Постанова 4815 № 2-2448/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 2-2448/11 Провадження № 22-ц/4815/417/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді : Гордійчук С.О., суддів: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання: Шептицька С.С. учасники справи: боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2021 року, ухвалене в складі судді Ковальова І.М., у справі № 2-2448/11, в с т а н о в и в : У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа та видачу дубліката виконавчого документа листа. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2021 року заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», боржник ОСОБА_1 про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа, видачу дубліката виконавчого листа задоволено. Видано дублікат виконавчого листа по справі №2-2448/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», як правонаступника публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та поновлено процесуальний строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа даній справі був пропущений з незалежних від стягувача причин. Не погодившись із означеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що строк подання заяви про видачу дубліката виконавчого листа пропущений, оскільки заява про видачу дубліката виконавчого листа подана до суду 15 грудня 2020 року. Окрім того, вказує, що стягував мав контролювати процес виконання рішення суду, робити відповідні запити тощо. Покликається на те, що належних та допустимих доказів втрати виконавчого листа не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга не підлягає до задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Установлено, що рішенням Рівненського міського суду від 10 серпня 2011 року по цивільній справі №2-2448/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредобанк» 753779,45 грн. боргу за кредитним договором; стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Кредобанк» 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які сплачені позивачем при зверненні до суду; в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом банку відмовлено; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Рівненського міського суду від 10 серпня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасовано; в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» в цій частині відмовлено; в решті рішення залишено без змін. 22 грудня 2011 року Рівненським міським судом на підставі вищевказаного рішення видано виконавчий лист №2-2448/11. Ухвалою Рівненського міського суду від 11 лютого 2013 року стягувача ПАТ «Кредобанк» у даній справі замінено на ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції». Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 02 липня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2013 року в частині здійснення процесуального правонаступництва у справі №2-2448/11 про заміну стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Кредобанк» на його правонаступника ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» у вимозі за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів до майнового поручителя ОСОБА_2 скасовано; в решті ухвалу залишено без змін. Постановою державного виконавця від 12 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження №52172006 з виконання виконавчого листа №2-2448/11 виданого 22.12.2011 Рівненським міським судом Рівненсько області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 753 779,45 грн. боргу за кредитним договором. 24 листопада 2017 року державним виконавцем Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ в Рівненській області Ониськевич Н.В. винесено постанову про повернення виконавчого документі стягувачеві ВП № 52172006. Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили. У підпункті 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Таким чином, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. У пунктах 44 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого листа) інші виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, до виконання, повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність або неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 2-1053/10 (провадження № 61-18169св18) зроблено висновок, що «при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист». У ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти чи є обставини, на які посилається заявник такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 23 січня 2020 року у справі № 759/308/13-ц. За змістом положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. У відповідності до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність поважних причин поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у зв`язку з його втратою та видачу його дубліката. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки судом першої інстанції безспірно встановлено, що виконавчий документ втрачений, що є поважною причину для поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа та підставою для видачі його дублікату. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін, оскільки постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 08 квітня 2021 року. Головуючий : Судді :