Постанова 4857 № 300/2874/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2874/20 пров. № А/857/5100/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Гінди О.М., Мікули О.І., з участю секретаря Ратушної М.І., представника позивача Шелеста С.В., представника відповідача Медицької С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Лекс Альянс» до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Скільський І.І., час ухвалення рішення 27.01.2021 року, місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 27.01.2021 року, в с т а н о в и в : ТзОВ «Юридична компанія «Лекс Альянс» звернулася в суд з позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано п.32.11 рішення 41 сесії сьомого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 19.06.2020 року №198-41. Зобов`язано Івано-Франківську міську раду повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Лекс Альянс" та надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0425 га для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заява позивача та додані документи внесені на чергове засідання Івано-Франківської міської ради за наслідками розгляду яких правомірно прийняте оскаржене рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу, оскільки за вказаною адресою сформована земельна ділянка площею 0,0086 га, про що зазначено у попередніх рішеннях відповідача. Щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою такі повноваження належить до виключної компетенції відповідача, а тому вони являються дискреційними. Тому міська рада відмовлячи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою діяла в межах виключних повноважень. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що ТзОВ "Юридична компанія "Лекс Альянс" є власником нежитлової будівлі загальною площею 83.1 кв.м за адресою АДРЕСА_1 . Позивач чотири рази звертався до Івано-Франківської міської ради із заявою та доданими до неї документами про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0425 га на вул. Софіївка, 12А, на що Івано-Франківська міська рада рішеннями №203-28 від 16.08.2019, №302-32 від 08.11.2019, №71-37 від 25.02.2020 та №198-41 від 19.06.2020, керуючись статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Земельним кодексу України, Законом України "Про землеустрій", відповідно чотири рази відмовила товариству у наданні такого відзиву (а.с. 9-29). Водночас, рішенням відповідача №197-41 від 19.06.2020 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, для обслуговування індивідуальних гаражів громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , площею по 0,01 га. Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (надалі, також - Закон №280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Згідно з пунктами 22, 34, 41, 42 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема такі питання: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації. Згідно з приписами частин 1, 2, 3, 10 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою. Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У відповідності до статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою. Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що усі рішення стосовно відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не містять ніякої мотивації. Сама відмова обґрунтовується тільки посиланням відповідача на статтю 26 Закону України Про місцеве самоврядування, Земельний кодекс України та Закон України Про землеустрій та зазначено, що за вказаною адресою сформована земельна ділянка площею 0,0086 га за кадастровим номером 2610100000:08:005:0372. Судом встановлено, що відповідно до акту обстеження земельної ділянки №199 від 28.11.2018 року Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі звернення ТзОВ "Юридична компанія "Лекс Альянс". Право власності, право користування чи право оренди не зареєстровано. Відповідно до листа Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 10.12.2018 року №819/34.3-02/18в зобов`язано укласти договір оренди земельної ділянки, яка використовується позивачем за вул. Софіївка, 12А у м. Івано-Франківськ. Також обґрунтовуючи правомірність винесення оскарженого рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилається на виключну компетенцію приймати такі рішення ототожнюючи таке право з дискреційними повноваженнями. Щодо можливості суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження), суд зазначає таке. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2019, у справі №813/2273/18 та від 11.09.2019, у справі №819/570/19. Таким чином, суд констатує безпідставну відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою позивачу. Водночас суд відмічає, що такий дозвіл надано іншим особам для обслуговування індивідуальних гаражів. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Суд зазначає, що позивачем при зверненні до відповідача дотримано усіх умов визначених законом (статтею 123 Земельного кодексу України). Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Так, у спірних правовідносинах відповідач чотири рази відмовляв позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без нормативного обґрунтування такої відмови, а в заявах по суті спору не навів жодного аргументу з посиланням на належні та допустимі докази, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України підстав відмови у наданні такого дозволу. Натомість позивачем дотримано процедури подання документів для отримання дозволу про надання розробку землеустрою, а тому в цій частині позовна заява є підставною та підлягає до задоволення. Щодо посилання відповідача на те, що за вказаною адресою сформована земельна ділянка площею 0,0086 га за кадастровим номером 2610100000:08:005:0372, яка є значно меншою за площу земельної ділянки, за наданням дозволу якої звертався позивач, суд зазначає, що питання узгодження меж земельних ділянок щодо яких надається такий дозвіл не вирішується під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки для виготовлення такого проекту зазначається орієнтовна площа, яка в подальшому коригується в залежності від конкретних замірів та визначення площ вільної земельної ділянки під час виготовлення технічної документації, її погодження та затвердження. Таким чином, питання узгодження меж земельної ділянки виникає на стадії затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 300/2874/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. М. Гінда О. І. Мікула Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року.