Постанова 4803 № 210/6699/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1655/21 Справа № 210/6699/19 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/6699/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, яке ухвалено суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог Житлово-Будівельний кооператив «Восток-24» (надалі ЖБК «Восток-24»), Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради, про визнання права на захист від дискримінації, про припинення дискримінації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої відповідачем. Позовна заява мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 проживає у будинку по АДРЕСА_1 , який був побудований у 1971 році на кооперативних засадах, згідно законодавства Української РСР. Певна кількість мешканців цього будинку використовують юридичну форму ЖБК, яка не відповідає сучасним реаліям і яку певна кількість шахраїв використовує для власного збагачення, в тому числі, і самозваний керівник ЖБК «Восток-24» ОСОБА_2 . Посилаючись на вимоги ст. ст. 1, 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначила, що вона потрапила під дію практично всіх форм дискримінації, оскільки, на її думку, дискримінація зі сторони ОСОБА_2 полягає в тому, що він, використовуючи існуючу лише в нашому місту систему інформування правовідносин мешканців Кривого Рогу з надавачами комунальних послуг «НОВАКОМ», подає неправдиву інформацію про «заборгованість» позивачки перед фіктивною організацією ЖБК «Восток-24» та передає завідомо неправдиві данні до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної у місті ради. Позивачка не є членом ЖБК «Восток-24» і ніколи ним не була, на її думку ОСОБА_2 всіляко піддає її утискам розповсюдженням неправдивої інформації, що фінансові негаразди ЖБК «Восток- 24», які виникли внаслідок шахрайських дій ОСОБА_2 , пов`язані з її відмовою фінансувати фіктивну злочинну організацію. Внаслідок дискримінаційних дій ОСОБА_2 , позивачка понесла матеріальну шкоду. Начальник Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної у місті ради ОСОБА_4 припинила нарахування їй субсидій по усім комунальним послугам. На теперішній час шкода складає: з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року - 396,80 грн * 6 = 2380,80 грн., з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року - 1576,48 * 6 = 9458,88 грн., з 01.05.2019 по 31.10.2019 року - - 396,80 грн. * 6 = 2380,80 грн., за 11.2019 року - 1576,48 грн. Загалом: 15 796,96 грн. Крім того, дискримінаційні дії ОСОБА_2 призвели до того, що частина сусідів вороже відносяться до позивачки і всіляко паплюжать її честі і гідність та чесну репутацію. Моральна шкода полягає в порушенні нормальних зв`язків, в нервових реагуваннях на вороже відношення сусідів, в моральних переживаннях від того, що її можуть позбавити комунальних послуг. Це може привести до критичного погіршення стану здоров`я. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: визнати право на захист від дискримінаційних дій ОСОБА_2 , зобов`язати ОСОБА_2 припинити подавати інформацію про лже заборгованість ОСОБА_1 перед ЖБК «Восток-24» до НОВАКОМ та до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної у місті ради, стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 15796,96 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 865,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд у рішенні навів письмові пояснення третьої особи ЖБК «Восток-24», тоді як заборгованість не може заявлятись, так як існує виконавче провадження, за яким стягнення накладене на пенсію. Суд абсолютно незаконно відніс кооператив в розряд товариств та не взяв до уваги, що ЖБК «Восток-24» був створений ще в 1971 році і всі квартири викуплені. Для забезпечення експлуатації будинку по АДРЕСА_1 , його співвласники повинні, згідно статті 386 ЦК України, створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Житлово-будівельний кооператив, як рудимент радянської влади, себе практично вижив з правового простору цивільних відносин. ЖБК «Восток-24» знаходиться на обліку в податкових органах, як неприбуткова організація, значить і житлово-комунальних послуг він не надає. Зазначають, що послуги надають комунальні підприємства, яким позивачка сплачує платежі і яким призначається субсидія, а ЖБК «Восток-24» не може претендувати на платежі від субсидії. При цьому, вказують на те, що у п`яти судових процесах (зв`язаних справах), які знаходяться на стадії розгляду по суті, з`ясовано, що юридична особа ЖБК «Восток-24» є фіктивною організацією, завідомо неправдиві реєстраційні дані якої були внесені у 2005 році, що й оскаржується в судовому порядку в іншій справі. Також, вказують на застосування судом першої інстанції закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, адже суд невірно назвав діючий Житловий Кодекс Української РСР, зазначивши його назву як Житловий кодекс України. На переконання позивачки та її представника, до ситуації ОСОБА_1 найбільше підходить позиція Великої палати Верховного Суду у Постанові від 29 серпня 2018 року по справі №492/446/15, де суд дійшов висновку, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (пункт 40 зазначеного рішення). Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 вказаного рішення). У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з`ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Перший протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (пункт 42 зазначеного рішення). Крім того, зазначають, що суд першої інстанції позбавив позивачку права надавати пояснення та докази, та порушив вимоги ЦПК України щодо її участі у справі, які викладені у Постанові КЦС ВС від 12.10.2020 року №183/7617/18 щодо застосування судами положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, відповідача ОСОБА_2 який діє від власного імені та як представник третьої осои ЖБК «Восток-24», який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Житлово - будівельний кооператив «Восток-24» (ЖБК «Восток-24») є непідприємницьким товариством, правовий статус якого, згідно із вимогами статті 87 ЦК України, визначається його Статутом. Згідно п. 1.1. Статуту ЖБК створено відповідно до діючого законодавства і Житлового Кодексу України та зареєстровано виконавчим комітетом Криворізької міської ради народних депутатів від 23 липня 1971 р. №225. Відповідно до п. 2.1. Статуту, завданнями та предметом ЖБК є утримання будинку та прибудинкової території, забезпечення реалізації прав членів ЖБК на володіння та користування спільним майном ЖБК, забезпечення сприяння членам ЖБК в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю ЖБК, здійснення господарської діяльності для забезпечення власних потреб. Як передбачено приписами п. 7.1. Статуту, голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів ЖБК та рішень правління, діє без доручення від імені ЖБК, представляє інтереси ЖБК у всіх підприємствах та організаціях, а також перед фізичними особами. (а.с.24-30) Відповідно до протоколу від 04.05.2019 року та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 17.04.2017 року головою правління ЖБК «Восток-24» є Штаюра Павло Семенович. (а.с.32,34) Головою правління ЖБК «Восток-24» Штаюрою П.С., у зв`язку з виконанням Статутних обов`язків, на запит Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної у місті ради, з метою виконання приписів Положення №848 було надано відповідну інформацію про наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги у членів ЖБК «Восток-24» у формі листа вих. №1505 від 02.05.2018 року. (а.с.31). При цьому, у вказаному листі було зазначено про те, що частина заборгованості ОСОБА_1 перебуває в судовому розгляді на момент подання інформації. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження факту дискримінації та в чому саме полягала дискримінації. Посилання позивачки у позовній заяві на її дискримінацію є безпідставними, оскільки не підтверджено будь-якими доказами, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивачку обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. У рішенні від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов`язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції (пункт 39 вказаного рішення). Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати пункт 40 зазначеного рішення). Аналогічний висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року по справі №492/446/15. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). У справах пов`язаних з дискримінацією позивач не може довести факт дискримінації, тому норми процесуального права зобов`язують позивача у справах про дискримінацію не довести, а навести факти, що позивач вважає дискримінацією, а на відповідача покладається обов`язок спростувати наведені факти. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, посилання позивачки ОСОБА_1 на її дискримінацію є безпідставними, оскільки не підтверджено будь-якими доказами, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивачку обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у рішенні навів письмові пояснення третьої особи ЖБК «Восток-24», тоді як заборгованість не може заявлятись, так як існує виконавче провадження, за яким стягнення накладене на пенсію, колегією суддів не приймаються, оскільки статтею 265 ЦПК України визначено обов`язок суду зазначити в описовій частині рішення стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, що було дотримано судом першої інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд абсолютно незаконно відніс кооператив в розряд товариств та не взяв до уваги, що ЖБК «Восток-24» був створений ще в 1971 році і всі квартири викуплені, й для забезпечення експлуатації будинку по АДРЕСА_1 , його співвласники повинні, згідно статті 386 ЦК України, створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, тоді як житлово-будівельний кооператив, як рудимент радянської влади, себе практично вижив з правового простору цивільних відносин, а ЖБК «Восток-24» знаходиться на обліку в податкових органах, як неприбуткова організація, значить і житлово-комунальних послуг він не надає, колегія суддів відхиляє, як такі, що не встановлюють факту дискримінації по відношенню до позивачки ОСОБА_1 . З цих же підстав не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги про те, що послуги надають комунальні підприємства, яким позивачка сплачує платежі і яким призначається субсидія, а ЖБК «Восток-24» не може претендувати на платежі від субсидії, а також посилання в апеляційній скарзі на те, що у п`яти судових процесах (зв`язаних справах), які знаходяться на стадії розгляду по суті, з`ясовано, що юридична особа ЖБК «Восток-24» є фіктивною організацією, завідомо неправдиві реєстраційні дані якої були внесені у 2005 році, що й оскаржується в судовому порядку в іншій справі. Доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, адже суд невірно назвав діючий Житловий Кодекс Української РСР, зазначивши його назву як Житловий кодекс України, неприйнятними, оскільки при постановлені оскаржуваного рішення суд першої інстанції не керувався даними правовими нормами, а лише навів положення п. 1.1. Статуту ЖБК «Восток-24», тобто суд не здійснював застосування даних норм матеріального права при вирішення спору щодо визнання права на захист від дискримінації, про припинення дискримінації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дискримінацією. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавив позивачку права надавати пояснення та докази, та порушив вимоги ЦПК України щодо її участі у справі, які викладені у Постанові КЦС ВС від 12.10.2020 року №183/7617/18 щодо застосування судами положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки статтею 369 ЦПК України визначено особливості розгляду окремих категорій справ в апеляційному порядку, а не в суді першої інстанції, у зв`язку з чим дана нора процесуального права взагалі не підлягає застосуванню судами першої інстанції. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: