Постанова 4875 № 922/74/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" квітня 2021 р. Справа № 922/74/21 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Гончарова О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області (вх.№373 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 у справі №922/74/21 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І.) за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області, м.Харків, до 1) Харківської міської ради, м. Харків, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3) ОСОБА_1 , м. Харків, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медея-М", м. Харків, про визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування рішень та повернення майна, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 повернуто позовну заяву керівнику Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області без розгляду. Ухвала суду мотивована тим, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором заявлено позовну вимогу (п. 4 прохальної частини) до ТОВ "Медея-М" та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрованого в реєстрі за №1435, зі скасуванням його державної реєстрації. Зазначена позовна вимога не підлягає розгляду в господарських судах та має розгладитися судами загальною юрисдикції, оскільки стороною вказаного вище договору іпотеки (майнової поруки) є фізична особа - ОСОБА_1 , якого прокурор також визначив одним з відповідачів у даній справі. При цьому, суд визнав безпідставними доводи прокурора про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки є похідною від інших заявлених в межах даної справи вимог, оскільки ч. 4 ст. 174 ГПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Керівник Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 у справі №922/74/21 скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції; залучити до участі у справі Харківську обласну прокуратуру, повідомивши про місце, час та дату розгляду справи. Скарга обґрунтована тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №125/703/16-ц дійшла висновку, що оспорений договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень був укладений в порядку приватизації комунального майна шляхом проведення аукціону. Відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та у даному випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Крім цього, справи у подібних правовідносинах, зокрема з питань порушення органами місцевого самоврядування вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», у тому числі щодо порушення порядку викупу орендарями приміщень комунальної власності, відповідно до усталеної судової практики розглядаються господарськими судами. Враховуючи те, що договір купівлі-продажу між Харківською міською радою та ТОВ "Медея-М" укладено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято з порушенням вимог чинного приватизаційного законодавства, то вимога про визнання недійсним договору іпотеки є похідною від попередніх, як і повернення нежитлових приміщень у комунальну власність з володіння ТОВ "Медея-М". 22.02.2021 до суду від Харківської міської ради надійшов відзив (вх.№2328), в якому перший відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що зазначена позовна вимога не підлягає розгляду в господарських судах та має розглядатися судами загальної юрисдикції, оскільки стороною вказаного договору іпотеки (майнової поруки) є фізична особа - ОСОБА_1 , якого прокурор також визначив одним з відповідачів у даній справі. Враховуючи те, що прокурором порушено правило об`єднання позовних вимог, а підстави для застосування ст.173 ГПК України відсутні, суд дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви. Крім того, прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що у спірних правовідносинах відповідач - ОСОБА_1 виступає як фізична особа-підприємець, що виключає його участь у справі в якості сторони. Отже, правовідносини на яких ґрунтується позов, носить приватноправовий характер, а відтак цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. 03.03.2021 до суду від Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області надійшла відповідь на відзив Харківської міської ради (вх.№2730). Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Представник Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 04.03.2021. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила. В січні 2021 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) ОСОБА_1 та 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медея-М", в якій просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати п.79 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.08.2016 № 5367-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медея-М", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1307, скасувавши його державну реєстрацію; 3) скасувати рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича № 39634853 від 12.02.2018 про закриття об`єкта нерухомого майна 828024463101 на підставі поділу об`єкта нерухомого майна; 4) визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрованого в реєстрі № 1435, скасувавши його державну реєстрацію; 5) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Медея-М" (м. Харків, вул. Морозова, 13, код ЄДРПОУ: 34954741) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 23-:-36 площею 178,7 кв.м, 1-го поверху № 52-:-64, 72-:-74 площею 176,3 кв.м в будівлі літ. "А-9" та нежитлові приміщення 1-поверху № 49-51 , 65-71, 75-80 площею 247,2 кв.м в нежитловій прибудові літ. "А 1 -1" загальною площею 602,2 кв.м, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення. 11.01.2021 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. Статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Вказану вимогу вирішення спору судом господарської юрисдикції передбачено також чинною на момент звернення з позовом редакцією статті 30 Закону України від 18 січня 2018 року «Про приватизацію державного і комунального майна». Тобто, за загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних так і фізичних осіб. Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач. Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до відповідачів у межах правовідносин щодо відчуження комунального майна, стверджуючи про незаконність такого відчуження, як проведеного всупереч нормативно передбаченої для відчуження такого майна процедури приватизації. Разом з цим, прокурором заявлено також вимогу про визнання недійсним договору іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ «Медея-М», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрованого в реєстрі № 1435, скасувавши його державну реєстрацію. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання. Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (див. пункти 52-53 постанови від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц). З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці). Тобто, з 15 грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18, від 17.11.2020 у справі №904/3550/19. Як свідчать матеріали справи, договір іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 , іпотекодержатель, та ТОВ «Медея-М» (що є майновим поручителем фізичної особи ОСОБА_2 за договором позики) іпотекодавець, з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. 28.10.2016 за реєстровим №1434 між іпотекодержателем та іпотекодавцем (майновим поручителем). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.12.2020 №239507236, нежитлові приміщення підвальної частини № 23-:-36 площею 178,7 кв.м, 1-го поверху № 52-:-64, 72-:-74 площею 176,3 кв.м в будівлі літ. "А-9" та нежитлові приміщення 1-поверху № 49-51 , 65-71, 75-80 площею 247,2 кв.м в нежитловій прибудові літ. "А 1 -1" загальною площею 602,2 кв.м, перебувають в іпотеці за договором іпотеки (майнова порука), серія та номер: 1435, виданий 28.10.2016, видавник ПН ХМНО ХО Мангушева О.С. Іпотекодержатель: ОСОБА_1 , майновий поручитель: ТОВ «Медея-М», боржник: ОСОБА_2 . Тобто, сторонами основного зобов`язання - договору позики є фізичні особи, а за таких обставин, дана позовна вимога не підлягає розгляду в господарських судах та має розглядатись судами загальної юрисдикції. Статтею 21 ГПК України унормовано, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно з п.2 ч.5 ст.174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу). За таких обставин, судом першої інстанції правомірно повернуто позовну заяву без розгляду, з огляду на те, що прокурором порушено правило об`єднання позовних вимог. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду зроблені, зокрема, у постановах від 23.10.2019 у справі №902/434/19, від 12.02.2019 у справі №911/414/18, від 12.03.2019 у справі №903/456/19 щодо можливості об`єднання позовних вимог, з огляду на наступне. Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, судом було встановлено, що фізичні особи не є сторонами у справі, а були залучені до участі у справі в якості третіх осіб. Позові вимоги до фізичних осіб не заявлялися, тому позовна вимога не стосувалась прав і обов`язків фізичних осіб. Великою Палатою Верховного Суду у справі №903/456/19 зроблено висновок про те, що оскільки при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2017 року було порушено вимоги чинного законодавства щодо приватизації комунального майна, то з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. В той час як підставою для повернення позовної заяви у справі №922/74/21 суд визначив те, що прокурором заявлено позовну вимогу (п. 4 прохальної частини) до ТОВ "Медея-М" та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрованого в реєстрі за №1435, зі скасуванням його державної реєстрації. Верховним Судом у справі №902/434/19 зроблено висновок про те, що у справі відсутні підстави для роз`єднання позовних вимог. Оскільки позивачем було пред`явлено вимоги про скасування 78-ми рішень державних реєстраторів, які стосуються 78-ми окремих самостійних договорів оренди земельних ділянок, то позовні вимоги пов`язані між собою підставою виникнення, поданими доказами та обґрунтовані одними і тими самими обставинами, об`єднані одним і тим самим способом захисту прав позивача (скасування рішення державного реєстратора). Тобто, заявлені позовні вимоги у справі №902/434/19 не стосувались питання розгляду позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, вони підлягали розгляду в порядку господарського судочинства. Питанням щодо якого було надано висновок Верховного Суду стосувалось лише роз`єднання позовних вимог, оскільки позивачем було подано позов одразу по 78-ми окремим самостійним договорам оренди земельних ділянок. Колегія суддів зазначає, що прокурор у даній справі (№922/74/21) помилково вважає, що договір іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрований в реєстрі № 1435, є похідним від договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.08.2016 № 5367-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медея-М". Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, в зв`язку з чим ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 у справі №922/74/21 слід залишити без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм процесуального права. Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу керівника Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 у справі №922/74/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 08.04.2021. Головуючий суддя Я.О. Білоусова Суддя В.В. Лакіза Суддя О.В. Шевель