Постанова 4818 № 641/3089/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «05» квітня 2021 року м. Харків справа № 641/3089/17-ц провадження № 22ц/818/231/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря - Дмитренко А.Ю. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , представник позивача ОСОБА_4 , відповідачка ОСОБА_5 , представниця відповідачки ОСОБА_6 , позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 , представниця позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_6 , відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року в складі судді Григор`єва Б.П. в с т а н о в и в: У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, який в подальшому уточнив. Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір оренди приміщення, за яким ОСОБА_5 надала йому в користування офісне приміщення загальною площею 19,6 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (офіс № 508). 14 жовтня 2016 року між ними укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої сторони виклали умови договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року в новій редакції. Згідно пункту 1.1 додаткової угоди орендодавець передав, а орендар прийняв у користування з першочерговим правом викупу офісне приміщення загальною площею 19,6 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (офіс № 508). Відповідно до пункту 1.4 додаткової угоди орендодавець до підписання даного договору одержала від орендаря в борг грошові кошти в сумі 10 000,00 доларів США. Пунктом 2.2.5 додаткової угоди передбачено, що орендодавець зобов`язується повернути орендатору суму позики, зазначену в пункту 1.4 договору за 5 днів до плануємої дати розірвання даного договору або протягом 5 днів з моменту пред`явлення орендатором відповідної вимоги. Також орендодавець зобов`язаний сплатити орендатору пеню в розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочення повернення суми позики. Зазначив, що 26 квітня 2017 року ним на адресу відповідачки була направлена письмова вимога про повернення суми позики, яку відповідачка отримала 10 травня 2017 року, однак суму позики протягом 5 днів з моменту отримання вимоги, тобто до 15 травня 2017 року, не повернула. Вважав, що за таких обставин, починаючи з 16 травня 2017 року у відповідачки існує зобов`язання щодо сплати на його користь пені в розмірі 1% від суми позики. Просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь суму боргу в розмірі 817 249,56 грн та судові витрати. Не визнавши позовні вимоги, у серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ніяких грошей в якості боргу від свого зятя ОСОБА_1 вона не отримувала. Зазначила, що умови додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року, яку склав ОСОБА_1 за власною ініціативою, про отримання нею в борг грошових коштів в розмірі 10 000,00 доларів США, їй взагалі не були відомі. Її навмисно введено в оману відносно предмету угоди та інших суттєвих моментів вказаного правочину, а саме на право орендатора на першочерговий викуп даного приміщення, штрафу у сумі 50% суми позики у випадку несвоєчасного повідомлення про відчуження на користь третіх осіб, відсутність у договорі оренди взагалі суми орендної плати за користування її приміщенням тощо. Вважала, що ОСОБА_1 , як колишній зять, скориставшись її довірою навмисно замовчав про вказані суттєві умови додаткової угоди з елементами позики, тим самим ввів її в оману. Вказала, що їй не було відомо про додаткову угоду від 14 жовтня 2016 року, яка складається з трьох аркушів, а саме у перших двох викладені у вигляді печатного тексту умови договору з елементами позики без її підписів, і тільки на третій сторінці, яка нічим не відрізняється від основного договору оренди від 12 жовтня 2016 року, де взагалі не йде річ про елементи позики. Посилалася на те, що ані боргових розписок, ані договору позики вона не підписувала. Просила визнати недійсним договір позики між нею та ОСОБА_1 на суму 10 000,00 доларів США. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року та додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині відмови в задоволені його позову скасувати, його позов задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат, в іншій частині рішення суду - залишити без змін. Зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення, не звернув увагу на те, що відповідачка ще до підписання договору одержала обумовлену суму позики, що підтверджується наявним у нього договором. В додатковій угоді від 14 жовтня 2016 року викладені умови договору оренди приміщення з елементами договору позики в новій редакції та додаткова угода є договором, що змінив права та обов`язки сторін. Діюча презумпція свободи договору, право сторін укласти змішаний договір та змінити договір, зокрема, предмет договору, вказують на дотримання сторонами положень ЦК України. Вказав, що неправильне тлумачення судом норм цивільного законодавства незаконно позбавляє сторони таких прав, як свобода укладення договору та зміна договору. Він стверджував, що передача грошових коштів у борг від нього до ОСОБА_5 та підписання додаткової угоди могло відбутися як 14 жовтня 2016 року, так і в найближчі дні після цієї дати, зокрема, 15 або 16 жовтня 2016 року, тобто договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей та не ставить обов`язковою умовою для визнання договору дійсним зазначення позикодавцем точної дати передання грошей. Зазначив, що норми ЦК України не передбачають обов`язкової зміни статусу сторін при укладенні змішаного договору. Додаткова угода виконана у формі єдиного письмового документу, в якому неможливо змінити аркуші або пункти умов договору без пошкодження контрольного листа з підписами сторін, яким обклеєні кінці нитки прошитого договору. 26 квітня 2017 року ним цінним листом з описом вкладення на адресу відповідачки направлено письмову вимогу про повернення суми позики, яку відповідачка отримала 10 травня 2017 року. При цьому нею не надано акт, який би підтверджував зміну вкладення під час розкриття поштового відправлення. Вказав, що не зазначення в договорі позики строку, на який відповідачка отримала позику, не суперечить чинному законодавству. З дослідницької частини та висновку експерта вбачається, що підписи від імені ОСОБА_5 виконані ОСОБА_5 , інших висновків експерт не робив. Вказав, що жодна із сторін під час розгляду справи не заявляла вимог про визнання договору позики неукладеним або про встановлення такого юридичного факту. 01 жовтня 2018 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вважала рішення суду в оскаржуваній частині законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначила, що доказом того, що додаткова угода складена до договору оренди лише з метою вписування до перших двох сторінок договору положень про позику, свідчать суперечливі положення договорів щодо порядку передачі об`єкту оренди. В означені позивачем дні передання грошей та підписання договору, вона за адресою, указаною позивачем була відсутня, і перебувала за межами Харківської області. Потреби в отриманні грошових коштів в позику у неї не було. Зазначила, що вона від позивача замість письмової вимоги отримала лист незрозумілого змісту, без підпису та сенсу, після чого нею було складено скаргу до Ради адвокатів Харківської області. Вважала, що об`єктивної необхідності вносити зміни до договору, укладеного всього два дні тому, не було. Укладення додаткової угоди такого змісту є не логічним, а надання позивачем позики могло бути оформлене окремим договором позики або розпискою. Відсутні обставини, які б могли пояснити причини вміщення пункту про надання позики до додаткової угоди до договору оренди приміщення, а не оформлення боргових правовідносин шляхом укладення договору позики або видачі розписки. Вказала, що позивач під час надання пояснень в судовому засіданні та в тексті апеляційної скарги стверджує, що передання грошей відбулося після 14 жовтня 2016 року, що суперечить твердженням самого договору, та ставить під сумнів його реальність та грошовий характер. Посилалася на те. що вона не підписувала правочинів, на які посилається позивач, грошові кошти від позивача не отримувала. Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року в оскаржуваній частині скасовано і ухвалено нове. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 264 719,47 грн і пеню в сумі 264 719,47 грн, а також судовий збір в сумі 13 134,82 грн, всього 542 573,76 грн. Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бровченко І.О. розподілено цивільну справу № 641/3089/17 (22-ц/818/3277/20). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року в складі колегії суддів Бровченко І.О., Бурлака І.В., Яцини В.Б. справу призначено до розгляду. 17 червня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бурлака І.В. розподілено цивільну справу № 641/3089/17 (22-ц/818/3277/20). 14 липня 2020 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_5 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке не розглядалося, оскільки представниця при розгляді справи в суді апеляційної інстанції на його розгляді не наполягала. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року витребувано у Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області інформацію щодо спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 02 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для отримання відповіді та здійснення певних дій щодо померлого ОСОБА_1 , яке адресовано Харківській обласній прокуратурі, яке залишено без задоволення за безпідставністю. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується колегія суддів, мотивовано тим, що позивачем не доведено факт передачі грошей ОСОБА_5 за договором позики. Відповідно до частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та адвокатом Кубарем А.В. укладено договір оренди приміщення, за умовами якого в порядку та на умовах, які викладено у договорі, орендодавець передає, а орендатор приймає в користування без права викупу офісне приміщення загальною площею 19,6 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (офіс № 508), яке належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року. Право користування приміщенням переходить до орендатора одночасно з підписанням акту прийому-передачі. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 11 місяців. Якщо на протязі 30 днів до моменту закінчення строку дії договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (а.с.5-7, 35-37 том 1). 12 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та адвокатом Кубарем А.В. складено акт прийому-передачі приміщення за договором оренди від 12 жовтня 2016 року (а.с.8, 38 том 1). 14 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримав у борг 10 000,00 доларів США від ОСОБА_7 для передачі вищезазначеної суми позики ОСОБА_5 , яку зобов`язався повернути протягом 30 днів з моменту пред`явлення вимоги, про що склав розписку від 14 жовтня 2016 року (а.с.83 том 1). 14 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та адвокатом Кубарем А.В. укладено додаткову угоду до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, відповідно до умов якого сторони вирішили викласти умови договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року в наступній редакції: в порядку та на умовах, які викладено у договорі, орендодавець передає, а орендатор приймає в користування з першочерговим правом викупу офісного приміщення загальною площею 19,6 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (офіс № 508), яке належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року. Право користування приміщенням переходить до орендаря в день підписання договору. Пунктом 1.4 цієї додаткової угоди визначено, що орендодавець до підписання цього договору отримав від орендаря в борг грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США. Як вбачається з пункту 2.2.5 цієї додаткової угоди, орендодавець зобов`язаний повернути орендарю суму позики, вказаної у пункті 1.4 договору за 5 днів до планованої дати розірвання цього договору або протягом 5 днів з моменту пред`явлення орендатором відповідної вимоги. Також орендодавець зобов`язаний сплатити орендарю пеню в розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочення повернення суми позики. Із пункту 5.3.1 цієї додаткової угоди передбачено, що орендодавець в разі не повідомлення належним чином, тобто письмово та з підтвердженням вручення такого повідомлення орендаря про плановану дату правочину відносно відчуження приміщення зобов`язаний сплатити орендатору штраф в розмірі 50% від суми позики, вказаної у пункті 1.4 цього договору. Пунктом 5.3.2 цієї додаткової угоди визначено, що в разі не представлення орендатору права першочергового викупу приміщення перед третіми особами, на користь кого приміщення може бути відчужено будь-яким чином, орендодавець зобов`язаний сплатити орендатору штраф в розмірі 50% від суми позики, вказаної у пункті 1.4 цього договору. При цьому ціна продажу приміщення для орендатора визначається сторонами на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності, але в будь-якому разі не може бути більше суми позики, вказаної у пункті 1.4 цього договору. На останній сторінці цієї додаткової угоди вказані сторони, як орендодавець та орендар, їхні реквізити (а.с.9-11, 39-41 том 1). 01 листопада 2016 року між адвокатом Кубарем А.В. та адвокатом Марусенком Є.О. укладено договір суборенди приміщення, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, які викладено у договорі, орендодавець передає, а суборендатор приймає в користування без права викупу половину офісного приміщення, загальною площею 19,6 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року (а.с.79-82 том 1). 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_5 направив вимогу, в якій вимагав повернути суму позики, яка вона отримала 10 травня 2017 року (а.с.12, 13, 42, 43 том 1). До суду першої інстанції ОСОБА_5 надала копію вимоги, надісланої ОСОБА_1 , в якій ОСОБА_1 просив надати комерційну пропозицію в письмовому вигляді без зазначення дати та підпису (а.с.57, 58, 59 том 1). 16 травня 2017 року ОСОБА_5 на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 направила звернення, в яких просила звільнити орендоване ними приміщення (а.с.62, 64 том 1). Із висновку ДОП Основ`янського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області від 18 травня 2017 року, який затверджено начальником Основ`янського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області 18 травня 2017 року вбачається, що 12 травня 2017 року та 16 травня 2017 року до Основ`янського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області надійшли заяви від ОСОБА_5 щодо вжиття заходів до ОСОБА_1 , який, начебто, самовільно заволодів офісним приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй на праві договору купівлі-продажу. В ході розгляду даного матеріалу встановлено, що, як пояснила заявниця, її колишній зять ОСОБА_1 веде господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_2 та самовільно відмовляється звільнити приміщення. На прохання звільнити його, він лише погрожує та виражається нецензурною лайкою. В ході подальшого розгляду даного матеріалу здійснено вихід за вищевказаною адресою з метою опитати ОСОБА_1 та встановити мотиви його поведінки, але він від написання поясненень відмовився та повідомив, що дане приміщення він займає на підставі договору оренди з заявницею. На підставі викладеного та, враховуючи те, що дані відносини мають цивільно-правовий характер, у зв`язку з чим перевірку за заявою визнано закінченою, матеріали перевірки списано до справи, надано відповідь заявнику (а.с.66 том 1). Як вбачається з висновку експерта № 315, складеного 23 серпня 2017 року Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підписи від імені ОСОБА_5 у графах «Арендодатель:» договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, акту прийому-передачі приміщення за договором оренди від 12 жовтня 2016 року і додаткової угоди до договору оренди приміщення від 14 жовтня 2016 року, виконані ОСОБА_5 (а.с.131-136 том 1). Із висновку експертів № 3391/3784 за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів, судової експертизи волокнистих матеріалів (з дослідженням паперу) за кримінальним провадженням № 12018220540003081, складеного 27 березня 2019 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, тексти на всіх аркушах договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та текст на аркуші 3 додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року виконані за допомогою одного і того ж електрофотографічного друкуючого пристрою (принтера або багатофункціонального пристрою у режимі принтера). Встановити, на одному і тому ж друкуючому пристрої чи на різних друкуючих пристроях виконані текст на фрагменті аркуша паперу, приклеєному зі зворотного боку аркуша 3 додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, тексти на аркушах договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , не представляється можливим з причини, що наведена у пункті 1 дослідницької частини висновку. Дані тексти збіжні за загальними ознаками. Тексти на аркушах 1, 2 наданої додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року збіжні за загальними ознаками; встановити, на одному і тому ж друкуючому пристрої чи на різних друкуючих пристроях виконані тексти на аркушах 1 та 2 наданої додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року не представляється можливим з причини, що наведена у пункті 1 дослідницької частини висновку. Тексти на аркушах 1, 2 наданої додаткової угоди від 16 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року та тексти на решті аркушів - текст на аркуші 3 даної додаткової угоди від 16 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, текст на фрагменті аркуша паперу зі зворотного боку аркуша 3 додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року, а також тексти на аркушах договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року, надруковані або на різних друкуючих пристроях, або на одному і тому ж друкуючому пристрої, але у різний час. Встановити, на одному і тому ж друкуючому пристрої чи на різних друкуючих пристроях виконані тексти на аркушах 1, 2 наданої додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року та текст на аркуші 3 даної додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року, текст на фрагменті аркуша паперу зі зворотного боку аркуша 3 даного документа, а також текст на аркушах договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року не представляється можливим з причини, що наведена у пункті 1 дослідницької частини висновку. Два перших аркуша додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року (аркуші з цифровими записами №№ 154, 155) за характеристиками паперу між собою мають спільну родову та групову належність та мають різну родову належність за всіма іншими аркушами паперу аркушем 3 додаткової угоди та аркушем, приклеєним на зворотній стороні аркуша 3 додаткової угоди (аркуш з цифровим записом № 156), а також з аркушами паперу договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року (аркуші з цифровими записами №№ 157-159). Папір аркуша 3 додаткової угоди (аркуш з цифровим записом № 156) та фрагмент аркуша, приклеєний на зворотній стороні аркуша 3 додаткової угоди, а також папір аркушів договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року (аркуші з цифровими записами №№ 157-159) мають між собою спільну родову та групову належність. Надана додаткова угода від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року отримана шляхом монтажу в якомусь документі заміні підлягали два перших аркуша, після цього аркуші справи прошивалися між собою (а.с.243-249 том 2). 08 серпня 2019 року Слідчий слідчого відділу Слобідського відділу поліції ГУ НП в Харківській області капітан поліції Ігнатов О.М. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого частиною 1 статті 358, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 190 КК України, а саме за фактом підробки документів, замаху на шахрайство у великих розмірах (а.с.265-267 том 2). Із пояснень свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , які допитані в суді першої інстанції вбачається, що при складанні договору позики, додаткової угоди вони не були присутні. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі укладенню договору має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування. Матеріали справи свідчать про те, що 26 лютого 2016 року ОСОБА_5 придбала офісне приміщення № НОМЕР_1 (офіс № НОМЕР_2 ), що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Будучи на той час її зятем, ОСОБА_1 звернувся до неї з проханням надати йому приміщення для користування та зайняття адвокатською діяльністю, про що 12 жовтня 2016 року між ними укладено договір оренди без права викупу вказаного офісного приміщення. На прохання ОСОБА_1 цей договір був складений і підписаний в декількох екземплярах. 14 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , як стверджує позивач, укладено додаткову угоду до договору оренди, яким до договору оренди вносять зміни на першочерговий викуп нежитлового приміщення орендарем, додають пункт щодо отримання в борг ОСОБА_5 грошової суми в розмірі 10 000,00 доларів США. Крім того, додані пункти щодо штрафних санкцій за неповернення грошових коштів. Додаткова угода як і договір оренди складені на трьох аркушах, підписи сторін маються лише на останньому третьому аркуші, який є незмінним як в договорі, так і в додатковій угоді та підписаний орендодавцем ОСОБА_5 та орендарем ОСОБА_1 01 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір суборенди нежитлового приміщення, згідно з яким ОСОБА_7 надано в користування половину офісного приміщення № НОМЕР_1 (офіс № НОМЕР_2 ), що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Також, матеріали справи містять копію розписки від 14 жовтня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_7 10 000,00 доларів США для передачі ОСОБА_5 . Зазначену суму боргу ОСОБА_1 зобов`язався повернути протягом 30 днів з моменту пред`явлення вимоги. Вказані обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_1 , в яких ОСОБА_1 зазначив про те, що він дійсно звертався до ОСОБА_7 з проханням надати грошові кошти у борг в розмірі 10 000,00 доларів США для передачі ОСОБА_5 , однак ОСОБА_7 погодився надати грошові кошти в борг з умовою, що це буде оформлено документально та за наявності гарантій, що їх не виженуть з офісу. Саме тому і була 14 жовтня 2016 року складена додаткова угода, згідно з якою ОСОБА_5 отримала від нього позику, а вимагати звільнити орендоване приміщення вона зможе лише після повернення позики. Крім того, зазначені обставини підтверджуються показаннями ОСОБА_7 , якого було допитано в суді першої інстанції в якості свідка та який пояснив, що саме він дав у борг ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США для передачі ОСОБА_5 , про що ОСОБА_1 склав відповідну розписку. ОСОБА_1 наполягав на тому, що гроші в сумі 10 000,00 доларів США для передачі ОСОБА_5 він отримав від ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_7 потрібні були гарантії, що ОСОБА_5 не буде розривати договір оренди та вони залишаться працювати в орендованому офісі. Також, ОСОБА_1 зазначив, що гроші ним були передані ОСОБА_5 . 14, 15 або 16 жовтня 2016 року. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_2 , який є правонаступником позивача та їх представник підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 та пояснили, що ОСОБА_3 є колишньою дружиною ОСОБА_1 . Вважали, що в суді першої інстанції доведено належними доказами позов позивача, тому він підлягає задоволенню. В свою чергу представниця ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та пояснила, що ОСОБА_1 ніяких грошових коштів їй не передавав. Додаткову угоду вона не укладала, що підтверджено відповідними доказами. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у визначеному цивільним процесуальним законом порядку оцінив додаткову угоду від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року і дійшов висновку щодо неотримання ОСОБА_5 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, оскільки факт передачі коштів 14 жовтня 2016 року або у будь-який інший день не підтверджено. Встановивши, що фактичне передання коштів не відбулося ані 14 жовтня 2016 року, ані у будь-який інший день, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов. Крім того, про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики також свідчить висновок експертів № 3391/3784 за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів, судової експертизи волокнистих матеріалів (з дослідженням паперу) за кримінальним провадженням № 12018220540003081, складеного 27 березня 2019 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, відповідно до якого додаткова угода від 14 жовтня 2016 року до договору оренди приміщення від 12 жовтня 2016 року отримана шляхом монтажу в якомусь документі заміні підлягали два перших аркуша, після цього аркуші справи прошивалися між собою. Доводи та вимоги ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, базуються фактично на висновках судових експертиз, які підтверджують факт монтажу додаткової угоди та не спростовують висновок суду щодо безпідставності його позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.