Постанова 4851 № 440/2268/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 р.Справа № 440/2268/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. (ухвалене суддею Бойко С.С., повний текст якого складено 21.09.2020 р.) по справі № 440/2268/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до управління Держпраці у Полтавській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати припис від 13.02.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П та визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу від 26.03.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано припис управління Держпраці у Полтавській області від 13.02.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П; визнано протиправною та скасовано постанову управління Держпраці у Полтавській області від 26.03.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного суду України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що відповідачем винесено наказ від 20.01.2019 р. № 12П "Про проведення заходів державного контролю", відповідно якого, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів А. Хоменко доручено провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю діяльності ФОП ОСОБА_1 , підстава лист слідчого управління Територіального управління ДБР від 11.01.2020 р. № 451/15-02-01. Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю № 126 від 22.01.2020 р. інспектору Хоменко А.М. доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю у діяльності ФОП ОСОБА_1 , юридична адресою: АДРЕСА_1 , місце здійснення діяльності АДРЕСА_2 . У подальшому, на підставі вказаних наказу та направлення інспектором управління Держпраці у Полтавській області Хоменко А.М. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання ним вимог законодавства про працю, за результатами якого складений акт від 04.02.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ. Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. В ході проведення інспекційного відвідування виявлено, що правовідносини, які склалися між ФОП ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носять ознаки притаманні саме трудовим відносинам. 13.02.2020 р. Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено припис про усунення виявлених порушень № ПЛ6310/166/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути порушення вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. 26.03.2020 першим заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області Масленком О.І. прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ6310/166/АВ/П/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 188920 грн на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України. Не погоджуючись із вищевказаним приписом про усунення виявлених порушень та постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності припису від 13.02.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 26.03.2020 р. № ПЛ6310/166/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26.04.2017 р. та Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" № 823 від 21.08.2019 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється. Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96 (в подальшому Положення № 96). Відповідно до п.1 Положення № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Згідно із пп. 9 п. 4 Положення № 96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Підпунктом 54 пункту 4 Положення № 96 передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення № 96). У цьому випадку управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26.04.2017 р. (в подальшому - Порядок № 295). Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку № 295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю. Судом встановлено, що підставою для проведення перевірки дотримання позивачем законодавства про працю слугував лист слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтаві від 11.01.2020 р. № 451/15-02-1. Зі змісту вказаного листа судом встановлено, що перевірці підлягають факти можливого використання ТОВ "Стандарт Буд Україна" та ТОВ "Новос Девелопмент" праці найманих працівників без оформлення трудових відносин. Враховуючи, що вказаний лист не містить посилання на необхідність проведення дотримання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю, а тому у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки позивача. Посилання відповідача на наказ № 12П від 22.01.2020 р. як на підставу проведення перевірки, є безпідставними оскільки належним чим завірена копія наказу в матеріалах справи відсутня. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення (п. 5). Під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об`єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю. Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об`єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. (п. 6). Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (п. 8). Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (п. 9). Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні, направлення на проведення заходу державного контролю вручено представнику позивачу 30.01.2020 р. Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п. 23 Порядку № 295). Відповідно до п. 2 Порядку, накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 р. (в подальшому - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади . Пунктом 3 Порядку № 509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (п. 8 Порядку № 509). З 01.01.2017 р. збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання "тіньової" зайнятості, легалізації заробітної плати. Відповідно до ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. На підставі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020 р. в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 4723 гривні. Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 26.03.2020 р. за порушення позивачем вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф в розмірі 188920 грн. (4723 х 10 х 4 кількість працівників). Суд апеляційної інстанції зауважує, що постанови про накладення штрафу за порушення вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Законодавством визначено досить суворі фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів. Оскаржувані припис та постанова винесені відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 з: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які, на думку органу Держпраці, перебувають з підприємцем у трудових відносинах. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 Кодексу законів про працю України). Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Під час апеляційного розгляду встановлено, що між позивачем та громадянами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладалися цивільно-правові договори про надання послуг. Виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку, використовує власні засоби та матеріали, виконують роботу на свій ризик, несуть повну відповідальність за техніку безпеки, дотримання протипожежних, екологічних, санітарних правил, правил безпеки оточуючих людей на робочому місці. Виконавці в праві залучати третіх осіб для якісного і своєчасного надання послуг. Вказані вище послугу включають у себе здійснення штукатурки стін квартир і сходинкової клітки площею 53 м. кв., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 . Вартість послукг визначається об`ємом виконаних робіт за ціною 70 грн за метр квадратний і становить 3710 грн, оплата здійснюється у безготівковій формі, на підставі акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відповідно до цивільно-правових договорів предмет договору є саме надати послугу з штукатурки стін квартир та сходинкової клітки площею 53 м. кв., більше жодних послуг виконавці не виконують. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків є цивільно-правовим договором. Отже, цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Згідно із ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, закріплено юридичну конструкцію договору про надання послуг, яка передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При цьому, договір про надання послуг не є трудовим договором, та відносини, що виникають між його сторонами вимогами законодавства про працю не регулюються. Таким чином, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір. Аналогічна правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 р. у справі № 815/954/18, від 09.07.2020 р. у справі 821/851/17 Зі змісту цивільно-правових договорів встановлено, що метою їх укладання є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є здійснення штукатурки стін квартир і сходинкової клітини площею 53 м. кв. Отже, громадянами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконувалась індивідуально визначена робота, а тому твердження відповідача щодо відсутності в цивільно-правових угодах конкретизації послуг які мають бути надані гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є безпідставними. Крім того, цивільно-правовими договорами передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку та має право залучати третіх осіб, оплата послуг здійснюється на підставі актів приймання -передачі. Отже, вказані договори не передбачають сплату страхових внесків та надання гарантій, пільг, компенсацій, допомоги, характерних для трудового законодавства, та дозволяють виконавцям самостійно організовувати виконання роботи, не підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку та залучати третіх осіб. Також встановлено, що вказані договори діють до 31.01.2020 р., що свідчить про строковість та обмеженість в часі надання послуг. Таким чином, після виконання визначених робіт відносини між сторонами договору припинилися. Розділами 4 договорів сторони погодили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду після підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Актами прийому-передачі виконаних робіт за вищевказаними цивільно-правовими договорами встановлено, що роботи по опорядженню (штукатурки) стін квартир і сходинкової клітки площею 53 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , виконані якісно в повному обсязі та у строк, згідно умов визначених договорами. У замовника претензії до якості виконаних робіт немає. Отже, в цьому випадку оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і складання актів здавання-приймання виконаної роботи, на підставі яких проводилася оплата. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 27.01.2021 у справі № 822/3342/17. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції, що договори, які укладені між ФОП ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за своїм змістом є цивільно-правовими договорами, а відносини, що склалися між сторонами цих договорів, - суто цивільно-правовими. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. по справі № 440/2268/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 12.04.2021 р.