Постанова 4850 № 200/12110/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року справа №200/12110/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Блохіна А.А. Сіваченка І.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду (суддя Шувалова Т.О.) від 25 лютого 2021 року (повний текст рішення складено 25 лютого 2021 року у м.Слов"янськ) у справі №200/12110/20-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання неправомірною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, - ВСТАНОВИВ: 23 грудня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що він є власником транспортного засобу MAN-TGA 18.430 вантажного сідлового тягача-Е, державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом VAN HOOL S-338-27 (спеціалізований напівприцеп самоскид), державний номер НОМЕР_2 . Між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 26 липня 2020 року було укладено Договір оренди автомобіля № 26/07/20, предметом договору оренди є автомобіль MAN-TGA 18.430 вантажний сідловий тягач-Е, державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом VAN HOOL S-338-27 (спеціалізований напівприцеп самоскид), державний номер НОМЕР_2 . Строк дії договору оренди - до 31 грудня 2020 року. 26 липня 2020 року на підставі договору оренди позивач передав вантажний автомобіль в користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , про що було складно відповідний акт. Управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області 3 вересня 2020 року було складено Акт №228390 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. В акті зазначено особу, яка керувала транспортним засобом, водія ОСОБА_3 , внесено відомості стосовно позивача, як власника транспортного засобу, та мається посилання на товарно-транспортну накладну від 3 вересня 2020 року № 14 автомобільного перевізника фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , водій якого здійснював перевезення вантажу. Наприкінці жовтня позивач отримав повідомлення Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області № 81393/23/24 -20 від 20 жовтня 2020 року про запрошення на розгляд справи до Управління у м. Краматорськ та отримав копію Акту № 228390. Позивач зазначає, що на час складання заперечень йому не було відомо про те, що він як власник авто, не несе відповідальності за порушення, вчинені на його транспортному засобі. Позивач 10 листопада 2020 року отримав спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 177550 від 3 листопада 2020 року, звернувся до адвоката за консультацією та отримав роз`яснення про те, що відповідальність за порушення, вчинені на транспортному засобі, має нести перевізник, а не власник цього транспортного засобу. 19 листопада 2020 року позивач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті із заявою про скасування постанови № 177550 від 03 листопада 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу. Державною службою України з безпеки на транспорті 08 грудня 2020 року позивачу було відмовлено у скасуванні вказаної постанови та залишено її без змін з причини пропуску позивачем строку на її оскарження, що за переконанням позивача не відповідає дійсності, оскільки фактично постанова була отримана позивачем лише 10 листопада 2020 року. 24 лютого 2021 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови № 177550 від 3 листопада 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу шляхом стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 34000, 00 гривень у виконавчому провадженні № 64373331 від 05 лютого 2021 року - до набрання законної сили судовим рішенням у справі. В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено про те, що 05 лютого 2021 року позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження №64373331, яка була прийнята старшим державним виконавцем Нікольського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністрества юстиції з примусового виконання постанови Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області № 177550 від 3 листопада 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу, яка є предметом спору у цій справі. Позивач наголошує на тому, що виконавче провадження відкрито, незважаючи на те, що він оспорює постанову у судовому порядку, яка є виконавчим документом та зазначає, що відкрите виконавче провадження має негативні наслідки для останнього, оскільки у разі невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорювання прав або інтересів позивача, адже подальше примусове виконання органами державної виконавчої служби постанов про накладення штрафу унеможливить нормальне функціонування позивача та поставить під загрозу можливість виконання його статутних завдань. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що він оскаржує в суді постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. Зазначена постанова має силу виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, а тому на думку апелянта в першу чергу потрібно вирішити питання чи є постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу правомірною, а потім вирішувати питання щодо примусового стягнення штрафу. На думку апелянта, відкриття виконавчого провадження та виконавчі дії по примусовому стягненню штрафу призведуть до порушення його майнових прав, штраф у розмірі 34 000,00 грн. буде стягнутий, додатково буде стягнуто виконавчий збір в розмірі 3 400,00 грн. Апелянт зазначив, що Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано питання зупинення виконавчого провадження у разі оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. На думку апелянта, зупинення стягнення за постановою про накладення штрафу є допустимим та пропорційним заходом забезпечення позову, невжиття якого може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів апелянта, оскільки подальше примусове виконання органами державної виконавчої служби постанов про накладення штрафу унеможливить нормальне функціонування ФОП ОСОБА_1 та поставить під загрозу можливість виконання його статутних завдань. Позивачем на адресу суду надіслано заяву про розгляд справи за його відсутністю. На адресу суду апеляційної інстанції надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Положеннями частини першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2)забороною відповідачу вчиняти певні дії;3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. З аналізу наведених правових норм випливає, що метою забезпечення адміністративного позову є захист прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів. Відтак, вжиття судом заходів забезпечення позову покликане своєчасно унеможливити настання негативних та непоправних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Тобто, невідворотність наслідків означатиме, що спірні правовідносини не зможуть існувати в майбутньому у первісному вигляді у випадку незастосування заходів забезпечення позову. Суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Також, суд має вказати мотиви, які слугували причиною постановленню ухвали про забезпечення позову, зокрема, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Проте, колегія суддів вважає, що у межах розгляду заяви про забезпечення позову, судом не може даватись оцінка доводам заявника про очевидну протиправність рішення відповідача, адже встановлення ознак протиправності рішення, у даному випадку, без розгляду справи по суті, є неприпустимим, оскільки саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи. Окрім того, на переконання суду, очевидна протиправність рішень суб`єкта владних повноважень - це прийняття ним таких рішень, які не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб`єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну протиправність оскаржуваного рішення. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області № 177550 від 3 листопада 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу, на думку колегії суддів, не є доказом наведених вище обставин. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що станом на час розгляду вказаної заяви про забезпечення позову, позивач не надав доказів очевидної протиправності дій суб`єкта владних повноважень та не доводить, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №200/12110/20-а - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №200/12110/20-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено та підписано 13 квітня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з 13 квітня 2021 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко