Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/618/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" лютого 2021 р. Справа№ 911/618/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Михальської Ю.Б. секретар судового засіданні: Бендюг І.В., за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.02.2021, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 (рішення складено 25.09.2020) у справі № 911/618/20 (суддя В.М. Бабкіна ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Регіон Борзна" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" про зобов`язання повернути 135, 348 тон зерна кукурудзи із зберігання, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Борзна" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" про зобов`язання повернути 135,348 тон зерна кукурудзи із зберігання. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором зберігання № 9 від 15.10.2019 щодо повернення позивачу на вимогу останнього зерна кукурудзи, у зв`язку з чим позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути 135,348 тон зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 із зберігання, а також стягнути з відповідача судовий збір. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/618/20 позовні вимоги задоволено повністю. За рішенням суду зобов`язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Заворичі" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Борзна" 135,348 тон зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 із зберігання. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7613,32 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем всупереч вимог статті 953 Цивільного кодексу України та умов договору складського зберігання № 9 від 15.10.2019 спірне майно безпідставно утримується та не повернуто позивачу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Заворичі" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що дії відповідача щодо невідвантаження позивачу зерна здійснено у зв`язку з несплатою позивачем грошових зобов`язань, що виникли ще 01.11.2019, та несплатою позивачем послуг як зберігання зерна з 02.11.2019, навіть за період який не оспорюється позивачем з 02.11.2019 по 24.12.2019, так і за відвантаження зерна 16.01.2020, що також не оспорюється ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції. Відповідач, з посиланням на практику Верховного суду (зокрема, постанови від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15) зазначає, що ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє від обов`язку з оплати послуги. Крім того, апелянт вважає, що умовами пунктів 3.4. та 8.1. договору не передбачені та не встановлені обов`язки відповідача щодо вчинення дій по відпуску зерна, а саме - підтвердження заявленої дати відпуску, надання рахунків на оплату послуг та на відвантаження, а також передачі актів виконаних робіт, як помилково зазначив суд першої інстанції. Отже, за доводами скаржника, права та інтереси позивача не були порушені, а зупинення виконання зобов`язання відповідачем є законним та пов`язане з невиконанням позивачем зобов`язань за договором. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому визнає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Борзна" (поклажодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Заворичі" (зерновий склад) було укладено договір складського зберігання № 9 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого поклажодавець передає, а зерновий склад приймає на зберігання продукцію зернових та зернобобових (надалі - зерно) врожаю 2019 року, та здійснює інші платні роботи (сушіння, очищення та інші роботи), необхідні для запобіганню псуванню і втрат якості зерна), з подальшим поверненням (відвантаженням) зерна поклажодавцю на умовах, визначених цим договором, а поклажодавець сплачує зерновому складу вартість наданих послуг та робіт. Згідно з п. 3.4 договору зерновий склад зобов`язаний на протязі дії договору забезпечити кількісне та якісне збереження зерна та на конкретно виражену вимогу поклажодавця здійснити дії щодо відпуску зерна останньому. Умовами п. 3.5 договору встановлено, що зерновий склад видає на першу вимогу поклажодавця складські документи на зерно. Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що оплата поклажодавцем вартості отриманих послуг (робіт) проводиться у грошовому виразі впродовж 3 банківських днів з моменту отримання ним копій рахунків від зернового складу по електронній пошті, але у будь-якому випадку, не пізніше дня отримання оригіналу такого рахунку, при цьому день отримання рахунку визначається відповідними повноважними документами або підписом поклажодавця про отримання рахунку. Умовами п. 4.2 договору передбачено, що за послуги з відвантаження зерна поклажодавець перераховує зерновому складу передплату відповідно до виставленого зерновим складом рахунку. Згідно з п. 5.1 договору здане на зберігання зерно визнається майном, визначеним родовими ознаками, при цьому право власності на зерно при передачі на зберігання від поклажодавця до зернового складу не переходить. Зерновий склад у разі втрати (нестачі) майна, яке передане на зберігання повертає аналогічне майно, а в разі неможливості повернення протягом 3-х банківських днів з моменту отримання вимоги про його повернення перераховує на поточний рахунок поклажодавця грошові кошти, згідно вартості неповернутого майна, за цінами, що діють на аналогічне майно на дату відшкодування, але не нижче ніж за цінами, що діяли на момент закупівлі майна поклажодавцем (п. 6.5 договору). Відповідно до п. 8.1 договору при отриманні зерна зі зберігання поклажодавець надає зерновому складу довіреність на отримання зерна, лист-прохання щодо отримання зерна та складські документи (у випадку їх отримання поклажодавцем). 15.10.2019 сторонами було підписано додаток № 1 (тарифи на послуги зернового складу) до договору складського зберігання № 9 від 15.10.2019. Також 15.10.2019 сторонами було підписано додаткову угоду до договору № 9 від 15.10.2019, якою було погоджено тарифи на послуги зернового складу. Як вбачається з матеріалів справи, у період з 17.10.2019 по 24.10.2019 позивач здійснив перевезення зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 на адресу зернового складу та передав відповідачу на зберігання та обробку (сушіння, очищення) зерна кукурудзи загальною кількістю 3327,160 т. Завезення та приймання зерна зерновим складом підтверджується реєстрами завезення та товарно-транспортними накладними (ТТН), копії яких долучено до матеріалів справи. У подальшому зазначена кількість зерна оброблялася (сушіння, очищення) зерновим складом. Після обробки розрахункова маса зерна кукурудзи становила 3136,708 тон, що підтверджується актом доробки зерна № 5 від 31.10.2019, виданим відповідачем. Як встановлено судом першої інстанції, оброблене зерно кукурудзи відвантажувалося відповідачем позивачу відразу в процесі доробки партій зерна в період з 17.10.2019 по 24.10.2019, всього було відвантажено зерно кукурудзи ДСТУ 4525:2006 із зернового складу в період з 17.10.2019 по 24.10.2019 (відповідно до ТТН та Реєстру відвантаження від 24.10.2019) в загальній кількості 2886,200 т. Залишок на 31.10.2019 становив 250,508 т. Надання послуг зерновим складом підтверджується актом здачі-приймання робіт № 9 від 01.11.2019, який було погоджено та підписано сторонами. За зазначеним актом відповідач підтвердив приймання на зберігання 3327,160 т кукурудзи від позивача та надання послуг з приймання, сушіння, очищення та зберігання на суму 849904,97 грн. На виконання умов п. 4.2 договору 17.10.2019 позивач здійснив попередню оплату послуг зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання в сумі 500000 грн. згідно рахунку № 4 від 16.10.2019. Решта суми 349904,97 грн., за твердженням позивача, була зарахована заявою позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.12.2019, яка була отримана відповідачем 21.12.2019. Як стверджує позивач, у порушення умов п. 3.5 договору, відповідач на неодноразові запити позивача не видав складську квитанцію на зерно кукурудзи, що знаходилося на зберіганні у відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Відповідно до п. 3.4 та п. 8.1 договору 18.12.2019 позивач передав директору відповідача заяву-вимогу від 16.12.2019 на відвантаження зерна кукурудзи, згідно якої позивач заявляв вимогу відповідачу щодо необхідності відвантажити із зернового складу 24.12.2019 250,508 тон зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, що знаходилося на зберіганні зернового складу, та, крім того, зазначалося про зарахування однорідних вимог в сумі 349904,97 грн. (заява на зарахування від 13.12.2019) та про відсутність з дати повідомлення за цією заявою заборгованості по оплаті послуг зернового складу на дату вимоги про відвантаження 250,508 тон зерна кукурудзи. Заява на відвантаження від 16.12.2019 разом із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.12.2019 та довіреністю на отримання зерна № 152 була надана позивачем, за його твердженням, директору відповідача, а також 18.12.2019 відправлена рекомендованим листом з описом вкладення на адресу відповідача (копії доказів направлення долучено до матеріалів справи). Відповідачем було отримано зазначені листи 20.12.2019 (заява про зарахування вимог) та 21.12.2019 (заява-вимога про відвантаження разом з додатками). За доводами позивача, відповідач в порушення умов п.п. 3.4 та 8.1 договору не підтвердив готовність здійснити відвантаження зерна 24.12.2019, не направив та не надав рахунок на оплату послуг з відвантаження (згідно умов п. 4.1 договору), відвантаження зерна кукурудзи з зернового складу не здійснив, відповіді на заяву про відвантаження не надав. 09.01.2020 на електронну адресу позивача надійшов лист № 1 від 09.01.2020, згідно до якого відповідач зазначив про те, що позивач станом на 31.10.2019 має заборгованість за послуги зернового складу в розмірі 349904,97 грн. та, керуючись умовами п.п. 3.7, 4.3 договору щодо свого права не відпускати поклажодавцю зерно до проведення повних розрахунків, зазначив, що заяви позивача на відвантаження зерна не підлягають виконанню та задоволенню. У даному листі відповідач також висловив свої заперечення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог. Проте, 16.01.2020 відповідач частково виконав вимогу позивача про відвантаження зерна, у зв`язку з чим було відвантажено 115,16 т кукурудзи ДСТУ 4525:2006, що підтверджується ТТН та реєстром, копії яких долучено до матеріалів справи, а також актом надання послуг № 5 від 31.01.2020, виданим відповідачем та частково погодженим позивачем (погоджено послуги відвантаження та не погоджено послуги із зберігання). Факт відвантаження зерна кукурудзи позивачеві в розмірі 115,16 т відповідачем не заперечувався. Листом № 27 від 27.02.2020 позивач не погодився із підписанням вказаного акту № 5 та надав зауваження до нього, які полягали в тому, що ТОВ "Агро-Регіон Борзна" не погоджується з переробленими в односторонньому порядку відповідачем та виставленими позивачеві іншими актами здачі-приймання робіт та актом на доробку зерна, копії яких долучено до матеріалів справи. З урахуванням зазначеного, позивач стверджує, що після останнього відвантаження на зберіганні у відповідача залишилося 135,348 тон зерна кукурудзи, що належить позивачу (250,508 т - 115,16 т). З матеріалів справи слідує, що згідно листа відповідача від 05.02.2020, він на підставі раніше наданих підписаних документів (акт на доробку від 31.10.2019 р. № 5) провів інвентаризацію та перерахував кількість зерна, що надійшла на зберігання та кількість після доробки, за результатами якої видав перероблений акт-розрахунок № 2 від 17.10.2019 та акт-розпорядження на доробку № 7 від 17.10.2019. Позивач наголошував, що за зазначеними документами відповідач вказує на прийняття від позивача на зерновий склад в період з 17.10.2019 по 25.10.2019 3136,220 т кукурудзи, після доробки якої її залишок склав 3073,687 т. Зазначені документи та дані не були погоджені позивачем, не відповідають даним ТТН та вірним даним, зазначеним та підписаним самим відповідачем в первісному акті на доробку № 5 від 31.10.2019 (лист-зауваження позивача № 27 від 27.02.2020). Позивачем на адресу відповідача 18.02.2020 було направлено заяву від 18.02.2020 на проведення звірки взаєморозрахунків, згідно якої позивач просив відповідача провести звірку наявного на зберіганні зерна кукурудзи та видати складську квитанцію; провести з представниками позивача та відповідача 18.02.2020 огляд зерна на зерновому складі; провести звірку взаєморозрахунків за послуги зернового складу станом на 18.02.2020. За твердженням позивача, відповідач 18.02.2020 прийняв представників позивача на території зернового складу, а також прийняв заяву на проведення звірки, прийняв акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019 по 18.02.2020 та інвентаризаційну відомість товарів на складі № 1 від 18.02.2020, складену позивачем, однак відмовився проводити звірку кількості зерна на складі та огляд і не видав складську квитанцію, в порушення умов п. 3.5 договору, та не підписав акти звірки взаєморозрахунків, розбіжностей у відповідній графі акту не зазначив. Доказів протилежного матеріали справи не містять. 21.02.2020 на електронну пошту, а також рекомендованим листом відповідачу було надіслано заяву на відвантаження № 21/02, згідно якої позивач просив здійснити відвантаження 135,348 т зерна кукурудзи 25.02.2020, просив підтвердити готовність до відвантаження на 25.02.2020, виставити рахунки на відвантаження та підтвердити оплату послуг зернового складу після надання рахунків в день підтвердження готовності відвантажити зерно. Заява була отримана відповідачем по електронній пошті 21.02.2020 та поштою 25.02.2020. Проте, відповідач не здійснив відвантаження зерна позивачу. Викладені обставини і стали підставою для звернення з даним позовом до суду, у якому ТОВ «Агро-Регіон Борзна» просить зобов`язати відповідача повернути позивачу 135,348 т зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 із зберігання. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Згідно із ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України). Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором складського зберігання. Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно з частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Частинами 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч.ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України). Частиною 1 статті 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За приписами частин 1 та 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Згідно з пунктами 10, 24 частини 1 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Відповідно до статті 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. За приписами статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Згідно зі статтею 32 цього ж Закону зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. За приписами ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. Аналогічна норма міститься в ст. 953 Цивільного кодексу України, згідно якої зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. В силу наведеного, основним обов`язком зберігача є зобов`язання повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Матеріали справи свідчать про те, що сторонами був погоджений та підписаний акт здачі-приймання робіт № 9 від 01.11.2019. За зазначеним актом відповідач підтвердив приймання на зберігання 3327,160 т кукурудзи від позивача та надання послуг з приймання, сушіння, очищення та зберігання на суму 849904, 97 грн. Судом також встановлено, що на момент звернення з позовом до суду частина майна, а саме - 135,348 т зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, переданого позивачем на зберігання відповідачу за договором складського зберігання № 9 від 15.10.2019, залишилася неповернутою (3136,708 тон (після обробки) - 2886,200 т (відвантажено в період з 17.10.2019 по 24.10.2019) - 115,16 т (відвантажено 16.01.2020)). Отже, матеріалами справи підтверджено, що на зберіганні у відповідача залишилося 135,348 тон зерна кукурудзи, що належить позивачу (250,508 т - 115,16 т). 21.02.2020 позивач звертався до відповідача із заявою на відвантаження № 21/02, згідно якої позивач просив здійснити відвантаження 135,348 т зерна кукурудзи 25.02.2020. Разом з тим, відповідач відвантаження не здійснив, і в заперечення на вимоги позивача вказує, що позивач має заборгованість за послуги зернового складу в розмірі 349904,97 грн., тому користуючись правом, передбаченим п.п. 3.7, 4.3 договору, СТОВ «Заворичі» зупинило виконання зобов`язання щодо відпуску поклажодавцю зерна до проведення повних розрахунків. За висновками суду першої інстанції, за умовами договору (п. 4.1., 3.2.) у зернового складу є обов`язок надати поклажедавцеві рахунки для оплати та, відповідно, такі рахунки є підставою для оплати, а строк оплати починається вираховуватися з дати отримання таких рахунків. Тобто право відповідача не відвантажувати позивачеві передане останнім на зберігання зерно кукурудзи умовами договору поставлене у безпосередню залежність від несвоєчасного розрахунку за надані послуги. Суд першої інстанції вважає, що строк оплати (і, відповідно, своєчасність розрахунків) умовами пункту 4.1 договору поставлено в залежність від надання відповідачем позивачеві рахунків. Водночас, оскільки місцевим судом встановлено, що рахунків на оплату фактично наданих поклажодавцеві послуг на суму 349904,97 грн відповідач не надавав, до матеріалів справи долучено лише рахунок на оплату № 4 від 16.10.2019 на суму 500000,00 грн. (авансовий платіж), у позивача відповідно не настав обов`язок з оплати послуг. Відтак, в зернового складу не виникло право на притримання зерна згідно укладеного між сторонами договору. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з викладеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Подія - явище об`єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб`єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Слід зауважити, що рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто, носить інформаційний характер; ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням зернового складу у розумінні приписів Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє поклажодавця від обов`язку оплатити надані послуги. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що не виставлення відповідачем рахунку на оплату не звільнило позивача щодо оплати наданих зерновим складом послуг зі складування та зберігання зерна, враховуючи і ту обставину, що про розмір заборгованості ТОВ «Агро-Регіон Борзна» було обізнано. Отже, позивач зобов`язаний був здійснити оплату наданих відповідачем послуг зі складування та зберігання зерна у повному обсязі. Водночас, матеріалами справи підтверджується, а позивачем не заперечується факт несплати залишку суми за актом здачі-приймання робіт №9 від 01.11.2019 у розмірі 349904,97 грн. Стосовно доводів позивача щодо зустрічного зарахування вимог, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Статтями 202, 203 Господарського кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином. Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку. Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`занні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав. Разом з тим, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Як підтверджено матеріалами справи, відповідач заперечував проти зарахування зустрічних однорідних вимог, і листом вих.. №1 від 09.01.2020 повідомив позивача про неможливість взаємозаліку між ТОВ «Регіон-Агро Козелець» та ТОВ «Регіон-Агро Борзна», оскільки ТОВ «Регіон-Агро Козелець» (який відступив свої вимоги позивачу) завдало відповідачу збитків внаслідок постачання на елеватор зерна неналежної якості, і зерновим складом виставлено Товариству претензію на відшкодування вказаних збитків. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги, які виникли на підставі договору про відступлення права вимоги не є безспірними. Відтак, оскільки вимоги ТОВ «Агро-Регіон Борзна» не є безспірними, оспорюються відповідачем, і відповідач не погоджується з проведенням такого зарахування, дані обставини свідчать про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України для здійснення такого зарахування. Отже, зарахування зустрічних позовних вимог за заявою позивача 13.12.2019 не відбулось. Враховуючи вищевикладене, у позивача перед відповідачем існує не погашена заборгованість у розмірі 349904,97 грн, строк оплати якої настав. Відтак, відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Згідно з частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Положеннями статті 594 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Пунктом 3.7. договору сторони, зокрема, погодили, що зерновий склад має право не відпускати поклажодавцеві (не переоформляти на інший суб`єкт підприємницької діяльності) зерно до проведення розрахунків за цим договором у повному обсязі. Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку несвоєчасного розрахунку поклажодавцем за надані зерновим складом послуги, зерновий склад має право не відвантажувати продукцію, передану на зберігання поклажодавцем, до здійснення остаточного розрахунку. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що зупинення відповідачем виконання зобов`язання з відвантаження зерна кукурудзи пов`язане з простроченням позивача, а саме невиконанням зобов`язань за договором щодо оплати наданих відповідачем послуг зі зберігання та обробки, такі дії відповідача відповідають умовам договору та не суперечать чинному законодавству України. Крім того, судом першої інстанції також зазначено, що з моменту надіслання поклажодавцем зерновому складу листа-вимоги щодо відпуску зерна поклажодавцю, зерновий склад з огляду на положення пунктів 3.4., 8.1 договору повинен здійснити дії щодо відпуску зерна, а саме - підтвердити заявлену дату відпуску, надати рахунки на оплату послуг та на відвантаження, надати акти передачі робіт (послуг). Разом з тим, проаналізувавши умови пунктів 3.4, 8.1 договору, судовою колегією суддів не встановлено обов`язку відповідача щодо підтвердження заявленої поклажодавцем дати відпуску. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що маса зерна кукурудзи, яка є предметом позовних вимог, не відповідає обліковим даним зернового складу, а частина такої маси взагалі не є зерном кукурудзи, оскільки 62,533 т зерна являють собою побічний продукт з вмістом 78,4% битого зерна, з огляду на таке. Відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження наявності у зернового складу правових чи фактичних підстав для перегляду та переробки в односторонньому порядку у 2020 році, після надання позивачеві у жовтні-листопаді 2019 року, актів на виконання робіт та актів доробки з картками аналізу зерна, із зазначенням іншої маси прийнятого від позивача в період з 17.10.2019 р. по 25.10.2019 р. на склад зерна у бік її зменшення, а саме - що після доробки залишок зерна склав 3073,687 т, в той час як за наданим позивачу актом доробки зерна від 31.10.2019 р. № 5 розрахункова маса зерна кукурудзи становила 3136,708 т. Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо недоведеності та необґрунтованості посилань відповідача на відсутність на зерновому складі належного позивачеві зерна кукурудзи в кількості, яку позивач просить зобов`язати йому повернути. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене вище та встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути прийняте на зберігання майно, а саме - 135,348 тон зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, задоволенню не підлягають, оскільки відповідач правомірно скористався наданим йому договором (п.п. 3.7. та 4.3.) правом на зупинення виконання зобов`язання щодо відпуску позивачу продукції до остаточного розрахунку поклажодавцем за надані послуги. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №910/14065/18 прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, внаслідок чого оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/618/20 задовольнити. Рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/618/20 скасувати. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Регіон Борзна" відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Регіон Борзна" (16441, Чернігівська обл., Борзнянський р-н, с. Оленівка, вул. Шевченко, буд. 88, код 37440879) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" (07424, Київська обл., Броварський р-н, с. Заворичі, вул. Радна, буд. 16, код 32099894) 11 419 (одинадцять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн 98 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області. Матеріали справи № 911/618/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарняного. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Ю.Б. Михальська