Постанова КЦС ВС № 202/29195/13-ц

Постанова Іменем України 08 квітня 2021 року м. Київ справа №202/29195/13-ц провадження №61-18780св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2020 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором від 09 жовтня 2006 року у розмірі 37 469,25 доларів США та сплачений судовий збір, стягнути солідарно з відповідачів суму у розмірі 10 000 грн. Позов мотивовано тим, що 09 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 24 120 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 11,64 % на строк до 09 жовтня 2013 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір застави, а також 10 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» договір поруки. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30 листопада 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 38 720,81 доларів США, що складається з: 14354,71 доларів США - заборгованість за кредитом, 12773,47 доларів США - заборгованість по процентам за користуванням кредиту, 1034,55 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 10558,08 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.. Посилаючись на наведені обставини, банк просив стягнути вказану заборгованість з позичальника та 10 000 грн солідарно із ПАТ «Акцент-Банк». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалась судами неодноразово. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2013 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2013 року скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку до попереднього судового засідання. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 493,62 доларів США, що складає 211 684,02 грн, яка складається з наступного: 10 714,72 доларів США - заборгованість за кредитом, 12 744,35 доларів США - заборгованість за процентами за користуванням кредитом, 1 034,55 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 2 тис. доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В іншій частині позову відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року змінено в частині стягнутої пені, доповнено другий абзац резолютивної частини словами «що в гривневому еквіваленті складає 15 986,00 грн». Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 жовтня 2006 року, яка на 30 листопада 2012 року становить 14 354,71 доларів США, що в еквівалентні за курсом Національного банку України від 30 листопада 2012 року становить 114694,13 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту. Стягнуто із ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язань за кредитним договором, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 354,71 доларів США підлягають задоволенню. Оскільки позивачем тривалий час не реалізовано автомобіль, створено штучні умови для продовження нараховування суми відсотків та штрафних санкцій на непогашену суму заборгованості за кредитним договором, суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 12773,47 доларів США. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі АТ «ПриватБанк» не погодилось з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 202/29195/13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/19, постанові Верховного суду від 04 травня 2018 року у справі № 927/333/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №14-154цс18 та постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/10890/15. Судом проігноровано пояснення відповідача, викладені у відзиві на позов, в яких зазначається, що 31 жовтня 2011 року на виконання рішення Старовижівського районного суду, позивачем звернуто стягнення на предмет застави та вилучено автомобіль, який в подальшому продано за 38 000 грн, що на той час по курсу становило 4625 доларів США. Судами не враховано, що відповідач, як і позивач зазначають, що автомобіль було вилучено саме 31 жовтня 2011 року, а не 23 квітня 2009 року, як посилається суд. Встановлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору, враховуючи, що сторони зазначали час вилучення спірного майна, а судом такі обставини не прийнято до уваги. Крім того, не відповідають наявним у справі доказам посилання суду на те, що автомобіль передано банку у технічно справному стані. Згідно акта приймання авто від 31 жовтня 2011 автомобіль прийнято від ОСОБА_1 у технічно несправному стані та зазначено перелік пошкоджень, проте суд першої інстанції залишив вказану обставину поза увагою та необ`єктивно відобразив її в оскаржуваному рішенні. Саме тривалою нереалізацією заставного автомобіля суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовують відмову у стягненні відсотків за договором, однак вказаний висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам діючого законодавства. Судами за результатом розгляду справи після повернення її з касаційної інстанції на новий розгляд не враховано позицію Верховного Суду та ухвалено судове рішення, яке суперечить висновкам, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ «ПриватБанк». Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, зокрема, не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано. Фактичні обставини, встановлені судами 09 жовтня 2006 року закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», назва якого змінена на АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 24 120 дололарів США (для купівлі автомобіля - 17 683 доларів США та оплати витрат на його страхування - 6 437 доларів США) зі сплатою за користування ним відсотків 11,64 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09 жовтня 2013 року. Згідно з пунктом 1.1. кредитного договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється позичальником щомісяця з 10 по 16 число кожного місяця (щомісячний платіж). Щомісячний платіж 333,30 доларів США. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу, за умовами якого у заставу банку передано легковий автомобіль «CHEVROLE - TACUMA», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вимоги до відповідача ОСОБА_1 були також забезпечені шляхом укладання з ПАТ «Акцент-банк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року, відповідно до якого ПАТ «Акцент-банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, розмір відповідальності 10 000 грн. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п`яти років. 09 жовтня 2006 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-АВТО» договір добровільного страхування автотранспорту на користь позивача. Термін дії договору з 09 жовтня 2006 року по 08 жовтня 2011 року. Умовами кредитного договору передбачено списання коштів з кредитного рахунку на оплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу та особистого страхування. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалася укласти договори страхування майна та особистого страхування. Також, умовами договору визначено, що у разі ненадання позичальником доказів сплати страхових платежів, сплата проводиться за рахунок зарезервованих кредитних коштів. ОСОБА_1 надано квитанцію від 09 жовтня 2006 року про сплату через ВАТ Волинь-АВТО УСК «Гарант -Авто» страхових платежів по АВТОКАСКО - 4030,38 грн та цивільну відповідальність 137 грн. За 2007-2012 роки доказів щодо самостійної сплати страхових платежів ОСОБА_1 суду не надані. Останньою долучені лише квитанції щодо часткового погашення позики з листопада 2006 року по червень 2010 року. На виконання умов кредитного договору банк сплачував страхові платежі, як за договором добровільного страхування автотранспорту, так і за договором особистого страхування позичальника. Оплата здійснювалася ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується випискою по рахунку та меморіальними ордерами: від 08 жовтня 2007 року - 177,88 доларів США і 836,05 доларів США; 08 жовтня 2008 року - 733,77 доларів США і 164,34 доларів США; 17 вересня 2008 року - 457,72 доларів США і 107,91 доларів США; 08 жовтня 2010 року - 112,73 доларів США і 454,26 доларів США; 07 жовтня 2011 року - 426,45 доларів США і 111,40 доларів США; 08 жовтня 2012 року - 110,16 доларів США, на загальну суму 3692,67 доларів США. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 30 листопада 2012 року становить розмір 38 720,81 доларів США та складається з: 14 354,71 доларів США - заборгованість за кредитом, 12 773,47 доларів США - заборгованість по процентам за користуванням кредиту, 1 034,55 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 10 558,08 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. До розрахунку заборгованості банком включено суму, сплачену на страхування. Відповідно до акту приймання автомобіля позичальника від 23 квітня 2009 року, ОСОБА_1 добровільно на виконання умов кредитного договору передала кредитному інспектору Ковельського відділення «ПриватБанк» в технічно справному стані автомобіль марки «CHEVROLE -TACUMA», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 07 вересня 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 20 233,17 доларів США звернуто стягнення на автомобіль «Chevrole-Tacuma», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом надання банку дозволу на продажу вказаного автомобіля. У вказаному рішенні встановлено, що станом на 22 квітня 2010 року заборгованість у розмірі 20 233,17 доларів США складається з: 15 482,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 309,76 доларів США - заборгованість по процентам, 321,86 доларів США заборгованість по комісії, 1118,73 доларів США пеня. На виконання вказаного рішення суду автомобіль позивачем було продано та кошти у розмір 49 000 грн спрямовані на погашення заборгованості у травні 2012 року. Вказаний позивачем розрахунок включає суму коштів, отриманих від продажу предмета застави - автомобіля «CHEVROLE-TACUMA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , які були зараховані 21 травня 2012 року. Реалізація транспортного засобу була здійснена у травні 2012 року, тобто через три роки після передачі цього заставного майна ПАТ КБ «ПриватБанк», та сума, яка надійшла на погашення заборгованості за кредитним договором згідно з наданою банком роздруківкою становить 49 000 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи зводяться до незгоди позивача з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 572 ЦК Українив силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено Законом (право застави). Згідно зі статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Частиною першою статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. За змістом пункту 24 договору застави рухомого майна, укладеного між сторонами 09 жовтня 2006 року, передбачено, що заставодержатель має право на власний розсуд обрати один з таких способів звернення стягнення на предмет застави: передача предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання зобов`язань по кредитному договору, продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах, в тому числі з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суди установили факт добровільної передачі 23 квітня 2009 року ОСОБА_1 заставного майна у технічно справному стані банку з метою його реалізації в рахунок погашення заборгованості та факт звернення стягнення на вказаний автомобіль за рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 07 вересня 2011 року. Проте ПАТ КБ «ПриватБанк» утримався від дій з реалізації автомобіля в період з квітня 2009 року (момент добровільної передачі майна) по травень 2012 року (момент фактичного продажу банком), тобто протягом трьох років, чим створено штучні умови для продовження нараховування суми відсотків та штрафних санкцій на непогашену суму заборгованості за кредитним договором, що дає підстави для висновку про неправомірне нарахування процентів і пені за вказаний період, а отже і відсутність підстав для їх стягнення. Відповідач у 2009 році надав ПАТ КБ «ПриватБанк» всі необхідні повноваження для продажу предмету застави, фактично передав транспортний засіб та права на нього у повне розпорядження кредитора, а з ухваленням судом рішення про звернення стягнення на предмет застави взагалі не мав можливості розпоряджатися автомобілем, правами на нього, цим майном розпоряджався кредитор. Проте банк відчужив предмет застави лише у 2012 році. Факт прийняття кредитором від боржника предмету застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами договору застави автотранспорту, породжує для кредитора обов`язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора. ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду доказів, які б пояснювали дії (бездіяльність) банку протягом тривалого часу (більше трьох років) щодо продажу предмету застави, вказували на неможливість його реалізації тощо, доводили обґрунтованість ціни відчуження. Доводи касаційної скарги щодо передачі та прийняття банком заставного транспортного засобу лише 31 жовтня 2011 року не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами та дослідженими під час розгляду справи доказами, зокрема актом приймання автомобіля позичальника від 23 квітня 2009 року, за яким ОСОБА_1 добровільно на виконання умов кредитного договору передала кредитному інспектору Ковельського відділення «ПриватБанк» ОСОБА_2 в технічно справному стані автомобіль марки «CHEVROLE-TACUMA», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Доводи касаційної скарги про невиконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року, прийнятої у справі, яка переглядається, та якою справа направлялась до суду першої інстанції на новий розгляд є необґрунтованими та спростовуються змістом ухвалених рішень, відповідно до яких суди дослідили обставини, на необхідність перевірки і встановлення яких вказувалось у наведеній постанові, зокрема з`ясували, у якому розмірі необхідно було сплачувати щорічні страхові платежі, встановили, що вони сплачувались банком на підставі умов кредитного договору за рахунок кредиту та були включені до розрахунку заборгованості. При цьому, суд стягнув з позичальника суму боргу за тілом кредиту, а відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та пені мотивована підставами з урахуванням установлених за результатами нового розгляду справи обставин. Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження №14-154цс18), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/18 про витребування майна з чужого володіння та про зобов`язання вчинити певні дії, постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 927/333/17 про стягнення боргу за оплату товару з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки у цих справах інші предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка є предметом перегляду. Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/10890/15 (провадження №61-7947св18), оскільки цією постановою, за результатами скасування рішення апеляційного суду в частині стягнення пені справу направлено на новий апеляційний розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї. За результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній. Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача процентів та пені за невиконання кредитного зобов`язання. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко