Постанова 4852 № 280/4779/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4779/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О., за участю секретаря судового засідання Іотової А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 р. (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі № 280/4779/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідролайн Контрол" до Головного управління ДПС у Запорізькій області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідролайн Контрол" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення «Р» №0003780506 від 20.03.2020 та № 0003790506 від 20.03.2020. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що нарахування податкових зобов`язань з податку на додатну вартість та прибутку є протиправними, оскільки всі досліджені господарські операції реальні, вчинені з дотримання принципу «розумної ділової мети», а під час перевірки надано вичерпний перелік документів на підтвердження руху товарів та коштів з кожним контрагентом. Окрім того, нарахування стосуються виключно сум по господарським операціям з ТОВ «СЕНТАВО КОМПАНІ» (період здійснення і відображення господарських операцій березень 2017 року). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами загального позовного провадження, позов задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на наявність податкової інформації, яка свідчить про неможливість реального виконання контрагентом позивача TOB «СЕНТАВО КОМПАНІ» договору поставки та договору про виконання робіт. Свідоцтво платника ПДВ зазначеного Товариства анульовано 27.04.2018, податкова декларація з ПДВ подана тільки за березень 2017 року, податкові декларації з податку на прибуток за 2016, 2017 роки, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого податку (Форма 1 ДФ) за 2016 рік на 1 квартал 2017 року і відомості про нарахування заробітної плати в березні 2017 року не надавались. У Товариства відсутне нерухоме майно. За даними податкової інформації, Товариство придбаває одну групу товарів, а реалізує іншу. Згідно ЄРПН не встановлено придбання TOB «СЕНТАВО КОМПАНІ» товару/робіт/послуг, номенклатура якого ідентична номенклатурі товару/робіт/послуг, реалізованого ТОВ «Гідролайн Контрол"». Також до АІС «СФП» внесені відомості щодо 4 підприємств з однаками фіктивності, у тому числі, TOB «СЕНТАВО КОМПАНІ». Згідно протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_1 від 05.08.2019, проведеного у кримінальному провадженні № 420180000000351 від 05.04.2018, яка повідомила про те, що вона не має ніякого відновшення до ТОВ «Імпорт-експорт груп», ДЕРМЗ, ТОВ «Сентаво Компані». Відповідно до правового висновку Верховного Суду України той факт, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо офіційних осіб контрагентів позивача не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій (постанова ВС 16.03.2020 справа № 2-а-053/10/0270). У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Позивач вказує на безпідставність доводів скаржника, оскільки протокол допиту свідка є формою фіксації процесуальної дії у кримінальному провадженні і не є доказом в адміністративній справі. Відповідач не заявляв клопотання в суді першої інстанції про допит в якості свідка ОСОБА_1 . Відсутність товарно- транспортних накладних на перевезення товару пояснється тим, що перевезення здійнював сам позивач. На момент здійснення господарських операцій ТОВ «СЕНТАВО КОМПАНІ» було зареєстровано платником ПДВ, жодних підстав вважати його фіктивним у позивача не було. Сторони, повідомлені про день, місце і час розгляду справи, до суду уповноважених представників не направили, про причини неприбуття не повідомили. Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі частини 4 статті 229 цього ж Кодексу фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв`язку із неявкою сторін. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС у Запорізькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГІДРОЛАЙН КОНТРОЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при з метою встановлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, при здійсненні фінансового господарських операцій (взаємовідносин) з контрагентами постачальниками ТОВ «ВІТЕКС ТРЕЙД ГРУП» (код ЄДРПУО 39978987) та ТОВ «СЕНТАВО КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40981338), за результатами якої складено Акт документальної планової виїзної перевірки від 20.01.2020 № 16/08-01-14-06/36141483. Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення: 1) № 0003780506 від 20.03.2020 (форма «Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, за основним зобов`язанням 52 141, 00 грн. та штрафними санкціями 26 070, 50 грн., а загалом донараховано 78 211, 50 грн.; 2) № 0003790506 від 20.03.2020 (форма «Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за основним зобов`язанням 57 934, 00 грн. та штрафними санкціями 28 967, 00 грн, а загалом з вказаного податку донараховано 86 901, 00 грн. Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень рішень. Як вбачається з акту перевірки, за результатами перевірки встановлено порушення п.44.1 п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевіряється, на загальну суму 164 533, 00 грн, у тому числі по періодах: 2016 рік 112 392, 00 грн; 2017 рік 52 141, 00 грн; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-ІV (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що сплачується до державного бюджету у періоді, що перевірявся, на загальну суму 57 934, 00 грн. (р.18.1 декларації), у тому числі: березень 2017 року 57 934, 00 грн. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п. 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України. Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138). Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 пункту 139 статті 139 передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Позивачем на підтвердження реального виконання умов господарських договорів до суду першої інстанції надані первинні документи, які досліджені у судовому засіданні. Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справах № 804/4940/14, 816/166/15-а вказував на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Відповідачем належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників не надано та не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагента позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на думку колегії суддів, є помилковим, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. У разі підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення контрольного заходу таких обставин не встановлено. Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються також на результатах аналізу податкової звітності постачальників та неможливості по ланцюгу постачання встановлення походження товару. Колегія суддів зазначає, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу, на що також вказував Верховний Суд у зазначених вище рішеннях. Крім того, позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості під час придбання у контрагента товару встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням обставин діяльності контрагента. Так само позивач позбавлений можливості впливати на контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України. При перевірці доводів скаржника колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.02.2018 у справах № К/9901/6704/18 (804/4940/14), № К/9901/8403/18 (816/166/15-а), яка полягає у наступному: Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Крім того, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. У постанові від 06.11.2018 у справі № №822/551/18 Верховний Суд дійшов висновку, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Колегія суддів, у свою чергу, зазначає, що на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНТАВО КОМПАНІ» відсутня. Зважаючи на те, що доводи апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 р. в адміністративній справі №280/4779/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили 30 березня 2021 р. та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук суддя О.О. Круговий