Постанова 4854 № 420/7281/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7281/20 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Стас Л.В. суддів: Шевчук О.А., Шеметенко Л.П. за участі секретаря Худика С.А. за участю представника апелянта Лаухіна Д.Ф. за участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та оплати за надурочну роботу ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті ( далі відповідач), в якому просив : визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15 лютого 2019 р. №221-к про звільнення його з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області; стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на користь позивача компенсацію за вимушений прогул за період з 19 січня 2019 р. по день ухвалення рішення; стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на користь позивача оплату за надурочну роботу за період з 01.01.2016р. по 18.01.2019 р.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної платні за один місяць. В обґрунтування позову, зазначив про порушення відповідачем процедури та порядку звільнення, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40, ст. 44 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року позов задоволено - частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15 лютого 2019 р. №221-к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, з 21 лютого 2019 року. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2019 року по 20 лютого 2020 року у сумі 84245 (вісімдесят чотири тисячі двісті сорок п`ять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. В апеляційній скарзі, Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду від 01 грудня 2020 року скасувати, прийняту нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що вважає, оспорюваний наказ правомірним та таким, що жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів позивача. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві та узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів. ОСОБА_1 , з 16 липня 2016 р. працював на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області за безстроковим трудовим договором. За своїми посадовими обов`язками, позивач здійснював контроль за безпекою на транспорті, як на автомобільному, так і на водному транспорті. 08.11.2018р. позивач був попереджений про звільнення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №221-к від 15.02.2019р. позивач був звільнений з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 20 лютого 2019 р., відповідно до пункту 1 частини першої статті 40, статті 44 КЗпП України. З даним наказом позивач ознайомлений 18.02.2019 року ( згідно позовної заяви). Не погоджуючись із оскарженим наказом відповідача №221-к від 15.02.2019р., позивач звернувся із даним позовом до суду. З матеріалів справи також вбачається, що позивач раніше звертався із даним позовом про скасування наказу №221-к та поновлення на посаді до Приморського районного суду м. Одеси. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2019 року провадження по справі закрито в зв`язку із порушенням правил предметної підсудності. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2020 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2020 року залишено без змін. Отримавши зазначену ухвалу апеляційного суду, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду за належною підсудністю. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем, на виконання вимог ч. 2 ст.77 КАС України, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу була запропонована будь-яка інша посада в Державній службі України з безпеки на транспорті, від якої б він відмовився, як і не надано доказів щодо неможливості переведення позивача на іншу роботу у зв`язку з його низькою кваліфікацією, та продуктивністю праці, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Так, згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Слід наголосити на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з`ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Як було зазначено вище, позивач дізнався про оскаржуваний наказ та ознайомився з ним 18 лютого 2019 року, як він сам зазначає у позовній заяві. Даний факт визнається сторонами. Крім того, в Ухвалі від 01 жовтня 2020 року, Одеський окружний адміністративний суд наголосив, що оскільки Ухвала Одеського апеляційного суду, якою ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2020 року за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі про закриття провадження у справі у справі № 522/11910/19, залишено без змін, датована від 29.05.2020 року, то саме з цієї дати починається перебіг строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом. Крім того, суд першої інстанції, вважаючи, що були наявні об`єктивні, незалежні від позивача обставини, які перешкоджали вчасному зверненню до суду, послався також на факт встановлення з 12.03.2020 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, на усій території України карантину. Колегія суддів не погоджується з позицією суду щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки юридична необізнаність позивача щодо юрисдикційної належності даного спору до справ адміністративної юрисдикції, та звернення до іншого суду в порядку цивільного судочинства, не свідчать, на думку колегії суддів, про поважність пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Крім того, посилання суду першої інстанції на введення на усій території карантину та продовження усіх основних процесуальних строків, встановлених для учасників справи, як на підставу пропуску строку, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки строк на подання позовної заяви закінчився у березні 2019 року, задовго до введення карантину. Натомість, до окружного адміністративного суду позивач звернувся лише у серпні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого для звернення до суду з позовом. Слід зазначити, що згідно матеріалів справи, до Приморського районного суду м. Одеси, ОСОБА_1 з цим позовом звернувся лише у липні 2019 року, тобто знову ж таки з пропуском місячного строку. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом. Позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву, не зазначено обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилась, чи реалізуватиме своє право на звернення до суду. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети. В питаннях, пов`язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ...Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень." Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим. З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є поважними. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 319 КАС України). Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та оплати за надурочну роботу скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08.04.2021р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Шевчук О.А.