Постанова 4851 № 520/2180/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 р.Справа № 520/2180/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представника позивача Бочарової О.М., представника відповідача Наумецької С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.05.20 року по справі № 520/2180/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495) про скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495), в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області щодо винесення вимоги №Ф-2540-23-У від 18.05.2018; - скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області № Ф-2540-23-У від 18.05.2018. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувана вимога відповідача є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги - відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що ухвалою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2017, року у справі № 922/1439/16 затверджено ліквідаційний звіт, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , провадження у справі припинено. Згідно пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи. Позивач вважає, що рішення суду про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 припинено 09.03.2017р., номер запису 24800120004147862, стан суб`єкта: припинено. На думку позивача, Управління мало право нарахувати, внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що у зв`язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску визначених у рішеннях ГУ ДПС області прийнятих за результатами вищевказаних перевірок в ІКП позивача виникла недоїмка, відображена в оскаржуваній у даній справі вимозі. Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-УІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою статті 6 Закону №2464, згідно з приписами якої, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством. Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу (абз 4 п.4 розділу ). На думку відповідача, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.05.2018 № Ф-2540-23У на суму 212 960,55 гривень сформована на підставі даних облікової картки платника, та у зв`язку з наявною недоїмкою, що наразі не погашена та не сплачена у визначеному законом порядку. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , перебував на обліку в Центральному управлінні ГУ ДПС у Харківській області як фізична особа - підприємець з 05.03.2013. 09.03.2017 було припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 , у зв`язку з банкрутством. Державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобоварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області на підставі Вимоги Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-2540-23-У від 18.05.2018 на загальну суму 212960,55 грн. відкрито виконавче провадження. У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що згідно із даними ITC «Податковий блок» по фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 станом на 01.04.2020 лічиться заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування (КБК 71040000) у сумі 212960,55 гривень. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пунктом 7 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено списання заборгованості з єдиного соціального внеску у разі повної ліквідації фізичної особи підприємця по процедурі банкрутства визначеної Кодексом України з процедур банкрутства, отже позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у повному обсязі з наступних підстав. Спеціальним Законом України, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ із змінами та доповненнями. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування», згідно з приписами якої, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством. Відповідно ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Відповідно до п. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2017 року у справі № 922/1439/16 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 затверджено наданий суду ліквідаційний звіт, припинено підприємницьку діяльність ФО-П ОСОБА_1 , отже вимоги кредиторів не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 грудня 2016р. затверджено реєстр вимог кредиторів. Визнано кредиторські вимоги Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області в сумі 36204996,85 грн., з яких 4314694,98 грн. включено до другої черги, 31890301,87 грн. - до третьої черги, а також 5512,00 судового збору - до першої черги. Головне управління ЛПС у Харківській області є правонаступником Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство» Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. У оскаржуваному рішенні суд вказує, що: "...Відповідно до п. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов' язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.» Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-ІV від 15.05.2003 фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 24б4-VI від 08.07.2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі, адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України № 2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ст. 9 п. 9 Закону). Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII від 18 жовтня 2018 введено в дію 21 жовтня 2019 року, а ухвала господарського суду Харківської області про затвердження ліквідаційного балансу у справі № 922/1439/16 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 винесена 09 лютого 2017 року, тобто на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В апеляційній скарзі позивач зазначає, що з відкритого доступу Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України йому стало відомо про виконавче провадження № 60482507, яке відкрите 18.11.2019 року Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області де стягувачем вказане Головне управління ДПС у Харківській області. Постанови Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГГУЮ у Харківській області засобами поштового зв`язку позивач не отримував. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 60482507 позивач дізнався, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі вимоги № Ф-2540-23-У від 18.05.2018 р. виданої Головним управлінням ДПС у Харківській області на загальну суму 212 960,55 грн. Позивач в апеляційній скарзі також зазначає, що до цього часу представниками податкової йому не вручалась та не направлялась засобами поштового зв`язку вищезазначена вимога. З 05.03.2013 року позивач був зареєстрований як Фізична особа - підприємець. Постановою господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року у справі № 922/1439/16 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: - строки виконання зобов`язань банкрута вважаються такими, що настали; - у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; - припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями банкрута, крім зобов`язань, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності; - припиняється стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та, здоров`ю громадян, та за вимогами, не пов`язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, - скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення. нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; - втрачає силу державна реєстрація банкрута-фізичної особи як приватного підприємця, а також анулюються видані йому ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2017, року у справі № 922/1439/16 затверджено ліквідаційний звіт, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , провадження у справі припинено. Згідно пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи. Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 припинено 09.03.2017р., номер запису 24800120004147862, стан суб`єкта: припинено. Отже, Управління мало право нарахувати, внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Враховуючи вищевикладене, аналізуючи наведені норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимога Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-2540-23-У від 18.05.2018 року є безпідставною та протиправною, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо вимог позовної заяви про визнання протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області щодо винесення оскаржуваної вимоги №Ф-2540-23-У від 18.05.2018, колегія суддів зазначає наступне. На підставі п. п. 75.1.2ст. 75, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_1 (термін проведення з 12.05.2014 по 30.05.2014) період що перевірявся - з 05.03.2013 по 31.12.2013, про що було складено акт перевірки від 06.06.2014 №1977/20-33-17-02-07/ НОМЕР_1 . На підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 06.06.2014 №1977/20-33-17-02-07/ НОМЕР_1 стосовно позивача було винесено вимогу №0009811702 від 12.06.2014 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 38390,14 грн.; рішення №0009821702 від 12.06.2014 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 1919,51 грн. На підставі п. п. 75.1.2 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_1 (термін проведення з 07.12.2015 по 18.12.2015) період що перевірявся - з 01.01.2014 по 31.12.2014, про що було складено акт перевірки від 04.01.2016 №1/20-33-17-01-07/ НОМЕР_1 . На підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 04.01.2016 №1/20-33-17-01-07/ НОМЕР_1 стосовно позивача було винесено: вимогу №0000011701 від 04.01.2016 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 81148,96 грн.; рішення №0002661701 від 27.01.2016 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 8114,9 грн. На підставі п. 78.1.7. ст. 78 Податкового кодексу України контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 (термін проведення з 15.08.2016 по 19.08.2016) період що перевірявся - з 01.01.2014 по 13.06.2016, про що було складено акт перевірки від 29.08.2016 №003305/1304/ НОМЕР_1 . На підставі акту перевірки від 29.08.2016 №003305/1304/ НОМЕР_1 стосовно позивача було винесено: вимогу №Ф-052 від 29.08.2016 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 77050,59 грн.; рішення №0003591304 від 13.09.2016 по платежу 71040000 (ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності) на загальну суму - 7705,06 грн. Отже, за результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено не лише акт перевірки, а й прийняті податкові повідомлення-рішення. Колегія суддів вважає, що оскаржувана перевірка призначена і проведена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством. Таким чином, колегія суддів зазначає, що податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, а відтак позовна вимога про визнання протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області щодо винесення оскаржуваної вимоги №Ф-2540-23-У від 18.05.2018 задоволенню не підлягає. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зробив передчасні висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі № 520/2180/2020, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі № 520/2180/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495) про скасування вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-2540-23-У від 18.05.2018 року. В іншій частині позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 08.04.2021 року