рішення про застосування санкцій № 0002081306 від 06.06.2016, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-38-У від 06.06.2016. Зазначення позивачем номерів зазначених рішень як №002041360 №002081306 є технічною помилкою, яка не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Відтак, предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення № 0002041360 від 06.06.2016, рішення про застосування санкцій № 0002081306 від 06.06.2016, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-38-У від 06.06.2016. Доводам щодо неправомірності вказаних актів суд апеляційної інстанції надаватиме оцінку у цьому провадженні. У свою чергу, ні до суду першої інстанції, ні на вимогу суду апеляційної інстанції, учасники справи не надали ні оригіналу, ні копії податкового повідомлення-рішення від 06.06.2016 №002061360, яке позивач просив скасувати у позові. Тому, у суду апеляційної інстанції відсутня можливість надати цьому рішенню оцінку, а також і взагалі встановити його об`єктивне існування. Щодо суті спору. Відповідно до пункту 162.1.1 статті 162 ПК платником податку (на доходи фізичних осіб) є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно пункту 163.1.1 статті 163 ПК об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. За змістом пункту 164.1 статті 164 ПК базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Пунктом 164.1.3 статті 164 ПК загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу. Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Як встановлено контролюючи органом у ході проведення перевірки та не заперечено позивачем, останнім не подавалося декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік та, відповідно, не були задекларовані доходи, витрати та чистий оподатковуваний дохід за цей період. Звертаючись до суду із позовом, позивач не заперечувала визначений контролюючим органом розмір отриманого доходу за 2015 рік (101 800,35 грн), проте не погодилась із визначеним відповідачем розміром витрат (43 609 грн) та чистого оподатковуваного доходу (58 191,35 грн). Відтак, для правильного вирішення даного спору належить встановити чи правильно відповідачем визначений розмір понесених позивачем витрат у 2015 році. Згідно пункту 1.13 акту, контролюючим органом під час перевірки було використано: (1) справа, (2) договір оренди, (3) банківські виписки по рахунку № НОМЕР_1 , (4) книга обліку доходів і витрат, (5) книга КОРО, (6) чеки на придбання товарів. Визначаючи розмір отриманого позивачем доходу, відповідач керувався книгою обліку доходів і витрат, звітами РРО та банківськими виписками (пункт 2.1.2, арк. 8 абз. 1 акту первірки). Водночас, визначаючи розмір отриманого позивачем доходу, який вплинув на розрахунок чистого оподатковуваного доходу та, відповідно, розмір спірних визначених позивачу зобов`язань, відповідач керувався банківськими виписками, договором суборенди СА-Р №1 від 31.05.2006, квитанціями про оплату оренди (пункт 2.1.2, арк. 8 абз. 5 акту перевірки). Таким чином, на відміну від визначення доходу, при визначенні витрат позивача, відповідач не використовував книгу обліку доходів і витрат, як і чеки на придбання товарів, на підставі яких позивачем були сформовані відповідні дані книги обліку. Жодних обґрунтувань з приводу невикористання та відхилення відомостей книги обліку доходів і витрат позивача, а також наданих ним до перевірки чеків на придбання товарів та інших платіжних документів акт перевірки не містить. Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем було надано книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну, згідно відомостей якої позивачем було відображено суму доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності у розмірі 101 800,35 грн, а сума витрат, пов`язаних з придбаванням товарів (робіт, послуг) склала 134 733,82 грн. Позивачем до суду був наданий детальний розрахунок понесених ним у 2015 році витрат згідно згаданої книги обліку. Зокрема витрати на здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі тютюновими виробами склав 77 050,99 грн, витрати на суборенду та послуги банку - 59 215,70 грн. Колегія суддів наголошує, що будь-яких порушень пункту 177.10 статті 177 ПК щодо ведення книги обліку доходів і витрат та наявності документів щодо походження товару відповідач під час перевірки не встановив. Будь-яких розрахунків, які здійснювалися при визначенні витрат позивача та мотивів відхилення від відомостей книги обліку доходів і витрат, яка велася позивачем та порушень ведення якої, як зазначалося, не встановлено, мотивів врахування одних витрат та відхилення інших, відповідачем не наведено ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи. Беручи до уваги відсутність в матеріалах справи інших письмових пояснень контролюючим органом, мотиви касаційної скарги Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 відтворюють зміст акта перевірки, який як зазначалося, не містить будь-якого обґрунтування визначення позивачу витрат. Згідно частин першої-другої, пункту 3 частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем у ході проведення перевірки не були належним чином встановлені всі обставини та перевірені всі документи, які впливають формування витрат від здійснення позивачем підприємницької діяльності, будь-яких доказів чи пояснень щодо правомірності прийнятих рішень до суду не надано, що свідчить про протиправність визначення позивачу спірних зобов`язань, виходячи із чистого оподатковуваного доходу, який, як зазначалося, розрахований з урахуванням необґрунтовано визначених витрат. Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем у ході розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх витрат в розмірі 134 733, 82 грн ґрунтується виключно на відомостях акту перевірки та факту дублювання двох фіскальних чеків (на суму 3942,34 грн від 21.05.2015 (а.с. 107, 108) та на суму 3792,38 грн від 17.07.2015 (а.с. 112, 113) при поданні доказів до суду. Проте, як було встановлено у ході апеляційного провадження, висновки акту перевірки є необґрунтованими, а надання позивачем суду копій двох документів (фіскальних чеків), які, до того ж, не були враховані відповідачем при визначенні спірних витрат, жодним чином не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства та не є підставою для висновку про правомірність визначення спірних зобов`язань. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що податкові податкове повідомлення-рішення №0002041306 від 06.06.2016, рішення №0002081306 від 06.06.2016 та вимога №Ф-38У від 06.06.2016 є протиправними та підлягають скасуванню. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні повністю позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0002041306 від 06.06.2016, рішення Державної податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0002081306 від 06.06.2016 та вимогу Державної податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38У від 06.06.2016, У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Г.В. Земляна Суддя Є.В. Чаку

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»