Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/5500/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2021 року м. Чернівці справа № 727/5500/19 провадження №22-ц/822/386/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М. секретар Скрипка С.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кириляк А.Ю., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позовна заява обґрунтована тим, що вона з 2012 року по 2017 рік проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично з літа 2017 року вони з відповідачем не проживають однією сім`єю, син проживає разом з нею. Відповідач в добровільному порядку не виконує своїх обов`язків щодо утримання свого сина, хоча він є працездатною особою, на утриманні інших осіб не має, тому вважала, що він має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі, у розмірі по 2500 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно з відповідною індексацією, починаючи стягнення з 20 травня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 768,40 грн судового збору в дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4600 грн витрат на правову допомогу. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 січня 2021 року та стягнути з нього аліменти у розмірі 1200 грн., судовий збір 768,40 грн. В решті вимог відмовити. Вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно зазначено в рішенні, що він працюючи за кордоном маю дохід 750 євро. Дана обставина не відповідає дійсності. Надаючи пояснення в суді він правдиво розповів про те, що дійсно виїжджає за кордон на заробітки, на запитання суду про розмір доходу, відповів що в місяць, коли працює, заробляє приблизно 750 євро. Однак, судом не взято до уваги, що він перебуваючи за кордоном декілька місяців може бути без роботи, перебуваючи там, він несе витрати на харчування, а коли знаходить роботу, то вона так само є нерегулярною та тимчасовою. Таким чином, не працюючи декілька місяців, а потім працюючи місяць має середній заробіток 200-250 євро на місяць. Посилається на те, що він приймав і приймає участь в утриманні, вихованні сина, регулярно відвідує сина, добровільно несе необхідні витрати на його утримання, в тому числі на одяг, продукти харчування, його відпочинок, в середньому в сумі 1200 грн. на місяць. Він приймає участь в утриманні сина шляхом надання власно вирощених продуктів харчування в своєму господарстві, для чого веде домашнє господарство. Син періодично на вихідні, свята проводить час із ним безперервно по декілька днів, а то й тижнів, під час якого він повністю його забезпечує всім необхідним. В судовому засіданні позивачка визнала те, що він неодноразово залишав гроші як сину, так і її старшій доньці, в той час як позивачка брати гроші не хотіла. Також вважає необґрунтованим рішення суду про стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки рішення про отримання ОСОБА_1 платної правової допомоги є виключно її забаганкою. Це ж підтверджується і можливістю звернення громадян, в тому числі ОСОБА_1 , за безоплатною правовою допомогою до відповідного Центру, яким позивачка не скористалась, що ніяким чином не повинно створювати для нього обов`язку нести витрати на оплату понесеної нею за власною примхою правової допомоги, тим більше без будь-якого ґрунтування розміру даної правової допомоги. У зв`язку з чим, вважає необґрунтованим рішення суду про стягнення з нього на користь позивачки 4600 грн витрат на правову допомогу. Крім того, судом не враховано, що у нього на утриманні перебуває його престаріла мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є пенсіонеркою, потребує стороннього догляду і утримання. За викладених обставин, враховуючи його реальний матеріальний стан, він в змозі виплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 1200 грн. на місяць. Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без розгляду та повернуто заявнику. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу зміні виходячи з наступних підстав. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, застосовані норми права та встановлені обставини Судом встановлено, що сторони з 2012 року по 2017 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якого є відповідач, даний факт підтверджено свідоцтвом про народження дитини. На утримані позивачки знаходиться двоє неповнолітніх дітей: син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою Берегометської селищної ради від 24.12.2020 року. Добровільної згоди щодо утримання сина ОСОБА_3 між сторонами не досягнуто. Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства»виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК Українипередбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 180 СК Українипередбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою статті 182 СК Українирозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Обґрунтовуючи можливість сплати аліментів у розмірі 1200 грн, ОСОБА_2 посилався на те, що його середній заробіток складає 200-250 євро на місяць та те, що на його утриманні перебуває його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є пенсіонеркою, потребує стороннього догляду і утримання, надавши при цьому копію пенсійного посвідчення матері. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 статтею 12, ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина 6 статтею 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-яких доказів, що підтверджують неможливість надання матеріальної допомоги дитині у визначеному судом розмірі, та доводів на спростування висновків суду першої інстанції, відповідач суду апеляційної інстанції не надав, при цьому саме по собі посилання в апеляційній скарзі на отримання нерегулярного доходу та утримання своєї матері, без надання відповідних доказів, не може бути покладено судом в основу прийнятого рішення. Разом з тим, надана заявником копія пенсійного посвідчення, виданого на ім`я його матері ОСОБА_4 , не може слугувати підтвердженням необхідності отримання нею сторонньої допомоги чи перебування на утриманні сина, відповідача ОСОБА_2 . Колегія суддів зазначає, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку на матір. Згідно із ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» Установити у 2021 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. ОСОБА_2 посилаючись на можливість сплачувати аліменти у розмірі 1200 грн не надав належних доказів того, що він не має можливості сплачувати аліменти у більшому розмірі ніж 50 % мінімально визначеного законом. Розмір аліментів визначений законом, як мінімально допустимий, призначений для мінімального матеріального забезпечення дитини, проте батьки повинні забезпечувати належний та достатній рівень життя своєї дитини, а не прожитковий мінімум. Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач є працездатною особою, інших осіб на утриманні не має, тому зобов`язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, та врахувавши, що матеріальні потреби дитини зумовлюють стягнення аліментів з відповідача на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у визначеному розмірі. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтоване стягнення з нього витрат на правову допомогу понесених позивачкою ОСОБА_1 та можливістю останньої скористатися безоплатною правовою допомогою, суд зазначає слідуюче. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду першої інстанції позивачкою надано орієнтовний розрахунок №01/05 від 14 травня 2019 року, договір про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 січня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 19 січня 2021 року на суму 2600 грн. (а.с.91-93). Так, вказані витрати складаються із: 2 000 грн. надання консультацій та визначення правової позиції з клієнтом, складання і підготовка позовної заяви, отримання інформації та документів (2,5 год.); 1300 грн. заперечення на заяву про скасування заочного рішення, адвокатський запит (1 год.); представництво в суді 1300 грн. (1год) (а.с.8,93). Однак матеріали справи не містять доказів понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. за надання адвокатом консультацій та визначення правової позиції, складання і підготовка позовної заяви, отримання інформації та документів. З огляду на зазначене, розмір доведених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції становить 2600 грн., що підтверджується квитанцію до прибуткового касового ордера від 19 січня 2021 року на вище зазначену суму. Указаний розмір витрат є співмірним із складністю справи, виконаним адвокатом обсягом роботи та витраченим часом. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про можливість позивачки скористатися безоплатною правовою допомогою. Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Таким чином, судом не може бути обмежено конституційне право позивачки на вибір захисника своїх прав, навіть зважаючи на те, що послуги ним надаються платно, а порядок відшкодування відповідачем витрат пов`язаних з розглядом справи, у разі задоволення позову, визначений п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні. В решті рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 січня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2600 (дві тисячі шістсот) гривень. В решті рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.К.Височанська Судді: І.Н. Лисак І.М. Литвинюк