Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/2322/20

07.04.21 22-ц/812/562/21 Провадження №22-ц/812/562/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Бондаренко Т.З., суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №473/2322/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Старжинської О.Є. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенськавтотранс», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який пізніше уточнила до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенськавтотранс», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином. Свій позов позивачка обґрунтовувала тим, що 16 липня 2016 року сталася ДТП у Вознесенському районі Миколаївської області біля хутора Андрійчикове в напрямку автомобільної дороги Прибужани-Дмитрівка внаслідок грубого порушення водієм ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується вироком Вознесенського міськрайонного суду від 09 квітня 2019 року про визнання ОСОБА_2 винним в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, їй були спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеню тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я і відсутності небезпеки для життя. Вказаним злочином їй спричинено матеріальні збитки у вигляді витрат, пов`язаних з лікуванням, додатково понесених витрат в сумі 5710,22 грн.; моральну шкоду в сумі 500000 грн., яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я по вині ОСОБА_2 , який перебував в трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Вознесенськавтотранс» чия цивільна відповідальність як власника транспортного засобу була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА». Посилаючись на необхідність поновлення порушеного права, позивач просила позов задовольнити, стягнувши моральну шкоду з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» 25000 грн., ТОВ «Вознесенськавтотранс» 475000 грн., матеріальну шкоду в сумі 5710,22 грн., з яких: 900 грн. платні послуги особи, яка здійснювала догляд протягом двох місяців під час постільного режиму викликаного травмою; 2000 грн. витрати на продукти харчування у цей період; 2000 грн. витрати на пальне для відвідувань лікарні; 150 грн. рентгенографія; 80 грн. ремонт окуляр; витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат пов`язаних з прибуттям в судове засідання 29 вересня 2020 року 38 грн., 10 грудня 2020 року 38 грн. і витрат пов`язаних з поштовими відправленнями 400 грн. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала докази на підтвердження понесених нею додаткових матеріальних витрат, в зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою на суму 5710 грн. 22 коп. Також суд зазначав, що оскільки ОСОБА_1 особисто не з`явилася в судове засідання та не надала суду особистих пояснень щодо перенесених нею моральних страждань, то факт заподіяння останній моральної шкоди також не можна вважати доведеним. Не погоджуючись з рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу позивачка обґрунтовувала тим, що в судове засідання вона не могла з`явитися через незадовільний стан здоров`я, проте заподіяння матеріальних збитків та моральну шкоду достатньо нею обґрунтовані в позовній заяві, яким суд не дав оцінки та безпідставно послався на її неявку в судове засідання та відсутність доказів, які суд мав можливість добути самостійно. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Так, з матеріалів справи, вбачається, що в зв`язку з наявністю вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року у справі кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за статтею 286 ч.1 КК України по обставинам спричинення ОСОБА_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 16 липня 2016 року тілесних ушкоджень, які відносяться до середнього ступеню тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я і відсутності небезпеки для життя при розгляді справи за позовом про стягнення моральної та матеріальної шкоди встановлено, що працівник відповідача ТОВ «Вознесенськавтотранс» ОСОБА_2 , що перебував з ним у трудових відносинах, вчинив необережні дії, які знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з наслідками у вигляді отримання потерпілою тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим вона перебувала на лікуванні та могла понести матеріальну та моральну шкоду. У відповідності до ст.1166 ЦК України шкода заподіяна здоров`ю, майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року (а.с. 23-26) стягнено з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на її лікування, в сумі 580, 22 грн. Із змісту ухвали Миколаївського апеляційного суду від 09 липня 2020 року постановлену за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на вказаний вирок районного суду у кримінальній справі №473/2122/18 за обвинуваченням ОСОБА_2 , вбачається, що вирок районного суду в частині стягнення із страхової компанії 580,22 грн. залишено без змін. Також в даній ухвалі апеляційний суд зазначив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що понесла додаткові витрати на лікування, як то 900 грн. платні послуги особи, яка здійснювала догляд протягом двох місяців під час постільного режиму викликаного травмою; 2000 грн. витрати на продукти харчування у цей період; 2000 грн. витрати на пальне для відвідувань лікарні; 150 грн. рентгенографія; 80 грн. ремонт окуляр. Проте апеляційний суд зазначив, що під час судового розгляду кримінальної справи будь-яких доказів вказаних витрат не було надано, хоча остання була присутня в судовому засіданні та не змінювала позовних вимог. В зв`язку з цим, апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для вирішення цивільного позову про стягнення додатково понесених витрат під час апеляційного розгляду, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції, з якими потерпіла не позбавлена права на звернення з позовом про стягнення додаткових витрат в цивільному судочинстві. Так, із змісту заявлених в даній справі вимог, вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути на її користь ті ж самі матеріальні збитки пов`язані з лікуванням в розмірі 580,22 грн., які розглянуті судом у кримінальній справі, а також як зазначено додаткові витрати - 900 грн. платні послуги особи, яка здійснювала догляд протягом двох місяців під час постільного режиму викликаного травмою; 2000 грн. витрати на продукти харчування у цей період; 2000 грн. витрати на пальне для відвідувань лікарні; 150 грн. рентгенографія; 80 грн. ремонт окуляр, всього додатково 5130 грн. Таким чином, в цілому позовні вимоги в даній справі про стягнення матеріальних збитків з урахуванням 580, 22 грн. заявлені на суму 5710,22 грн. Із змісту оскаржуваного рішення районного суду вбачається, що суд розглянув вимоги про стягнення матеріальних збитки в повному розмірі, як зазначено в позовній заяві та в додаткових позовних вимогах і не звернув уваги на те, що частина вказаних вимог, а саме в частині стягнення 580, 22 грн. розглянуті судом у кримінальній справі та в цій частині вирок районного суду залишено без змін. За правилами п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За вказаних обставин, позовні вимоги в частині стягнення 580, 22 грн. матеріальних збитків підлягають закриттю, а відповідно в даній частині рішення суду скасуванню. Відповідно до положень ст.152 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення додаткових витрат на загальну суму 5130 грн. районний суд виходив з того, що здійснення зазначених витрат позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами в порядку встановленому вказаною нормою ЦПК України. Вказані висновки районного суду ґрунтуються на матеріалах справи, які не містять підтверджень вказаних витрат. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд зобов`язаний самостійно віднайти докази на підтвердження заявлених позивачкою вимог щодо понесених нею витрат не можна прийняти до уваги, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За таких обставин, рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальних збитків в частині додаткових витрат, підлягає залишенню без змін. В той же час, ухвалою апеляційного суду від 09 липня 2020 року вирок щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , який є винуватцем ДТП та відповідно заподіювачем шкоди, в частині стягнення моральної шкоди з його роботодавця ТДВ «Вознесенськавтотранс» та ПрАТ «Страхова компанія УНІКА», було скасовано та в цій частині зазначено про розгляд вказаних вимог у цивільному судочинстві. Так апеляційний суд виходив з того, що судом встановлено що позивачці, як потерпілій у кримінальній справі заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Проте, апеляційний суд у кримінальній справі вказує, що визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд недостатньо врахував негативні наслідки, які настали для потерпілої, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, яка є особою похилого віку та оцінив завдану ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 9000 грн. Так апеляційний суд зазначив, що визначений розмір моральної шкоди районним судом встановлено без врахування засад розумності, виваженості та справедливості. Виходячи з меж апеляційної скарги та кола відповідальних осіб за відшкодування моральної шкоди, вирок районного суду в частині стягнення моральної шкоди також був скасований та в цій частині справу повернуто на новий розгляд цих вимог у порядку цивільного провадження. В даній справі, районний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходив з того, що позивачка особисто до судового засідання не з`явилася та не надала пояснень в суді, які є єдиним доказом настання моральної шкоди та не довела настання моральної шкоди через ДТП та в чому вона полягає, що унеможливило встановлення судом характеру та обсягу її страждань. В той же час з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Так, відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Із змісту позову ОСОБА_1 вбачається, що внаслідок злочину, вчиненого ОСОБА_2 , який полягав у грубому порушенні Правил дорожнього руху, внаслідок чого позивачці заподіяно тілесні ушкодження, вона перенесла сильний душевний та тілесний біль, була втрачена душевна рівновага, що визвало нервові потрясіння, допомоги та підтримки від відповідача не отримала. Так, позивачка просила на відшкодування моральної шкоди стягнути на її користь 500 000 грн. з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» 25000 грн., ТОВ «Вознесенськавтотранс» 475000 грн. Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди в уточненій позовній заяві позивачка вказала, що є особою похилого віку, має не в повній мірі задовільний стан здоров`я та незадовільне матеріальне становище, тому особливо тяжко сприйняла наслідки вчиненого стосовно неї правопорушення. Заподіяну їй фізичну шкоду здоров`ю сприйняла як загрозу життю, кілька місяців внаслідок ушкодження здоров`я була обмежена в русі, на протязі багатьох місяців не може забути спричинені їй фізичні страждання, її емоційний стан постійно пригнічений. Таким чином, факт неправомірних дій з боку ОСОБА_2 внаслідок чого позивачці було заподіяно ушкодження здоров`я підтверджується вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року, який в частині притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 залишено без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 липня 2020 року (а.с. 23-31). Так із вироку вбачається, що в результаті виниклої дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобусу «ПАЗ-3205-1-110» номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді фрагментарного перелому 1-го поперекового хребця, яке відноситься до середньої тяжкості по ознакам довготривалого розладу здоров`я і відсутності небезпеки для життя. Згідно висновку експерта №45 від 28 січня 2017 року року у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді фрагментарного перелому тіла першого поперекового хребця, який виник від дії тупого предмету до госпіталізації в Вознесенську ЦРЛ, куди вона поступила 20 липня 2016 року. Не виключається вірогідність утворення перелому 16 липня 2016 року. Фрагментарний перелом тіла 1-го поперекового хребця відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознаками довготривалого розладу здоров`я і відсутності небезпеки для життя. Не виключається вірогідність утворення даних тілесних ушкоджень при виїзді автобусу, в якому він знаходилась в якості пасажира, за межі проїжджої частини з виїздом в кювет (різка зміна руху вниз, а потім різко знову в горизонтальне положення). Вироком також встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 на момент ДТП знаходився у трудових відносинах з Товариством з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» де працював водієм. Таке підтверджено як копією трудової книжки так і копією акту № 1 про нещасний випадок на виробництві від 19 серпня 2016 року. Цивільна відповідальність власника транспортного засобу на момент ДТП була застрахована у ПРаТ «Страхова компанія «УНІКА» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно полісу № АІ\9543905. Ліміт відповідальності страховика по даному полісу за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає 200000 грн., а за шкоду заподіяну майну 100000 грн. Франшиза становить 0 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 9 та ч. 16 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності. Статтею 26-1 цього Закону встановлено, що страховиком відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі п`яти відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. За вказаних обставин, враховуючи вік позивачки, характер пошкодження здоров`я, наслідки травмування у вигляді тривалого розладу здоров`я, пережитий фізичний та душевний біль, колегія суддів доходить висновку, що компенсацію моральної шкоди позивачці необхідно визначити в розмірі 20000 грн., яка підлягає стягненню в розмірі 29 грн. із страхової компанії, а решта 19971 грн. із роботодавця заподіювача шкоди Товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс». Посилання районного суду на обов`язкову явку до судового засідання позивачки та надання нею особистих пояснень суперечить положенням п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, де зазначено що участь в судовому засіданні є правом учасника справи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи наведене, оскаржуване рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї частини позовних вимог в зазначеному порядку та розмірі. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано в частині, а позовні вимоги задоволено на 4%, є підстави для розподілу судових витрат, а саме підлягає стягненню судовий збір на користь держави з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» у розмірі 10 грн. та з Товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» у розмірі 19971 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375,376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні частини матеріальної шкоди скасувати та провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Страхова Компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 580 грн. 22 коп. закрити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди скасувати у цій частині постановити нове рішення про часткове задоволення цієї частини вимог. Стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 29 грн. з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та 19971 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс». Стягнути на користь держави з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» судовий збір в розмірі 10 грн. та з Товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» в розмірі 525 грн.. В іншій частині вказане рішення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 12 квітня 2021 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова