Постанова 4803 № 202/3176/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2244/21 Справа № 202/3176/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування суми сплачених витрат на оплату за надані комунальні послуги, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.06.2017 року шлюб між сторонами розірваний. За час перебування у шлюбі 23.12.2016 року подружжя придбали за договором купівлі-продажу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожному. Таким чином, він з відповідачем є співвласниками вказаного домоволодіння. Зазначив, що після припинення сімейних відносин між ними, відповідач не приймає участі у витратах на послуги, що надаються комунальними службами у їх домоволодіння. Він неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями сплачувати половину вартості газу, води, електроенергії, однак остання відмовляється нести будь-які витрати по утриманню їх спільного майна. Вказані витрати він несе самостійно, сплачуючи за всі комунальні послуги. Вказав, що за електроенергію за період з березня 2017 року по травень 2020 року ним було сплачено 10 956,90 грн, за спожитий газ 30 941,63 грн, за розподіл (доставку) газу за період з лютого по травень 2020 року 227,36 грн, за споживання води за період з жовтня 2018 року по травень 2020 року 331,35 грн, а всього 42 457,24 грн. На підставі викладеного, просив стягнути з відповідача на його користь половину вартості вказаних витрат на комунальні послуги у розмірі 21 228,62 грн і судові витрати у справі. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування суми сплачених витрат на оплату за надані комунальні послуги 15 584 грн 49 коп. У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. З таким рішенням суду відповідач не погодилася та подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволених позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Також зазначала про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не прийняв до уваги часткове задоволення позовних вимог. Позивач ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає часткову задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. за реєстровим № 5261, на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2 частині кожному (а.с. 14-15, 16-17). Згідно з матеріалами справи, у вказаному домоволодінні фактично проживає позивач. Відповідач проживає за іншою адресою. Разом з тим, відповідно до наданих позивачем копій квитанцій про оплату вартості наданих комунальних послуг, оригінали котрих, згідно матеріалам справи, були досліджені в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_2 за період з березня 2017 року по травень 2020 року сплатив за спожиту електричну енергію 10 956,90 грн, за спожитий газ 30 941,63 грн, за розподіл (доставку) газу за період з лютого по травень 2020 року 227,36 грн, за водопостачання за період з жовтня 2018 року по травень 2020 року 331,35 грн, а всього 42 457,24 грн. (а.с. 18-29). Відповідно до положень ч. 1 ст. ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 4 ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Згідно з матеріалами справи, сторони є співвласниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а отже відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, оскільки позивач за період з березня 2017 року по травень 2020 року сплатив за спожитий газ 30 941,63 грн (використаний для обігріву будинку), за розподіл (доставку) газу за період з лютого по травень 2020 року 227,36 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню половина вказаних витрат у розмірі 15 584,49 грн, оскільки обігрів будинку повинен здійснюватися незалежно від того, що в ньому проживає лише позивач. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача половини вартості оплачених ним послуг з водопостачання за період з жовтня 2018 року по травень 2020 року у розмірі 165,67 грн та за використану електричну енергію за період з березня 2017 року по травень 2020 року у розмірі 5 478,45 грн задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Згідно з квитанціями про оплату послуг з водопостачання та за використану електричну енергію, позивач при оплаті вартості вказаних послуг зазначає покази лічильника за відповідний період, тобто облік обсягів споживання наданих послуг здійснюється за допомогою лічильників, а отже і вартість наданих послуг розраховується відповідно до обсягу спожитих послуг, а не за кількістю зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, виходячи із середніх показників. Оскільки судом встановлено, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживає лише позивач і наданими послугами з водопостачання та постачання електричної енергії користується лише позивач, обсяг споживання котрих визначається відповідними лічильниками, а відповідач проживає за іншою адресою, тому відсутні правові підстави для стягнення половини витрат позивача на оплату спожитих ним послуг з водопостачання та за використану електричну енергію. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що електрична енергія використовується позивачем також для опалення будинку. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування суми сплачених витрат на оплату за надані комунальні послуги у розмірі 15 584 грн 49 коп. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, не прийняв до уваги той факт, що вона не проживає у домоволодінні внаслідок перешкоджання їй у цьому позивача та наданими послугами не користується, у зв`язку з чим і оплачувати половину їх вартості вона не повинна, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки відповідач є співвласником домоволодіння і зобов`язана відповідно до статті 360 ЦК України брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з неї на користь останнього половину витрат за використання та постачання газу, оскільки не врахував наявність газового лічильника, газової плитки для приготування їжі, тобто позивач використовував газ для своїх потреб, а не для потреб необхідних для підтримання будинку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами. Наявність в будинку газової плати для приготування їжі, належними доказами не підтверджено. Крім того, наявність в матеріалах справи квитанцій про сплату послуг за використання газу від червня місяця, не свідчить про факт використання позивачем газу для обігріву будинку у літній період, як про це зазначає відповідач у апеляційній скарзі. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки доказам у справі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права під час вирішення спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи по суті. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, та відповідно до вимог п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 617,25 грн. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року змінити в частині розподілу судових витрат між сторонами. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 617 (шістсот сімнадцять) грн. 25 коп. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова