Постанова 4857 № 380/10482/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10482/20 пров. № А/857/4851/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року про відмову в ухваленні додаткового рішення (головуючий суддя: Качур Р.П., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 , 18.11.2020 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги як інваліду І групи, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ та зобов`язати призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду І групи, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних громадян, у сумі 567500,00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення з приводу призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням І групи інвалідності за захворюванням, отриманим в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І групи інвалідності за захворюванням, отриманим в період проходження служби в органах внутрішніх справ, та прийняти відповідне рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В подальшому, 04.02.2021 позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування такої вказує, що про рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у цій справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, позивачу стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень. Відтак, ним долучено детальний розрахунок розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом, відповідно до якого розмір таких витрат становить 12000 грн. Також, додано квитанцію до прибуткового ордеру № 15 від 01.02.2021 про сплату зазначених коштів та акт приймання-передачі наданих послуг. Вважає стягнення цієї суми коштів за надану професійну правничу допомогу обґрунтованим, ураховуючи складність справи, кваліфікацію адвоката, затрачений на підготовку процесуальних документів час та важливість справи для позивача. На підставі викладеного просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 гривень. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі № 380/10482/20 відмовлено. Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу, а заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує, що судом першої інстанції не вірно розтлумачено та застосовано норми права щодо обов`язковості подання ордеру на надання правової допомоги, оскільки такий документ необхідний безпосередньо для представництва інтересів клієнта в суді, однак не є обов`язковим для підтвердження складу та розміру компенсації витрат пов`язаних з правничою допомогою. Також, зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі проаналізовано документи, які на думку позивача, підтверджують надання адвокатом правничої допомоги у цій справі. Представник позивача Мацей М.М. у судовому засіданні, яке відбулося в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати. Відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їх участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з таких мотивів. Відмовляючи в у хвалені додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що складені з адвокатом документи про надання правової допомоги в сукупності та кожен окремо, не підтверджують фактичного надання адвокатом правової допомоги, натомість на переконання суду, такі складені виключно з метою стягнення коштів з відповідача за відсутності на це правових підстав. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції додано (а. с. 62-66): договір про надання правничої допомоги від 01.11.2020, квитанцію до прибуткового касового ордера від 01.12.2021 на суму 12000 грн, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 01.02.2021, акт про приймання-передачі наданих послуг від 01.12.2021. Так, відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 01.02.2021, адвокатом зазначено наступні послуги: вивчення документів, формування правової позиції по справі, пошук релевантної судової практики, написання позовної заяви та відповіді на відзив. Кількість витраченого часу 15 год, сума вартості послуг становить 7000 грн. Крім цього, до цього розрахунку включено обумовлений договором про надання правової допомоги «гонорар успіху», за позитивне вирішення справи в сумі 5000 грн. Щодо відшкодування витрат на професійну допомогу в розмірі 5000 грн, зокрема «гонорару успіху», то суд апеляційної інстанції зазначає, що сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, якщо буде досягнуто мету представництва задоволення позову повністю або частково, за певних обставин може бути складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 справа № 280/429/19. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат тощо. Однак, на думку суду апеляційної інстанції, витрати на правову допомогу у цій справі не є належним чином документально підтвердженими. Так, у розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 01.02.2021 та акті приймання-передачі наданих послуг від 01.02.2021 відсутні будь-які відомості, що послуги адвокатом Мацеєм М.М. надано саме в адміністративній справі № 380/10482/20 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності відповідачів у відмові призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду І групи, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, та зобов`язання відповідачів призначити та виплатити позивачу таку допомогу. Крім цього, в підтвердження здійсненної правової допомоги, не зазначено скільки часу затрачено адвокатом на кожну послугу, а вказано лише загальну кількість витраченого часу. Також, суд апеляційної інстанції звертає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно ч. 4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Відповідно до ч. 8 ст. 59 КАС України, у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. Таким чином, у відповідності до ст. 59 КАС України, документами, які підтверджують повноваження адвоката, є довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Однак, позивачем ні під час подання позовної заяви, ні при поданні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, не подано до суду першої інстанції ордера чи довіреності, виданих на підставі договору про правову допомогу від 01.11.2020, які б підтверджували повноваження адвоката Мацея М. М., як представника позивача у цій справі у Львівському окружному адміністративному суді. Натомість, такий ордер подано лише 18.03.2021 до суду апеляційної інстанції, разом з письмовими поясненнями по справі (а. с. 93-98), що у свою чергу, ставить під сумнів укладення між позивачем та адвокатом договору про правову допомогу, до прийняття судом першої інстанції рішення від 11.02.2021 у цій справі. Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції, в силу вимог ч. 4 ст. 308 КАС України, не бере до уваги ордер про надання правової допомоги серія ЛВ № 051399 від 01.11.2020 виданий на Львівський окружний адміністративний суд, який було подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, оскільки доказів неможливості його подання до суду першої інстанції позивачем і його представником не надано. Щодо покликання в апеляційній скарзі, що ордер про надання правової допомоги не є обов`язковим документом для підтвердження складу та розміру компенсації витрат пов`язаних правничою допомогою, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки саме ордер є одним з документів, який підтверджує повноваження адвоката на надання правової допомоги та в подальшому надає право позивачу на компенсацію понесених витрат за надання правничої допомоги адвокатом. Тобто, питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу необхідно розглядати у системному взаємозв`язку статті 59 КАС України, якою визначено, які документи підтверджують повноваження адвоката та статті 134 КАС України, якою передбачено на підставі яких документів можливо компенсувати витрати пов`язані з наданою правничою допомогою адвоката. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що складені з адвокатом документи про надання правничої допомоги в сукупності не підтверджують фактичного надання адвокатом правової допомоги у справі № 380/14082/20 ОСОБА_1 , а тому у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі № 380/10482/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 08.04.2021.