Постанова 4851 № 520/10761/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 р.Справа № 520/10761/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 19.11.20 року по справі № 520/10761/2020 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якій, з урахуванням уточнення, просив суд першої інстанції: визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020р.; визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020р.; поновити на посаді начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог позову зазначив, що дисциплінарних проступків він не вчиняв, а накази Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К, №2938/К від 07.08.2020р. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року позов - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020р. Визнано протиправним та скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020р. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 08.08.2020 року. Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (місцезнаходження 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, б.№16; ідентифікаційний код 43315445) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 31.179,40грн. (тридцять одну тисячу сто сімдесят дев`ять) грн. 40коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 10.08.2020 р. - 17.11.2020 р. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Відповідач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 520/10761/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просив під час прийняття судом рішення вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується ані з вимогами позивача, ані з рішенням суду. Вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню відповідно до статті 317 КАС України. Вважає, що висновки суду стосовно того, що позивач повинен нести тягар настання несприятливих наслідків у вигляді дисциплінарної відповідальності виключно з 28.12.2019 року, оскільки призначений на посаду начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 26.12.2019 № 132/к, з яким ознайомлений згідно власного підпису 28.12.2019 (копія міститься в матеріалах судової справи) не знаходить свого підтвердження, оскільки новоутворений орган державної виконавчої служби Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Харків) є правонаступником ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновків, що позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та оголошення догани в межах одного дисциплінарного провадження, порушеного на підставі наказу Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 07.07.2020 № 2452/к. Зазначає, що мало місце порушення двох дисциплінарних проваджень за № 68 та № 70, внаслідок чого суб`єктом призначення на підставі двох подань прийнято два накази від 07.07.2020 за № 2936/к та № 2938/к. Допущена технічна помилка в номері наказу не змінює суть порушення та не може слугувати підставою для визнання незаконними та скасування наказів. Посилається на те, що в порушення вимог пункту 9 Положення про Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 130/В від 27.12.2019, начальником відділу Здоровком О.І. не було здійснено належним чином керівництво та організацію роботи Відділу, не забезпечено виконання Відділом Конституції та законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, заступників Міністра, директора Департаменту, наказів міжрегіонального управління юстиції, доручень начальника міжрегіонального управління юстиції, не здійснено належним чином контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями, в тому числі відповідно до вимог розділу VII «Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2015 року № 512/5 (зі змінами та доповненнями). Вказує, що за результатами дослідження наданих начальником відділу ОСОБА_1 пояснень від 21.07.2020 встановлено, що ними підтверджується факт вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.1 ч.2 ст.65 Закону України Про державну службу: порушення Присяги державного службовця. Зазначає, що за результатами здійснення щомісячних оглядів, перевірок книг обліку депозитних сум Відділу начальником відділу ОСОБА_1 систематично не забезпечено дотримання вимог фінансової дисципліни у Відділу, зокрема, що стосується своєчасності перерахування стягнутих грошових коштів на користь стягувачів або держави, дотримання вимог законодавства щодо перерахування на користь держави коштів виконавчого збору та коштів, які не витребувані стягувачами протягом одного року з моменту зарахування на відповідний рахунок. Надані начальником відділу Здоровко О.І. пояснення підтвердили встановлені порушення. Дисциплінарною комісією встановлено, що в супереч вимогам законодавства, а також доручень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області, начальником Відділу ОСОБА_1 не забезпечено належне виконання посадових обов`язків, Конституції та законів, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, що полягає у неналежному здійсненні контролю за підлеглими працівниками. Встановлені під час дисциплінарного провадження обставини підтверджують несумлінне виконання своїх посадових обов`язків, нехтування правами та законними інтересами стягувачів і боржників, що призводить підриву довіри та зниження авторитету у суспільстві до органів державної виконавчої служби, порушення прав та законних інтересів як стягувачів, так і боржників у виконавчому провадженні, а також держави. Вважає, що в діях начальника відділу ОСОБА_1 має місце порушення Присяги як проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Зазначає, що суд невірно дійшов висновку щодо неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, невірно дав оцінку всім аргументам відповідача та не в повному обсязі з`ясував всі обставини справи. Позивач, ОСОБА_1 , подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджуючись в повному обсязі зі скаргою відповідача, зазначаючи, що в оскаржуваних рішеннях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не надано правової оцінки письмовим поясненням ОСОБА_1 , вважаючи, що суд 1 інстанції повно виконав свій процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевірив доводи сторін добутими доказами, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, за наслідком чого прийняв правомірне рішення, просив залишити апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі №520/10761/20 без змін. Про дату час та місце розгляду апеляційної скарги учасники по справі були повідомлені заздалегідь та належним чином. Позивач в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її відхилити. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши оскаржуване рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , з 04.03.2003 р. проходив безперервну публічну службу в системі органів Державної виконавчої служби України. 04.03.2003 р. позивач прийняв присягу державного службовця. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03.07.2017р. №1136/к позивач з 03.07.2017р. був призначений на посаду начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області у порядку переведення. У подальшому унаслідок реорганізації територіальних органів Міністерства юстиції на виконання Постанови КМУ від 09.10.2019 р. №870 відбулась подія прийняття рішення про припинення (ліквідацію) юридичної особи публічного права - Головного територіального управління юстиції у Харківській області і подія прийняття рішення про створення нової юридичної особи публічного права - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків). 27.12.2019 р. Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) був створений як новий орган державної виконавчої служби структурний підрозділ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) у спосіб прийняття наказу від 27.12.2019 р. №130/в. Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 26.12.2019 р. №132/к позивач призначений на посаду начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 28.12.2019 р. 28.12.2019 р. позивач був ознайомлений із посадовою інструкцією за посадою начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). 01.07.2020 р. Заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області було письмово ініційовано питання з приводу прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження відносно позивача шляхом складання подання №04.4-09-132/Пд (далі по тексту - Подання 1). Причиною такого діяння послугувало судження ініціатора про порушення позивачем закону у сфері фінансової дисципліни за рахунок недотримання Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2020 р. №512/5) у спосіб неналежного обліку руху грошових сум на депозитному рахунку, незаповнення граф Книги обліку депозитних сум, невчасного перерахування коштів стягувачам тощо за 2019-2020р.р. 03.07.2020 р. Управлінням було видано наказ №2406/к про порушення відносно позивача дисциплінарного провадження. Матеріали дисциплінарного провадження були сформовані у дисциплінарну справу Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків) №68. Листом Управління від 03.07.2020р. №181/ДК-03/20 позивача було сповіщено про необхідність надання пояснень по суті викладених у Поданні №1 фактів. Листом Управління від 13.07.2020р. №207/ДК-03/20 позивача було повторно сповіщено про необхідність надання пояснень по суті викладених у Поданні №1 фактів. Письмові пояснення були надані позивачем 21.07.2020 р. Результати проведеного службового розслідування оформлені поданням Дисциплінарної комісії від 27.07.2020 р. №222/ДК/03/20, де діяння позивача були кваліфіковані у якості події вчинення дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця, а саме: вчинення проступку проти інтересів служби; вчинення проступку, який суперечить обов`язкам начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби; вчинення проступку, який підриває довіру до начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби як до носія влади; вчинення проступку, який призводить до приниження авторитету державного органу; вчинення проступку, який унеможливлює подальше виконання начальником міжрайонного відділу державної виконавчої служби обов`язків за посадою за рахунок наявності у Книзі обліку депозитних сум незаповнених граф, невжиття усіх заходів з приводу шляхів отримання коштів стягувачами, недотримання строків підготовки розпоряджень та платіжних документів на перерахування стягувачам коштів із депозитного рахунку відділу, відсутність у матеріалах деяких виконавчих проваджень копій розпоряджень та платіжних доручень на перерахування стягувачам коштів із депозитного рахунку відділу; неповідомлення державними виконавцями стягувачів про надходження коштів на депозитний рахунок відділу (далі за текстом Подання Дисциплінарної комісії №1-1). Листом Управління від 03.08.2020р. №18153/10-06/20 позивача було сповіщено про необхідність надання пояснень по суті викладених у Поданні №1-1 фактів. Письмові пояснення були надані позивачем 06.08.2020р. 07.08.2020р. із посиланням на вказане подання, Дисциплінарною комісією №1-1 начальником Управління було видано наказ №2938/К, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби за порушення Присяги державного службовця. При цьому, у тексті наказу від 07.08.2020 р. №2938/к зазначено, що дисциплінарне покарання накладається у межах дисциплінарного провадження, порушеного на підставі наказу від 07.07.2020 р. №2452/к. Крім того, 03.07.2020 р. заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області було письмово ініційовано питання з приводу прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження відносно позивача шляхом складання подання 04.4-09-133/Пд (далі за текстом Подання №2). Причиною такого діяння послугувало судження ініціатора про невиконання позивачем вказівки прокуратури Харківської області від 08.04.2020 р. №16-227 вих-20 (предметом якого є додаткове кримінальне покарання у вигляді конфіскації майна) у межах ВП №57458931 (виконавчий лист від 11.10.2018 р. по справі №644/1357/18), у межах ВП №57558626, у межах ВП №59601264, у межах ВП №58890652, у межах ВП №60195563, у межах ВП №60710903, у межах ВП №61371205, і відображення у відповідях заявника як начальника МВДВС №72808 від 23.04.2020 р. та №74042 від 05.05.2020р. явно і очевидно формального ставлення керівника тероргану ДВС до здійснення контролю за станом виконавчого провадження, повнотою, якістю та ефективністю вжитих державним виконавцем примусових заходів. 07.07.2020 р. Управлінням було видано наказ №2452/к про порушення відносно позивача дисциплінарного провадження. Матеріали дисциплінарного провадження були сформовані у дисциплінарну справу Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків) №70. Результати проведеного службового розслідування оформлені поданням Дисциплінарної комісії від 23.07.2020 р. №200/ДК/03/20, де діяння позивача були кваліфіковані у якості події вчинення дисциплінарного проступку за п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», а саме: неналежний контроль за державними виконавцями МВДВС за виконавчими провадженнями, предметом яких є додаткове кримінальне покарання у вигляді конфіскації майна (далі за текстом Подання Дисциплінарної комісії №2-1). Листом Управління від 03.08.2020 р. №18152/10-06/20 позивача було сповіщено про необхідність надання пояснень по суті викладених у Поданні Дисциплінарної комісії №2-1 фактів (т.11 а.с.21). Письмові пояснення були надані позивачем 04.08.2020 р. 07.08.2020 р. із посиланням на вказане Подання Дисциплінарної комісії №2-1, начальником Управління було видано наказ №2936/К, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани. Позивач, вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню накази Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020 р. та №2938/К від 07.08.2020 р., звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази відповідача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Так, колегія суддів звертає увагу, що підставою для прийняття відповідачем наказу №2936/К від 07.08.2020 р. було те, що начальником відділу Здоровко О.І не здійснюється належний контроль за станом виконання рішень у вигляді конфіскації майна, не вжито заходів, направлених на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі примусового виконання рішень зазначеної категорії. Зазначено, що начальником відділу Здоровко О. вчинено дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, що полягає у неналежному здійсненні контролю за підлеглими працівниками. Крім того, підставою для прийняття відповідачем наказу №2938/К від 07.08.2020р. було те, що в порушення вимог пункту 9 Положення про Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.12.2019 №130/В, начальником відділу Здоровко О.І. не здійснено належним чином керівництво та організацію роботи Відділу, не забезпечено виконання Відділом Закону України «Про виконавче провадження», наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, заступників Міністра, директора Департаменту, наказів міжрегіонального управління юстиції, доручень начальника міжрегіонального управління юстиції, не здійснено належним чином контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями. Начальником відділу Здоровком О.І. систематично не забезпечено дотримання вимог фінансової дисципліни у Відділі, зокрема, своєчасності перерахування стягнутих грошових коштів на користь стягувачів або держави, дотримання вимог законодавства щодо перерахування на користь держави коштів виконавчого збору та коштів, які не витребувані стягувачами протягом одного року з моменту зарахування на відповідний рахунок. Зазначено, що враховуючи попереднє дисциплінарне стягнення, порушення обов`язків державного службовця, визначених пунктом 7 статті 8 Закону України «Про державну службу», вчинені дії та допущену бездіяльність, які підривають довіру до нього, як носія влади, дискредитують систему органів державної виконавчої служби, що є порушенням Присяги державного службовця, в частині дотримання Конституції та законів України, поваги та охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, є підстави для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, як виняткового виду дисциплінарного стягнення за невиконання своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Отже, в даному випадку керівник органу державної виконавчої служби не віднесений законодавством до кола учасників виконавчого провадження (за винятком виконання повноважень державного виконавця). Частиною 1 ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Приписами ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Частиною 1 ст.5 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень" визначено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Частиною 2 ст.5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об`єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень. Колегія суддів зазначає, що приписами ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби. Так, ч.ч. 1-5 вищевказаної статті визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини. Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що керівник органу державної виконавчої служби має повноваження на здійснення контролю за державним виконавцем виключно за скаргою зацікавленої особи, поданої у межах конкретного виконавчого провадження, а з власної ініціативи керівника органу державної виконавчої служби можуть бути виправлені виключно граматичні чи арифметичні помилки. Тобто, суть контролю керівника органу державної виконавчої служби за професійною діяльністю державного виконавця полягає у розгляді та вирішенні скарг, поданих на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця і виправлення граматичних чи арифметичних помилок документів виконавчого провадження. Вчинення ж керівником органу державної виконавчої служби будь-яких інших управлінських дій поза межами процедури розв`язання скарг учасників виконавчого провадження об`єктивно призводить до порушення балансу інтересів стягувача та боржника. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах контроль за станом відповідності законодавства матеріалів виконавчих проваджень було здійснено заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області за власною ініціативою без попереднього отримання скарги від сторони конкретного виконавчого провадження. Так, щодо висновків Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області про неналежний контроль позивачем по виконавчим провадженням, предметом яких є додаткове кримінальне покарання у вигляді конфіскації майна, то колегія суддів зазначає, що надання державним виконавцем будь-якої переваги (пріоритету) виконавчому провадженню, де стягувачем є держава Україна є фактично дискримінацією інших категорій стягувачів, навіть у тому разі, коли перевага вимушено надана на виконання вказівки вищого за рівнем органу системи Державної виконавчої служби України чи вказівки органу прокуратури. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №57458931 встановлені такі обставини, які мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 22.10.2018 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - досі триває; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - 25.05.2020 року; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. ВП №57458931 вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на проведення державним виконавцем арешту належної боржникові частини квартири, вивчення державним виконавцем питання належності боржнику транспортних засобів, рахунків в установах банків, джерел доходів (т.10 а.с.110-122). Так, ні позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №57558626 встановлені такі обставини, котрі мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 01.11.2018 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - 20.05.2020 року виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання у зв`язку із відсутністю майна; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.189-199). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не було виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, які сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП 59601264 встановлені такі обставини, які мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 22.07.2019 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - 21.05.2020 року виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання у зв`язку із відсутністю майна; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.200-207). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №58890652 встановлені такі обставини, які мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 19.04.2019 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - 25.06.2019 року виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання у зв`язку із відсутністю майна; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.208-216). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №60195563 встановлені такі обставини, котрі мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 07.10.2019 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - 26.12.2019 року виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання у зв`язку з відсутністю майна; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.217-225). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №60710903 встановлені такі обставини, які мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 27.11.2019 року; 2) дата завершення виконавчого провадження 02.12.2019 року; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.226-234). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Так, що стосується виконавчого провадження ВП №61371205 встановлені такі обставини, котрі мають юридичне значення для вирішення цього спору: 1) дата порушення виконавчого провадження - 25.02.2020 року; 2) дата завершення виконавчого провадження - 24.03.2020 року виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання; 3) дата створення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 27.12.2019 року; 4) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження позивачем, як начальником - не здійснювався у зв`язку із завершенням виконавчого провадження; 5) дата здійснення контролю за станом виконавчого провадження начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - 17.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що з тексту постанови заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області від 17.06.2020р. вбачається, що матеріали виконавчого провадження містять документи, які вказують на вчинення державним виконавцем заходів із вивчення майнового стану боржника, пошуку активів та джерел доходів (т.10 а.с.236-243). Так, ані позивачем, ані заступником начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області фактично було не виявлено обставин існування у державного виконавця умислу на невиконання виконавчого документа, свідомого створення державним виконавцем штучних перешкод у досягненні позитивного результату виконавчого провадження чи навіть неумисного створення державним виконавцем умов, котрі сприяють настанню протиправних вчинків корупційного характеру. Отже, в даному випадку результати контролю ані з боку позивача, ані з боку заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не дають підстав для висновку про те, що обрання державним виконавцем іншої форми чи способу організації виконання владної управлінської функції, а рівно вжиття іншого конкретного заходу примусового виконання рішення у межах цього виконавчого провадження безумовно призвело б до досягнення позитивного майнового результату. Колегія суддів звертає увагу, що обсяг роботи, проведеної державними виконавцями у вказаних вище виконавчих провадження фактично не може вважатися достатнім для успішного їх завершення, разом з тим, з боку Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області не було достовірно виявлено фактів існування у боржників прихованих активів чи джерел доходів, як не виявлено і відповідно існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями державних виконавців і якістю контролю з боку керівника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та станом виконавчих проваджень. Тобто, висловлені Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області недоліки в роботі державних виконавців Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) мають певним чином формальний характер та фактично полягають у відсутності успішного результату завершення виконавчого провадження, не підтверджуючи при цьому існування причинно-наслідкового зв`язку між подією невчинення державним виконавцем конкретного заходу із примусового виконання та станом виконання відповідного виконавчого документу. Окрім того, виявивши певні порушення в організації роботи державних виконавців Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), вказаним Управлінням було здійснено перевірки матеріалів виконавчих проваджень без отримання скарги від сторони виконавчого провадження, а за власною ініціативою керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, а тому зазначені недоліки не можуть бути достеменно розцінюватися в якості вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Щодо посилання на порушення позивачем, як керівником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), законодавства у сфері фінансової дисципліни за рахунок неналежного обліку руху грошових сум на депозитному рахунку, невчасного перерахування коштів стягувачам тощо, а також щодо доводів апеляційної скарги про те, що за результатами здійснення щомісячних оглядів, перевірок книг обліку депозитних сум Відділу начальником відділу ОСОБА_1 систематично не забезпечено дотримання вимог фінансової дисципліни у Відділі, зокрема, що стосується своєчасності перерахування стягнутих грошових коштів на користь стягувачів або держави, дотримання вимог законодавства щодо перерахування на користь держави коштів виконавчого збору та коштів, які не витребувані стягувачами протягом одного року з моменту зарахування на відповідний рахунок, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що обов`язок з перерахування коштів на користь стягувача, а у зв`язку із цим і відповідальність за порушення вказаного обов`язку, покладено саме на державного виконавця, а не на керівника органу державної виконавчої служби. Окрім того, відповідно до ч.7 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. При цьому, обов`язковою умовою наведеною вище нормою є обізнаність стягувача із наявністю у розпорядженні органу державної виконавчої служби стягнутих на користь такого стягувача грошових сум. Так, у межах виконавчих проваджень, щодо яких здійснювалася перевірка Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області цієї обставини встановлено не було. Отже, з урахуванням наведеного відсутні обґрунтовані підстави для висновку про порушення позивачем фінансових інтересів держави Україна під час виконання службових обов`язків на посаді начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби. Відповідно зазначені вище посилання та доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. При цьому, із матеріалів даної справи вбачається, що 03.03.2020 року ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-8 про вжиття державними виконавцями заходів, спрямованих на перерахування коштів з депозитного рахунку Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та авансового рахунку Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни (а.с.83 т.11). 06.04.2020 року ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-11, яким зобов`язано державних виконавців надати розпорядження на перерахування коштів, які місяться на депозитному рахунку відділу, відповідно до листів ознайомлення із залишками не перерахованих грошових коштів стягувачам. Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни (а.с.85 т.11). 27.04.2020р. ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-18 яким зобов`язано державних виконавці надати розпорядження на перерахування коштів, які місяться на депозитному рахунку відділу. Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни (а.с.87 т.11). 06.05.2020р. ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-20, яким зобов`язано державних виконавців негайно здійснити перерахування сум коштів, які містяться на депозитному та авансовому рахунках відділу. Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни (а.с.89 т.11). 07.05.2020р. ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-21, яким зобов`язано державних виконавців негайно здійснити перерахування сум коштів по виконавчим провадженням, у відповідності до кількості позицій, що містяться у депозитній книзі відділу. Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни (а.с.91 т.11). 18.05.2020р. ОСОБА_1 було видано доручення №19-10-22, яким зобов`язано державних виконавців невідкладно здійснити перерахування сум коштів по завершеним виконавчим провадженням, які місяться на депозитному рахунку відділу. Попереджено державних виконавців про персональну відповідальність за порушення фінансової та виконавчої дисципліни ,,(а.с.93 т.11). Тобто, наведене вище, вказує, що позивачем, як керівником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби, вчинялися відповідні дії щодо активізації та вжиття державними виконавцями Відділу заходів направлених на перерахування коштів з депозитного та авансового рахунку Також, листом від 08.07.2020р. №93745 ОСОБА_1 сповіщав Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області про недоліки в роботі Автоматизованої системи виконавчого провадження (а.с.50-51 т.11). Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що фактично дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яка досліджувала питання належного виконання позивачем службових обов`язків, як керівника органу державної виконавчої служби, не вивчалося та не досліджувалося питання об`єктивної можливості вчинення підлеглими позивачу державними виконавцями дій щодо перерахування коштів із депозитного рахунку на користь стягувачів чи на користь Державного бюджету України у межах кожного окремого виконавчого провадження, з огляду на значний обсяг щоденного робочого навантаження державних виконавців. Також, як вбачається з додатку до копії листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 06.08.2020 року №21183/50928/17/20/10.1 Інформація про кількість штатних одиниць та вакантних посад в Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові ГТУЮ у Харківській області/Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у період липень 2017 року - серпень 2020 року з 45-41 штатної одиниці фактично кількість вакантних вакантних посад дорівнювала 8-15 одиницям (т.16 а.с.115-116). Колегія суддів вважає, що наведений вище факт є істотним, та таким, що суттєво впливав на можливість своєчасного та належного виконання державними виконавцями Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) своїх посадових обов`язків. Окрім того, зазначене вище не було взято до уваги під час притягнення позивача, як керівника міжрайонного органу державної виконавчої служби, до дисциплінарної відповідальності відповідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020 р. та №2938/К від 07.08.2020 р. Також, у межах дисциплінарного провадження щодо позивача не вивчалося питання щодо неналежного фінансування Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на направлення поштової кореспонденції у цілях отримання актуальної та релевантної інформації відносно рахунків стягувачів в установах банків. Крім того, у ході дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією фактично не було належним чином мотивовано, які саме конкретні дії позивача призвели до негативних наслідків, які кваліфікувалися комісією, як порушенням позивачем чинного законодавства та неналежне виконання свої обов`язків, як керівника міжрайонного органу державної виконавчої служби. Також, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, посилання відповідача про те, що дії позивача викликали порушення прав стягувачів, які не отримали коштів у межах виконавчого провадження, так і порушення прав боржників, які не отримали результату у вигляді завершення виконавчого провадження і зняття усіх обмежень відносно своїх активів. Частиною 1 ст.8 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Частиною 1 ст.11 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що державні виконавці та інші працівники органів державної виконавчої служби, які є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених законодавством. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Частиною 1 статті 8 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Статтею 64 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом. Згідно з ч.1 ст.65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Перелік дисциплінарних проступків визначено частиною другою статті 65 Закону України «Про державну службу» за змістом якої дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення. Статтею 66 Закону України «Про державну службу» передбачено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби. У разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням. У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 та 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану. У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2 та 8 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4 та 5 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єкт призначення або керівник державної служби може попередити такого державного службовця про неповну службову відповідність. Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону. За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Відповідно до частини 1 статті 67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Колегія суддів звертає увагу, що до відповідача наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020р. та №2938/К від 07.08.2020р., тобто в один день, було застосовано два дисциплінарні стягнення, спочатку у вигляді оголошення догани, а потім у вигляді звільнення з посади державної служби начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 07.08.2020 року за порушення Присяги державного службовця. При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали даної справи не містять належних обґрунтувань щодо неможливості застосування до позивача інших дисциплінарних стягнень, менш суворіших, ані ж звільнення з посади державної служби за порушення Присяги державного службовця. Також, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що фактично ані у ході дисциплінарного провадження, ані у ході розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції відповідачем не було належним чином доведено факт того, що з урахуванням надмірного щоденного робочого навантаження на кожного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), враховуючи недоукомлектованість штату державних виконавців та значної кількості вакантних посад, рівня фінансування видатків Міжрайонного відділу, стану функціонування Автоматизованої системи виконавчого провадження, рівності усіх стягувачів перед законом та неможливості віддання пріоритету окремим категоріям виконавчого провадження (окрім, пов`язаних із захистом прав дітей та виконавчим документам негайного характеру) виявлені певні недоліки в роботі Міжрайонного відділу державної виконавчої служби сталися саме через неналежне виконання позивачем виконання своїх обов`язків, як керівника органу державної виконавчої служби та спричинили реальне настання негативних майнових наслідків для учасників виконавчих проваджень. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дисциплінарною комісією було встановлено, що в супереч вимогам законодавства, а також доручень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області, начальником Відділу ОСОБА_1 не було забезпечено належне виконання посадових обов`язків, Конституції та законів, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, що полягає у неналежному здійсненні контролю за підлеглими працівниками, а встановлені під час дисциплінарного провадження обставини підтверджують несумлінне виконання позивачем своїх посадових обов`язків, нехтування правами та законними інтересами стягувачів і боржників, що призводить підриву довіри та зниження авторитету у суспільстві до органів державної виконавчої служби, порушення прав та законних інтересів як стягувачів, так і боржників у виконавчому провадженні, а також держави, то колегія суддів вважає такі доводи такими, що належним чином не були доведені відповідачем та відповідно є такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду. З урахуванням наведеного вище, враховуючи встановлені в ході апеляційного перегляду даної справи обставини, колегія суддів вважає, що оскаржувані накази Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020 р. та №2938/К від 07.08.2020 р. якими до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани, а також у вигляді звільнення з посади державної служби начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 07.08.2020 року за порушення Присяги державного службовця, є необґрунтованими та такими, що належним не мотивовані відповідачем. При цьому, колегія суддів зазначає, що наведені вище оскаржувані накази відповідача містять різні мотиви, якими обґрунтовується притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, а також у вигляді звільнення з посади державної служби за порушення Присяги державного службовця. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновків, що позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та оголошення догани в межах одного дисциплінарного провадження, порушеного на підставі наказу Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 07.07.2020 № 2452/к., зазначаючи, що мало місце порушення двох дисциплінарних проваджень за № 68 та № 70, внаслідок чого суб`єктом призначення на підставі двох подань було прийнято два накази від 07.07.2020 за №2936/к та № 2938/к, а допущена технічна помилка в номері наказу не змінює суть порушення та не може слугувати підставою для визнання незаконними та скасування наказів, то колегія суддів відхиляє вказані доводи, як такі, що жодним чином не впливають на вирішення даної справи, з урахуванням надання судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки кожному з оскаржуваних наказів відповідача на предмет їх правомірності. Також, колегія суддів звертає увагу, що звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги. Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця. Наведений вище висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011. За такого правового врегулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно. Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Наведений вище висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року №802/2273/16-а. При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні. Наведений вище висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року по справі №826/17521/14. Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Так, в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності. Наведений вище висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року по справі №803/1564/16. Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги. Аналогічні правові висновки були викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.04.2020 по справі №826/10854/17, від 30.06.2020 по справі №826/14823/16, від 28.10.2020 по справі №826/7297/15. Колегія суддів зазначає, що кваліфікуючи дії позивача як порушення Присяги, в наказі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020 р., відповідачем не було наведено ґрунтовних та достатніх мотивів, за наявності яких проступок позивача можливо було б кваліфікувати саме як порушення Присяги, а не як дисциплінарне правопорушення. Тобто, в даному випадку відповідач не обґрунтував належним чином необхідність кваліфікації дій позивача, як порушення Присяги державного службовця, оскільки звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги. Доводи апеляційної скарги про те, що в діях начальника відділу Здоровка О.І. має місце порушення Присяги, як проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків, колегія суддів, з урахуванням наведених вище висновків, вважає необґрунтованими. Також, доводи апеляційної скарги про те, що за результатами дослідження наданих начальником відділу ОСОБА_1 пояснень від 21.07.2020 встановлено, що ними підтверджується факт вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.1 ч.2 ст.65 Закону України Про державну службу: порушення Присяги державного службовця, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки зі змісту зазначеного пояснення позивача вбачається, що позивачем на виконання листа Голови дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) №207/ДК-03/20 було надано відповідні пояснення щодо висловлених порушень позивачем та зазначено, які було вчинено заходи підконтрольними йому державними виконавцями у зв`язку з цим. Вказане пояснення не дає підстави для висновку щодо підтвердження факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, передбаченого п.1 ч.2 ст.65 Закону України Про державну службу: порушення Присяги державного службовця. При цьому, з огляду на наведене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що необґрунтованість та неналежна вмотивованість кваліфікація дій позивача, як порушення Присяги державного службовця, в наказі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020 р., є окремою підставою для визнання цього наказу протиправним та його скасування. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено правомірність своїх рішень, які є предметом оскарження по даній справі, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2936/К від 07.08.2020 р. та №2938/К від 07.08.2020 р. Стосовно доводів апеляційної інстанції щодо помилковості висновків суду першої інстанції про неможливість настання дисциплінарної відповідальності позивача до 28.12.2019 року, оскільки новоутворений орган державної виконавчої служби Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Харків) є правонаступником ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Харківській області, то колегія суддів звертає увагу, що хоча такі доводи скаржника і є обґрунтованими, проте це не спростовує висновків суду щодо того, що оскаржувані накази відповідача є протиправними. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо неправомірності прийняття відповідачем оспорюваних рішень, невірно дав оцінку всім аргументам відповідача та не в повному обсязі з`ясував всі обставини справи, колегія суддів відхиляє, як такі, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997р.), водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003р.); у справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine); ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін, то колегія суддів погоджується з даними посилання скаржника щодо обов`язковості виконання судового рішення і неможливості залишення останнього невиконаним, або вчинення дій щодо перешкоджання, відмови у виконанні судового рішення або надмірне його затримування, проте зазначає, що в даному випадку предметом спірних правовідносин у цій справі є саме питання належного виконання позивачем своїх посадових обов`язків, як керівника міжрайонного органу державної виконавчої служби, та відповідно у зв`язку з цим правомірність притягнення останнього відповідачем до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020р. позивача було звільнено з посади начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 07 серпня 2020 року. Отже , днем звільнення, і відповідно останнім днем роботи позивача, є 07 серпня 2020 року. З урахуванням того, що наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) №2938/К від 07.08.2020р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 08.08.2020 року (тобто, наступного дня за днем звільнення ). Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь позивача 31,179,40 грн. (тридцять одну тисячу сто сімдесят дев`ять) грн. 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 10.08.2020 р. - 17.11.2020 р. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що фактично апеляційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не містить доводів та обґрунтувань щодо незгоди із наведеним вище розрахунком суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу останнього. Згідно п.п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи обґрунтованість вимог позивача про поновлення останнього на посаді з якої його було звільнено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та таким, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. З урахуванням апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів вважає, що відсутні у розумінні ст.139 КАС України правові підстави для перерозподілу судових витрат, та відповідно для задоволення вимог скаржника про вирішення питання щодо розподілу таких витрат. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі №520/10761/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 09.04.2021 року