Постанова КЦС ВС № 759/2328/16-ц

Постанова Іменем України 07 квітня 2021 року м. Київ справа № 759/2328/16-ц провадження № 61-22847св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: заявник (боржник) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Солонько Микола Миколайович, заінтересована особа (стягувач) - Публічне акціонерне товариство «Національний кредит», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буртового Миколи Васильовича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька М. М., в якій просила: визнати незаконними дії приватного виконавця; визнати незаконними постанови приватного виконавця від 29 травня 2019 року про накладення штрафу, про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника та скасувати вказані постанови. Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Солонька М. М. перебуває виконавчий лист № 759/2328/16-ц, виданий на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2016 року, яким її зобов`язано повернути Публічному акціонерному товариству «Національний кредит» (далі - ПАТ «Національний кредит») грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США, отримані нею за договором від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору банківського вкладу від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06, на накопичувальний рахунок банку. Незважаючи на наявність поважних причин, які перешкоджали добровільному виконанню нею рішення суду, 29 травня 2019 року приватний виконавець виніс постанови про накладення штрафу, про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника. Вона постійно підтримувала контакт з приватним виконавцем, з`являлася на виклики, надавала усні та письмові пояснення. Вважає, що приватним виконавцем порушено порядок виконання рішень зобов`язального характеру, зокрема положення статей 18, 48, 56, 63 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року в задоволенні скарги відмовлено. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання незаконними дій та постанов приватного виконавця від 29 травня 2019 рокупро арешт майна та коштів боржника. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. 24 квітня 2019 року приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58990938, в якій зазначено про необхідність виконання боржником рішення суду протягом 10-ти днів.29 травня 2019 року на виклик виконавця з`явився представник божника, який не надав будь-яких доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 рішення суду в добровільному порядку. Посилання заявника на ініціювання процедури роз`яснення судового рішення не може бути оцінено як належна підстава для невжиття приватним виконавцем заходів щодо його виконання. Дії суб`єкта оскарження відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. У встановлений строк боржник не вчинила дій щодо добровільного виконання рішення суду, а тому винесення постанов про накладення арешту на майно та кошти боржника здійснено приватним виконавцем з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, у зв`язку з повним виконанням рішення суду під час його примусового виконання 08 липня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною постановою також знято арешт з майна та грошових коштів боржника, накладений постановами приватного виконавця від 29 травня 2019 року. Звертаючись до суду зі скаргою, заявник не зазначила, що вжиття приватним виконавцем заходів з примусового виконання рішення призвело до порушення її прав. Щодо вимог скарги в частині визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця про накладення штрафу, то матеріали справи не містять доказів того, що місцевим судом було відкрито провадження в цій частині. Також з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не вбачається, що такі вимоги розглядалися судом. На справи про оскарження постанов приватного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оскільки місцевим судом не відкривалося провадження в цій частині вимог заявника і

мотивувальна частина ухвали не містить висновків про те, що ці вимоги розглядалися, то відсутні підстави для її скасування та закриття провадження у справі в цій частині. Застосування виконавцем заходів примусового виконання не залежить від причин невиконання судового рішення. Крім того, правовідносини боржника з іншим банком не мають правового значення під час виконання рішення суду в цій справі, яке за приписами Конституції України є обов`язковим для виконання. Водночас поважність причин невиконання судового рішення має значення при вирішенні питання про накладення штрафу та підлягає з`ясуванню в адміністративній справі. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Буртовий М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення скарги. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2016 року у справі № 759/2328/16-ц визначено спосіб його виконання, а саме зобов`язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Національний кредит» грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США. Примусове виконання рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії повинно здійснюватися в суворій відповідності з вимогами статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема виконуватися за участю боржника. Таким чином, приватний виконавець незаконно виніс постанови про накладення арешту на майно та кошти ОСОБА_1 . Накладаючи штраф, приватний виконавець зобов`язаний був пересвідчитися в тому, що боржник не виконувала рішення без поважних причин. В даному ж випадку невиконання рішення суду було зумовлене поважними причинами, оскільки Акціонерним банком «Кліринговий Дім» було відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні безготівкового перерахування з її поточного рахунку на рахунок ПАТ «Національний кредит» грошових коштів в іноземній валюті. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва. 30 січня 2020 року справа № 759/2328/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги). Судами встановлено, що заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2016 року зобов`язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Національний кредит» грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США, отримані нею за договором від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору банківського вкладу від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06, на накопичувальний рахунок банку. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька М. М. від 24 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 58990938 з примусового виконання виконавчого листа № 759/2328/16-ц, виданого на підставі вищевказаного рішення суду. В постанові зазначено про необхідність виконання боржником рішення протягом 10-ти робочих дій. Викликом приватного виконавця від 24 квітня 2019 року зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися за місцем роботи виконавця на 14 травня 2019 року та надати: підтверджуючі документи про добровільне виконання рішення суду; відомості про місце роботи; наявність грошових коштів, у тому числі на рахунках, відкритих в банках; відомості про майно та майнові права тощо. Актом приватного виконавця від 14 травня 2019 року підтверджується, що 14 травня 2019 року на виклик виконавця з`явився представник божника, який ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, проте не надав будь-яких доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 рішення суду в добровільному порядку. Постановою приватного виконавця від 14 травня 2019 року на боржника накладено штраф за невиконання у встановлений строк без поважних причин рішення суду. Викликом приватного виконавця від 14 травня 2019 року зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися за місцем роботи виконавця на 29 травня 2019 року та надати: підтверджуючі документи про добровільне виконання рішення суду; відомості про місце роботи; наявність грошових коштів, у тому числі на рахунках, відкритих в банках; відомості про майно та майнові права тощо. Актом приватного виконавця від 29 травня 2019 року підтверджується, що 29 травня 2019 року на виклик виконавця з`явився представник божника - Сергєєва М. О., яка повідомила, що ОСОБА_1 зверталася до Акціонерного банку «Кліринговий Дім» із заявою про перерахування з її поточного рахунку грошових коштів у розмірі 21 496,29 доларів США на накопичувальний рахунок стягувача, проте банк відмовив їй у здійсненні такої операції. Будь-яких доказів на підтвердження виконання боржником рішення суду в добровільному порядку не надано. Постановою приватного виконавця від 29 травня 2019 року на боржника накладено штраф за невиконання у встановлений строк без поважних причин рішення суду. Постановами приватного виконавця від 29 травня 2019 року накладено арешт на грошові кошти боржника, які містяться, зокрема на рахунках Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та Акціонерного банку «Кліринговий Дім», а також - на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 . Відповіддю Акціонерного банку «Кліринговий Дім» від 25 червня 2019 року підтверджується, що на рахунках боржника достатньо грошових коштів для забезпечення виконання рішення суду. 25 червня 2019 року на депозитний рахунок приватного виконавця від Акціонерного банку «Кліринговий Дім» надійшла необхідна сума згідно з платіжною вимогою. 27 червня 2019 року здійснено купівлю валюти в розмірі 21 496,29 доларів США, перераховано її на відповідний рахунок приватного виконавця. У зв`язку з повним виконанням рішенням суду під час його примусового виконання 08 липня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Цією ж постановою знято арешт з майна та грошових коштів боржника, який був накладений постановами від 29 травня 2019 року. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до пунктів 1, 3, 6, 7, 16, 21, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (частина четверта статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною четвертою статті 48, частиною третьою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, частини другої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Згідно зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно з частинами першою-третьою статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що виконуючи виконавчий лист № 759/2328/16-ц, приватний виконавець без дотримання встановленого статтею 435 ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження» порядку змінив спосіб виконання рішення суду. Так, зі змісту резолютивної частини заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2016 року, яке примусово виконувалося приватним виконавцем, чітко встановлено порядок його виконання, а саме зобов`язання ОСОБА_1 повернути ПАТ «Національний кредит» грошові кошти на накопичувальний рахунок банку. Зобов`язання боржника вчинити певні дії не є вимогою про звернення стягнення на майно або стягнення грошових коштів. На відміну від Розділу VІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» (статті 48-62) Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VІІІ «Виконання рішень немайнового характеру» (статті 63-67) цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника. Намагання приватного виконавця забезпечити виконання судового рішення за допомогою заходів (шляхом накладення арештів), які прямо не передбачені Розділом VІІІ Закону України «Про виконавче провадження», та без дотримання встановленого статтею 435 ЦПК України порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на розпорядження своїм майном. При цьому ніщо не перешкоджало приватному виконавцю звернутися до суду з відповідною заявою в порядку статті 435 ЦПК України, але не змінювати самому спосіб виконання рішення суду. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та скасування постанов приватного виконавця від 29 травня 2019 року про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення скарги. Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не відкривав провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині вимог щодо скасування постанови приватного виконавця про накладення штрафу, є неспроможними, оскільки в матеріалах справи відсутня ухвала місцевого суду про відмову у відкритті провадження у справі в означеній частині. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19). Таким чином, оскільки оскарження постанови приватного виконавця про накладення штрафу відноситься до юрисдикції адміністративного суду, то суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що подана заявником скарга в означеній частині підлягає розгляду в порядку, встановленому розділом VII ЦПК України, а апеляційний суд - безпідставно не закрив провадження у справі за цими вимогами. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Зважаючи на встановлені обставини справи, заявлені вимоги та наведений аналіз норм права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимог скарги про скасування постанови приватного виконавця про накладення штрафу та закриття провадження у справі в цій частині. При цьому необхідно роз`яснити заявнику її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи з частині оскарження постанови приватного виконавця про накладення штрафу до відповідного суду адміністративної юрисдикції. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України). Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 768,40 грн, які підлягають стягненню з приватного виконавця на її користь. Керуючись статтями 141, 255, 400, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буртового Миколи Васильовича задовольнити частково. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати. Скаргу ОСОБА_1 в частині вирішення вимог про визнання незаконними дій та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича від 29 травня 2019 року про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника задовольнити частково. Визнати незаконними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича від 29 травня 2019 року про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника, винесені ним під час примусово виконання виконавчого листа № 759/2328/16-ц, виданого на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2016 року про зобов`язанняОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «Національний кредит» грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині вимог про визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича від 29 травня 2019 року про накладення штрафу закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи в частині вимог її скарги про визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця про накладення штрафу віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснити ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в означеній частині за встановленою юрисдикцією. Попередити ОСОБА_1 про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук