Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2772/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 р.Справа № 480/2772/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, м. Суми, повний текст складено 16.07.20 року по справі № 480/2772/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд: визнати противоправними та скасувати дії та/або окремі положення рішення від 05.04.2019 року та розрахунку пенсії позивача, що стосуються розрахунку пенсії у способи, що не відповідає вимогам ст. 27, 40, п.4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV та Постанови №543; визнати протиправною бездіяльність відповідача, що стосується здійснення розрахунку пенсії позивача без врахування встановлених законодавством розмірів мінімальної пенсії у способи, що не відповідають вимогам ст.28, п.4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-IV та Постанови №543 та не здійснення масових автоматичних перерахунків його пенсії та розрахунку пенсії позивача у способи, що не відповідають вимогам ч.2 ст.42 Закону №1058 -IV та Постанови №543; зобов`язати відповідача здійснити розрахунок пенсії позивачу, як не працюючій особі, відповідно до ст. 27, 40, п. 4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV та Постанови №543 на підставі коефіцієнту заробітної плати в розмірі 10,0572 та на підставі даних про середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують 2019 року в сумі 6188,89 грн., а також відповідно до ст.28, п.4-3 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV з врахуванням встановлених законодавством розмірів мінімальної пенсії, з врахуванням встановлених законодавством розмірів масових перерахунків та індексації пенсії, відповідно до ч.2 ст.42 Закону №1058-ІV та Постанови №543. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, ідентифікаційний код 21108013) здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як непрацюючої особи з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року та зобов`язати відповідача провести розрахунок пенсії позивача, починаючи з 07.10.2009 року у розмірі відповідно до ст.27 ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розрахувавши та застосувавши відомий розмір заробітної плати позивача, коефіцієнти його заробітної плати та стажу, з урахуванням загального стажу 39 років 4 місяці, показник середньої заробітної плати за 2016-2017 роки - в розмірі 5377,90 грн., з проведенням розрахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 07.10.2009 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми пенсії позивача, починаючи з 07.10.2009 року до їх фактичної виплати, з дотриманням норм Закону про те, що пенсія позивача не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в порушення ст.19 Конституції України та ст.2 КАС України відповідач у процесі виконання своїх повноважень щодо здійснення розрахунку пенсії позивача: прийняв рішення щодо розрахунку пенсії позивача не на підставі, та не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не врахував усіх обставин, в тому числі такі як заробітна плата позивача, коефіцієнт його заробітної плати, коефіцієнт стажу, та дані з середньої заробітної плати за відповідні роки, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто прийняв своє рішення не обґрунтовано; упереджено, недобросовісно, не розсудливо, з не дотриманням принципу рівності перед законом, не запобігаючи дискримінації; непропорційно, зокрема з не дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення про перерахунок пенсії; несвоєчасно, тобто своїм рішенням умисно відкладав час отримання позивачем належної йому за законом пенсії. Вказує, що зобов`язання здійснити розрахунок пенсії позивача, враховуючи показник середньої заробітної плати за відповідні роки та виплатити пенсію з нарахуванням компенсації втрати частини доходив та індексації, а також розрахувати її належний розмір слідує зі ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і не лишає відповідачу ніякого права на застосування його дискреційних повноважень. Стверджує, що жодним нормативним актом відповідач не уповноважений зменшувати розмір пенсії позивача всупереч діючому законодавству, адже законодавством передбачено, що розмір пенсії не може бути меншим встановленого мінімуму. Вважає, що відповідач порушив ст.ст. 27, 40 Закону №1058-IV та не врахував показники заробітної плати позивача та не розрахував коефіцієнт його заробітної плати і коефіцієнт стажу. Враховує той факт, що пенсія позивачу була вперше призначена до 2011 року, тому доплата за понаднормовий стаж має становити щонайменше за 14 років. Вказує, що в порушення ч.2 ст.42 Закону №1058-IV відповідачем не виконано перерахунку відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії. Зазначає, що наявні підстави для нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми пенсії, а також її індексації. Також від представника позивача до суду надійшли заяви про розгляд справи без участі позивача та його представників за довіреністю. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином України, 10.07.1996 року по досягненню пенсійного віку та наявності 39 років страхового стажу йому була призначена пенсія за віком. 28.12.1998 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де мешкає і на сьогоднішній день. З 1999 року виплата пенсії позивачу була припинена. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року у справі №1840/3134/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Конотопського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Конотопського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, яка полягає у непоновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Конотопське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення - відмовлено (а.с. 34-37). На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року у справі №1840/3134/18 рішенням Конотопського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 05.04.2019 року поновлено виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року в розмірі 59,86 грн. (а.с. 63). Позивач, не погоджуючись з таким розрахунком пенсії, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії позивача з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тому наявні підстави для зобов`язання пенсійного органу здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача з урахуванням вказаних норм законодавства. Щодо конкретного розрахунку пенсії позивача, суд першої інстанції зазначив, що такий розрахунок відноситься до компетенції органу Пенсійного фонду, тобто до його дискреційних повноважень, в які суд не може втручатися. Колегія суддів, приймаючи рішення по даній справі, зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV). Стаття 5 Закону №1058-ІV визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною 1 ст.8 Закону №1058-ІV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Відповідно до ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Умови призначення пенсії за віком визначає статті 26 Закону №1058-ІV. Колегія суддів зазначає, що право ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком встановлене в судовому порядку під час судового розгляду справи №1840/3134/18, а відтак в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України підтвердженню в ході розгляду цієї справи не потребує. Предмет спору у даній справі стосується виключно перевірки правильності розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , проведеного управлінням при поновленні виплати такої пенсії, та, як наслідок, правильності визначення розміру такої пенсії на рівні 59,86 грн. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону. За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Відповідно до абз. 4, 5 ч.1 ст. 40 Закону №1058-IV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Матеріалами справи підтверджено, що пенсія позивачу була призначена до набрання чинності Законом №1058-IV, у зв`язку з чим, для визначення заробітної плати для обчислення пенсії позивача, повинні застосовуватись норми законодавства, що діяло раніше. Законом, що діяв до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення», який є чинним і на даний час. Згідно зі ст.19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. Відповідно до ст.64 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією. Статтею 65 цього Закону передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією) за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всіє трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від перерв у роботі. При цьому, колегія суддів враховує, що пенсія позивачу поновлювалась, а не призначалась. Судовим розглядом встановлено, що відповідачем поновлено виплату пенсії позивачу у розмірі, встановленому станом на час припинення виплати такої пенсії - 59,86 грн. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком. За нормами ст.7 цього ж Закону визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з врахуванням зазначених сум. За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений. З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому, відповідно до п.4-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", крім тих, яким після набрання чинності зазначеним Законом здійснювався перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії: мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу; збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам. Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" прийнятий 08.07.2011 року та вступив дію 01.10.2011 року, при цьому, виплата призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 розпочата ще з 10.07.1996 року. Також, судом встановлено, що позивач мав 39 років 4 місяці та 17 днів загального стажу роботи, що підтверджується протоколом призначення пенсії (т. 1 а.с. 40). Тобто, вказане свідчить про те, що на позивача поширюються приписи статті 28 Закону №1058-ІV з урахуванням пункту 4-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV. Частина 3 ст.46 Конституції України визначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень. Як слідує з наявного у матеріалах справи документу, при розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 пенсійний орган не врахував вказаних вище норм Закону №1058-ІV та Конституції України, встановивши розмір пенсії останньої на рівні лише 59,86 грн. при загальному стажі його роботи 39 років 4 місяці та 17 днів, що суперечить правовій природі права на належний соціальний захист. Виходячи з вимог Конституції України і вищенаведених положень законів пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до абз.3 ч.2 ст.27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Частинами 1, 2 ст.42 Закону №1058-IV передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення. Розділ XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено п.4-3 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 року, відповідно до якого пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79 гривень. Однак, всупереч вищенаведених норм законодавства відповідач не провів перерахунку пенсії позивача з урахуванням підвищень, індексації, передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, колегія суддів доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 відповідно до норм пенсійного законодавства України. Обираючи належний спосіб захисту, виходячи за межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії позивача з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача з урахуванням вказаних норм законодавства. В свою чергу, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме, порушення права позивача на проведення перерахунку розміру пенсійних виплат відповідно до норм пенсійного законодавства України, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, проте обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що не в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та звужує спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача як непрацюючої особи, з урахуванням раніше виплачених сум, в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з проведенням індексації, визначивши розмір перерахунку пенсії не менше мінімального розміру пенсії за віком на кожний період перерахунку. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для проведення компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми пенсії позивача, починаючи з 07.10.2009 року до їх фактичної виплати, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Крім того, колегія суддів зауважує, що нарахування та виплата суми пенсії є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому в даному випадку вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії (у зв`язку з порушенням строків їх виплати) є передчасними. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.07.2018 року у справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 року у справі №420/1410/17, від 10.02.2020 року у справі №134/87/16-а. Щодо доводів апеляційної скарги про строк, з якого має бути нарахована пенсія позивачу в належному розмірі, то колегія суддів зазначає, що питання строку не є спірним в даних правовідносинах, оскільки на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року у справі №1840/3134/18 рішенням Конотопського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 05.04.2019 року поновлено виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року підлягає зміні, шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, ідентифікаційний код 21108013) здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як непрацюючої особи, з урахуванням раніше виплачених сум, в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з проведенням індексації, з урахуванням висновків, викладених судом апеляційної інстанції в даній постанові, визначивши розмір перерахунку пенсії не менше мінімального розміру пенсії за віком на кожний період перерахунку». В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року підлягає залишенню без змін. З урахуванням того, що відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 по справі № 480/2772/20 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, ідентифікаційний код 21108013) здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як непрацюючої особи, з урахуванням раніше виплачених сум, в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з проведенням індексації, з урахуванням висновків, викладених судом апеляційної інстанції в даній постанові, визначивши розмір перерахунку пенсії не менше мінімального розміру пенсії за віком на кожний період перерахунку». В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року по справі № 480/2772/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош І.С. Чалий Повний текст постанови складено 12.04.2021 року