Постанова Одеський апеляційний суд № 521/18014/18

Номер провадження: 22-ц/813/5051/21 Номер справи місцевого суду: 521/18014/18 Головуючий у першій інстанції Целух А. П. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючої судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Сєвєрова Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., з участю: відповідачки ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 року (одноособово суддя Целух А.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа: Районна служба у справах неповнолітніх Кодимської районної державної адміністрації Одеської області про виселення, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 25.10.2018 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 і просила виселити ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із Ѕ частини домоволодіння та надвірних споруд у будинку АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано наступним. 10.10.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений шлюб, у шлюбі в них народились 2 доньки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Уперіод шлюбу подружжя придбали у власність Ѕ частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 870 м2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 18.05.2005 року. Належна позивачці та ОСОБА_4 частка домоволодіння відокремлена в натурі і складається з: житлового будинку літ. «А»: 1-1 жила, 1-2 жила, житловою площею 30,6 кв. м., 1-3 веранда, 1-4 санвузол; сарай літ. «Б», мостіння та огорожа. Крім того, на присадибній земельній ділянці позивачкою та її чоловіком побудований житловий будинок літ. «Т-ж,т» з прибудовою мансарди та надвірних будов: сарай літ «т», кухня літ. «П», гараж літ. «С». Рішенням суду від 16.07.2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірваний. В належній позивачці та її колишньому чоловіку ОСОБА_4 частині домоволодіння позивачка постійно проживає разом з дітьми та колишнім чоловіком, що підтверджується довідкою, випискою із домової книзі про склад сім`ї та реєстрацію. У липні 2018 року до належної позивачці і її колишньому чоловіку частини домоволодіння незаконно вселилася відповідачка ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_2 . Позивачка не надавала свого дозволу на їх вселення і вважає, що їхнє проживання перешкоджають їй та її дітям користуватися власністю у повному обсязі. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила про задоволення позову. Позивачка і відповідачка не приймали участі у судовому засіданні 18.12.2018 року, позивачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовну заяву підтримала у повному обсязі, представник третьої особи подав заяву про розгляд справи без його участі. Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 18.12.2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Суд виселив ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із 1/2 частини домоволодіння та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.05.2019 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення суду від 18.12.2018 року. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 не погодилась із заочним рішенням суду від 18.12.2018 року і подала апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає: Суд належним чином не сповіщав відповідачку про день та час слухання справи. ОСОБА_1 законно проживає за вказаною адресою близько двох років. Власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2005 року, є ОСОБА_4 , що підтверджується договором і випискою з державного Реєстру прав власності за № 7557579, який не брав участі у справі. Позивачка ввела суд в оману і приховала факт того, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, є дружиною власника частини спірного будинку. Позивачка не надала суду правовстановлюючого документа, який би встановлював будь-яке її право на спірний будинок або який би скасовував (визнавав недійсним) договір купівлі-продажу від 18.05.2005 року, відповідно до якого власником будинку є її чоловік ОСОБА_4 . Висновки експертизи, які позивачка надала суду не встановлюють її право на вказаний житловий будинок, і, відповідно до чинного законодавства України, не наділяють її правами володіння, розпорядження або правом власності на житлову будову. Позивачка не надала суду будь-яке рішення суду, за яким у неї могли б виникнути якісь права на спірний житловий будинок. СК України регулює сімейні, особисті немайнові та майнові відносини між подружжям тощо. Рішенням суду фактично руйнуються встановлені в Україні засади шлюбу, розриваються законні сімейні відносини внаслідок її виселення разом із малолітнім сином, рішення суду забороняє їй із сином проживати разом із чоловіком у належному йому на праві приватної власності житловому будинку за позовом особи, яка не має права на спірне домоволодіння. Позивачка під час розгляду справи не зазначила, що мати ОСОБА_4 , ОСОБА_7 також проживає у житловому будинку разом з ними, має невиліковну хворобу, є лежачою хворою і відповідачка за нею доглядає. Позивачка і третя особа не скористались правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 18.05.2005 року укладений договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , яка складається з: житлового будинку літера «А»: 1-1 жила, 1-2 жила, житловою площею 30,6 м2, 1-3 веранда, 1-4 санвузол; сараю літера «Б», мостіння та огорожі і розташовані на земельній ділянці площею 552 м2. Право власності ОСОБА_4 наЅ частину спірного домоволодіння зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» за № 4555 в книзі: 170доп-78, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 7557579 від 18.06.2005 року (а.с.13,14, 125-127). У спірному житловому будинку з 2006 року зареєстровані власник Ѕ частини домоволодіння ОСОБА_4 , його колишня дружина ОСОБА_3 (позивачка у справі) і донька ОСОБА_5 , а з 2008 року зареєстровані донька ОСОБА_6 і мати ОСОБА_7 (а.с.15). ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з жовтня 1997 року по липень 2015 року (а.с.11,12). У 2014 році між колишнім подружжя ОСОБА_9 у суді виник спір з приводу Ѕ частини спірного домоволодіння у цивільній справі №521/10426/14-ц, в рамках якої проводилась судова будівельно-технічна експертиза (а.с.16-27). Відповідачка ОСОБА_1 і її син ОСОБА_2 , 2008 року народження зареєстровані в АДРЕСА_2 , однак не проживають за місцем реєстрації, ОСОБА_2 вибув на навчання в м. Одесу до школи №8 у вересні 2018 року (а.с.40-44). 25.10.2018 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із Ѕ частини домоволодіння та надвірних споруд у будинку АДРЕСА_1 , з підстав ст. 391 ЦК України (а.с.3,4). Заочним рішенням суду від 18.12.2018 року позов задоволений, а ухвалою суду від 13.05.2019 року заява відповідачки ОСОБА_10 про перегляд заочного рішення суду від 18.12.2018 року залишена без задоволення (а.с.58-62,109-111), Судом апеляційної інстанції встановлені нові обставини і досліджені нові докази. 21.11.2018 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 зареєстрований шлюб (а.с.128). Між сторонами виникли правовідносини із захисту права власності на жиле приміщення, які регулюються нормами ЦК України і ЖК Української РСР. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (ст. 376 ч.3 п.3 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що справа призначалась до розгляду на 12.11.2018 року (а.с.34). В матеріалах справи відсутні відомості про належне сповіщення відповідачки ОСОБА_1 на 12.11.2018 року. 12.11.2018 року розгляд справи відкладено на 18.12.2018 року (а.с.37). В матеріалах справи наявні докази про належне сповіщення у судове засідання на 18.12.2018 року відповідачки ОСОБА_1 (05.12.2018 року чоловік ОСОБА_1 відмовився отримати судову повістку на 18.12.2018 року, а.с.55,56). Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення, ст. 223 ч.ч.1,3 п.2, 4 ЦПК України). Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ст. 280 ЦПК України). Оскільки 18.12.2018 року мала місце перше неявка відповідачки у судове засідання, яка повідомлялась судом про слухання справи на 18.12.2018 року належним чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення позивачки у судове засідання на 12.11.2018 року, суд першої інстанції, прийнявши у справі заочне рішення, порушив норми процесуального права ст. 223 ч.ч.1,3 п.2, 4 ЦПК України. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права (відсутні докази повторної неявки відповідачки і її належного сповіщення про розгляд справи 12.11.2018 року), що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, заочне рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Колегія суддів відмовляє ОСОБА_3 у позові зважаючи на наступне. 25.10.2018 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із Ѕ частини домоволодіння та надвірних споруд у будинку АДРЕСА_1 з підстав ст. 391 ЦК України. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 316 ч.1, 317 ч.1, 328 ч.ч.1,2 ЦК України). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ст. 334 ч.ч.3,4 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що право власності на Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка складається з: житлового будинку літера «А»: 1-1 жила, 1-2 жила, житловою площею 30,6 м2, 1-3 веранда, 1-4 санвузол; сараю літера «Б», мостіння та огорожі і розташована на земельній ділянці площею 552 м2, у встановленому законом порядку, на підставі правочину від 18.05.2005 року, набув ОСОБА_4 . Позивачка ОСОБА_3 заявила вимоги про захист права власності у порядку ст. 391 ЦК України, стверджуючи про своє право власності із посиланням на ст. 69 СК України. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу, ст. 60 ч.1 СК України). Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). З матеріалів справи, зокрема позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що у липні 2018 року її колишній чоловік, власник частини спірного домоволодіння ОСОБА_4 , вселив у належну їм на праві спільної сумісної власності частину домоволодіння ОСОБА_1 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_2 . Відповідачка ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову ОСОБА_3 щодо її виселення разом із дитиною з частини домоволодіння зазначає, що до житлового будинку вона вселилась разом із дитиною, як член сім`є власника частини домоволодіння ОСОБА_4 . На підтвердження того, що відповідачка разом із дитиною у липні 2018 року вселилась до частини спірного домоволодіння, власником якої є ОСОБА_4 , як член сім`ї власника частини домоволодіння свідчить той факт, що у листопаді 2018 року між ОСОБА_4 і відповідачкою ОСОБА_1 зареєстрований шлюб. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу (ст. 156 ч.ч.1,2 ЖК Української РСР). До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч.2 ст. 64 ЖК Української РСР). За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство (постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16). Вказаний висновок узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року по справі № 447/455/17, яка не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16. У справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 разом із дитиною вселились у частину домоволодіння без згоди власника ОСОБА_11 , а також докази на підтвердження того, що проживаючи у будинку, відповідачка та її дитина не ведуть спільного господарства із власником ОСОБА_11 . З матеріалів справи вбачається, що між власником частини будинку ОСОБА_11 і його колишньою дружиною позивачкою ОСОБА_3 в суді існує спір з приводу права власності на частину домоволодіння, який станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції остаточно не вирішений по суті. Наявність спору між колишнім подружжя щодо права власності на частину спірного домоволодіння не є підставою для виселення відповідачки і її дитини, оскільки її право користування випливає з вимог ст. ст. 64 ч.2, 156 ч.ч.1,2 ЖК Української РСР. Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_1 вселилась у частину спірного домоволодіння разом із неповнолітнім сином, як член сім`ї власника житлового будинку ОСОБА_11 , постійно проживає із власником та веде з ним спільне господарство, колегія суддів відмовляє у позові про виселення за недоведеністю позовних вимог. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи відповідачки у скарзі, що справу розглянуто за її відсутності, з порушенням вимог процесуального закону щодо належного сповіщення про час і місце розгляду справи, а також, що вона вселилась та проживає у спірному домоволодінні разом із неповнолітнім сином зі згоди власника частини домоволодіння ОСОБА_11 , як член сім`ї власника, веде з власником домоволодіння спільне господарство, - прийняті до уваги і є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нового судового рішення. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позивачка не довела своїх вимог, тому відсутні підстави для ствердження про порушення прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (ст. 376 ч.ч.1,2, 3 п.3 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позову і неповно з`ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального права та неправильно застосував ст. ст. 64 ч.2, 156 ч.ч.1,2 ЖК Української РСР, а також норми процесуального права ст. 223 ч.ч.1,3 п.2, 4 ЦПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ст. 141 ч.ч.1,2,7 ЦПК України). Колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про відмову у позові, тому позивачка не має права на відшкодування судових витрат. Судові витрати відповідачки підлягають відшкодуванню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367,374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 року - скасувати. Відмовити ОСОБА_12 у позові до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення із Ѕ частини домоволодіння та надвірних споруд в АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду. Повний текст постанови суду складено 12.04.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова