Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5386/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5386/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про визнання протиправною бездіяльності, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.09.2019 № 1577-к "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " в частині пункту 1 - поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення з 27.11.2018; - визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19 щодо поновлення ОСОБА_1 . - стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 20.08.2019 до оголошення рішення суду; - стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.09.2019 № 1577-к "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " в частині пункту 1 - поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення з 27.11.2018; визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19 щодо поновлення ОСОБА_1 ; стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 20.08.2019 до оголошення рішення суду у сумі 209 252 (двісті дев`ять тисяч двісті п`ятдесят дві) грн 82 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 22 жовтня 2020 року у справі видано виконавчий лист. До Київського окружного адміністративного суду звернулася Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню частково у сумі 188 910 грн. 39 коп. у зв`язку з добровільним виконанням у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про визнання протиправними дій. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року заяву Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті - задоволено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, яким якою відмовити у задоволенні заяви Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року - залишити без змін. У судовому засіданні позивачем було подано клопотання про витребування доказів, а саме наказу Укртансбезпеки від 26.08.2020 року №22-0 «Про преміювання». Відповідно до частини 1 статті 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. За приписами частини 2 статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Водночас, позивачем у клопотанні про витребування доказів не наведено обґрунтування неможливості його подання у встановлений законом строк, а тому таке клопотання залишається без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача та сторони процесу, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до частини 1 статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Частиною 3 статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Отже, за відсутності обов`язку боржника у зв`язку з добровільним виконанням рішення суду, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Частиною 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі № 320/1943/19, відповідачем у вересні 2019 року перераховано на картковий рахунок позивача заробітну плату у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 26 795, 83 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів. У подальшому, у грудні 2019 року на картковий рахунок позивача була перерахована решта суми - 207 667,64 грн. Проте, під час безспірного списання суми не було утримано суму відрахування податків та зборів, обов`язкових платежів у розмірі 40 495,28 грн. У вересні 2020 року на виконання рішення суду у справі 320/1943/19 Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ від 08.09.2020 №1435-к, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на роботі та доручено управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.08.2019 по 08.09.2020 у кількості 266 робочих днів, з урахуванням суми середньоденної заробітної плати у розмірі 1339,79 грн., з відрахуванням податків і зборів та обов`язкових платежів на загальну суму 356 384, 14 грн.; здійснити відрахування податків та зборів, обов`язкових платежів, виплачених за час вимушеного прогулу на суму 207 667,64 грн., стягнутих при безспірному списанні Державною казначейською службою України 04.12.2019; здійснити відрахування податків та зборів, обов`язкових платежів з моральної шкоди у розмірі 3000 грн. при безспірному списанні Державною казначейською службою України 24.02.2020. З аналізу суми у розмірі 356 384,14 грн. судом встановлено, що вона включає 1 день середнього заробітку 19.08.2019 у розмірі 1339,79 грн.; 141 день за затримку виконання рішення суду у сумі 188 910, 39 грн.; 123 дні добровільна оплата середнього заробітку за період з 12.03.2020 по 08.09.2020 у сумі 164 794,17 грн.; 1 день помилково врахований у період середнього заробітку у сумі 1339,79 грн. Водночас, із суми 356 384,14 грн. було відраховано суму податків і зборів та обов`язкових платежів: 356 384,14 грн. - 69 494, 76 грн. = 286 889,38 грн. При цьому, судом взято до уваги, що відповідно до наказу Уктрансбезпеки від 08.09.2020 №1435-к, з цієї суми відраховано суму податків та зборів, обов`язкових платежів у розмірі 40 495,28 грн. та 585 грн., яка була виплачена раніше на виконання рішення у справі №320/1943/19, а відтак, сума до виплати становить 245 809,10 грн. Під час розгляду заяви судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що у липні позивачу помилково була нарахована сума заробітної плати у розмірі 14 625,33 грн., яка і була відрахована з цієї суми, а відтак, сума до виплати становить 231 183, 77 грн. Також, судом встановлено, що на картковий рахунок позивачу 16.09.2020 була зарахована сума 231 183,71 грн. При цьому, коригування коефіцієнту підвищення середньої заробітної плати у розмірі 20 342,43 грн. відповідачем здійснено не було на виконання рішення суду. У той же час, 16.12.2020 Укртрансбезпекою видано наказ №2119-к "Про внесення змін до наказу Державній службі України з безпеки на транспорті від 08.09.2020 №1435-к", відповідно до якого Управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку наказано здійснити коригування виплат середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 19.08.2019 по 08.09.2020 з урахуванням коефіцієнту середньої заробітної плати. Відповідачем зазначено, що на виконання вищевказаного наказу було здійснено коригування коефіцієнту підвищення середньої заробітної плати у розмірі 20 342,43 грн. на виконання рішення суду, однак станом на день розгляду заяви виплата не здійснена у зв`язку тим, що Державною казначейською службою під час безспірного списання суми 209 252,82 коп. у грудні 2020 року зарплатні рахунки відповідача було заблоковано. За таких обставин, відповідачем добровільно виконано рішення суду у розмірі 188 910,39 грн., а тому у суду є підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає частковому виконанню у сумі 188 910, 39 грн. у зв`язку з добровільним виконанням. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно із п.п. 14.1.180 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Статтею 168 ПК України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Розрахунок податкових зобов`язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України). Згідно із п. 176.2 ст. 176 Кодексу, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок. Як встановлено у ході розгляду справи, на виконання рішення суду у справі №320/1943/19 під час безспірного списання Державною казначейською службою України 04.12.2019 коштів у розмірі 207 667,64 грн. на користь ОСОБА_1 , не було відраховано обов`язкових платежів, відрахувань та податків. Наказом Уктрансбезпеки від 08.09.2020 №1435-к, з цієї суми відраховано суму податків та зборів, обов`язкових платежів у розмірі 40 495,28 грн., яка і були утримана під час перерахування коштів у вересні 2020 року. А тому, доводи позивача щодо безпідставного утримання цієї суми не знаходять свого відображення у ході розгляду справи та спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача щодо неправомірності утримання з нього 14 625,33 грн. помилково нарахованої заробітної плати за липень 2020 у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_1 на таке повернення. Відповідно до ст. 94 КЗпП, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно із ст. 127 КЗпП, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Відповідно до ст. 128 цього Кодексу, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню, зокрема безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому, чинним законодавством передбачено різні механізми утримання із зарплати працівника суми, надміру виплаченої внаслідок лічильних та нелічильних помилок. До лічильних відносять механічні, арифметичні помилки, помилки через збій у бухгалтерській програмі. Такі утримання проводять на підставі відповідного наказу роботодавця за умови, що не минув строк в один місяць з дня виплати неправильно обчисленої суми. Згода працівника для утримання таких сум непотрібна. Крім того, слід пам`ятати, що у загальному випадку при утриманні надміру виплачених коштів сума всіх відрахувань із зарплати (після утримання ПДФО, військового збору) не повинна перевищувати 20%. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення. Якщо ж помилка нелічильна (неправильне застосування законів, норм колективного договору), то суму переплати працівник може повернути лише добровільно на підставі письмової заяви. Якщо утримання відбувається на підставі заяви працівника роботодавець має право утримати із заробітної плати працівника і перерахувати за зазначеним у заяві напрямом ту суму грошових коштів, яку такий працівник зазначив у цій заяві. Якщо працівник відмовляється повернути помилково виплачені йому внаслідок нелічильної помилки кошти, то відповідно до норми ст. 1215 ЦКУ: не підлягає поверненню безпідставно отримана виплата, у тому числі зарплата, якщо її роботодавець провів добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку і недобросовісності з боку працівника. У випадку, якщо роботодавець все ж утримав надмірно виплачені суми заробітної плати без згоди працівника, незважаючи на пропуск місячного терміну або на те, що помилка не є лічильною, працівник має право звернутися до суду у зв`язку з неправомірними діями роботодавця, який порушив норми чинного законодавства України. Як встановлено у ході розгляду справи, позивачу за липень помилково було нараховано заробітну плату та виплачено її у кінці липня. У цей період позивач ще не був поновлений на роботі, а тому не отримував заробітну плату. Оскільки нарахувань позивачу у серпні не було, то відрахування було здійснено у вересні 2020 року. При цьому, строки відповідачем для утримання цієї суми не порушено. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач при нарахуванні такої суми позивачу допустив лічильну (рахункову) помилку, а тому утримання у вересні 2020 року такої суми не потребувало письмової згоди ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що виконавчий лист у справі №320/5386/19 частково виконаний, а саме у розмірі 188 910,39 грн., у зв`язку з чим підлягає виконанню лише у розмірі 20 342,43 грн. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк