Постанова 4875 № 922/1172/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" квітня 2021 р. Справа № 922/1172/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А. за участю представників: прокурор - Омельник М.М., посвідчення № 057322 від 09.10.20 р.; 1-й відповідач - Цуварев О.Ф., посвідчення № 205; 2-й відповідач - Цуварев О.Ф., посвідчення № 205; 3-й відповідач - Рижков І.П., посвідчення № 3009 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№2587 Х/1) та фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича (вх.№2617 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 (ухвалене суддею Сальнікової Г.І., повний текст складено 14.09.2020) у справі №922/1172/20 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 Харківської області, м. Харків, до

1. Харківської міської ради, м. Харків,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3. Фізичної особи-підприємця Тарасенко Вадима Володимировича, м. Харків, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути майно ВСТАНОВИЛА: До Господарського суду Харківської області звернувся заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3 з позовом до відповідачів:

1. Харківської міської ради,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради,

3. Фізичної особи-підприємця Тарасенко Вадима Володимировича, згідно з вимогами якого, прокурор просить суд: - визнати незаконним та скасувати п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18; - визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2859, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності; - зобов`язати фізичну особу - підприємця Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається зі сплати судового збору за подання даного позову до суду. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 (суддя Сальнікова Г.І., повний текст складено 14.09.2020) у справі №922/1172/20 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2859, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності. Зобов`язано фізичну особу - підприємця Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації витрат бюджету - 2800) - 2102,00 грн. судового збору. Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, б. 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації витрат бюджету - 2800) - 2102,00 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації витрат бюджету - 2800) - 2102,00 грн. судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Тарасенко В.В. про визнання незаконним та скасування пункту 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова"; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С; повернення нежитлових приміщень; скасування державної реєстрації. Підставами апеляційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 по справі №922/1172/20 заявник зазначає неправильне застосування норм Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про прокуратуру", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2020 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17. Зокрема, Харківська міська рада зазначає, що нею було дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення щодо відчуження комунального майна відповідно до закону, рішення прийнято на черговій сесії міської ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято. Положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо приватизації об`єктів нерухомого майна шляхом викупу лише у разі виконання вимог ст. 18-2 цього закону, й передбачають можливість застосування положень також інших законодавчих актів. Також, апелянт вказує, що Господарським судом не надано правової оцінки пункту 5.6 Договору, яким передбачено переважне право орендаря на викуп. Крім того заявник посилається на те, що судом не досліджено питання наявності підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19 листопада 2020 р. о 16:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. ФОП Тарасенко В.В. також звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20 повністю та закрити провадження у справі. В апеляційній скарзі ФОП Тарасенко В.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, зазначив, що - прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, - судом першої інстанції прийнято рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі - ОСОБА_2, яка є дружиною Тарасенко В.В. та співвласником спірного приміщення, а тому порушено правила юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20 ГПК України. Одночасно заявник апеляційної скарги просить поновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги, оскільки ним отримано оскаржуване рішення 17.09.2020, з апеляційною скаргою він звернувся 07.10.2020, тобто в межах строків передбачених ч. 2 ст. 256 ГПК України. Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича (вх.№2617 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19 листопада 2020 р. о 16:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Через канцелярію суду Харківська обласна прокуратура надіслала відзив на апеляційну скаргу Харківської міської ради та ФОП Тарасенка В.В., відповідно, у яких проти задоволення апеляційних скарг заперечувала, просила рішення господарського суду залишити без змін. 13.11.2020 від представника ОСОБА_2 надійшла через канцелярію суду заява, в якій він просить залучити до участі у справі № 922/1172/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні третього відповідача, ОСОБА_2 . На підставі заяви про самовідвід, відповідно до ухвали суду від 16.11.2020 відведено від розгляду справи №922/1172/20 суддів Східного апеляційного господарського суду: Фоміну В.О., Крестьянінова О.О., Шевель О.В. Згідно з розпорядженням від 16.11.2020, проведено повторний автоматизований розподіл справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. Через канцелярію суду 19.11.2020 Харківська міська рада подала заяву про зупинення провадження у справі №922/1172/20 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20. Колегія суддів ухвалою від 19.11.2020 року об`єднала апеляційні скарги Харківської міської ради та ФОП Тарасенко В.В. в одне апеляційне провадження та оголосила перерву в розгляді справи до 07.12.2020 до 10:00. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 зупинено провадження у справі №922/1172/20 до закінчення розгляду об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20. За клопотанням Харківської обласної прокуратури, колегія суддів ухвалою від 23.02.2021 поновила апеляційне провадження у справі №922/1172/20 з розгляду апеляційних скарг Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20 та призначила розгляд справи на 17.03.2021 о 12:00. 12.03.2021 Харківська міська рада подала через канцелярію суду заяву (вх.№3031), в якій просить зупинити провадження у справі № 922/1172/20 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19. Заслухавши прокурора та представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання представника ОСОБА_2 про залучення до участі у справі №922/1172/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 3-го відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. З огляду на предмет спору в даній справі та додані до справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення в даній справі не вплине на права та обов`язки ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, клопотання про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 3-го відповідача, не підлягає задоволенню. Також, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання Харківської міської ради про зупинення провадження у справі № 922/1172/20 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19, оскільки ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2021 справу № 922/3014/19 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки відсутні підстави для розгляду питання про відступ від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц. Через канцелярію суду 01.04.2021 представник ОСОБА_2 надав заяву про залучення до участі у справі №922/1172/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 3-го відповідача ОСОБА_2 , з посиланням на ст. 267 ГПК України. Розглянувши клопотання представника ОСОБА_2 про залучення до участі у справі №922/1172/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 3-го відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке. У відповідності до статті 267 ГПК України в редакції, на яку посилається заявник, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Проте, на думку судової колегії, враховуючи предмет спору в даній справі, рішення в даній справі не вплине на права та обов`язки ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, клопотання про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 3-го відповідача, не підлягає задоволенню. У судовому засіданні 31.03.2021 оголошено перерву до 01.04.2021 до 10:30 год. Представники Харківської міської ради та ФОП Тарасенка В.В. у судовому засіданні 01.04.2021 підтримали апеляційні скарги в повному обсязі. Представник прокуратури у судовому засіданні підтримав відзив на апеляційну скаргу. Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи, викладені в апеляційних скаргах Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича, а також у відзиві на апеляційну скаргу прокурора, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення місцевого господарського суду, з огляду на таке. Як свідчать матеріали справи, 18.01.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Тарасенком В.В. (орендарем) укладено договір оренди № 56 (надалі - договір оренди, т.с. 1 а.с. 49-55), відповідно до умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт від 13.05.2017, інвентаризаційна справа № 44001) (майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-4" та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Згідно з п. 4.7 договору оренди змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця. Відповідно до п. 4.8 договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства. Згідно з п. 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність. Відповідно до п. 10.1 договору оренди, цей договір діє з 18.01.2018 до 18.12.2020. У подальшому Фізична особа - підприємець Тарасенко В.В. звернувся з листом від 01.02.2018 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (вх. №1513 від 01.02.2018), у якому просить дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень шляхом викупу. На підставі вказаного звернення Харківська міська рада відповідно до п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу. Так, матеріали справи свідчать, що ФОП Тарасенко В.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію від 28.02.2018 №3614 (т.с. 1 а.с. 27-28), розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп. Водночас, із матеріалів справи убачається, що ФОП Тарасенко В.В. 28.02.2018 звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом за вх. №3444 від 28.02.2018, у якому просить оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Копійко В.Л. (т.с. 1 а.с. 26). На виконання вказаного листа Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності - ФОП Копійко В.Л. із листом від 28.02.2018 за №2601 з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ФОП Тарасенком В.В. (т.с. 1 а.с. 60). На підставі вказаного листа ФОП Копійко В.Л. склала звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 без ПДВ складає 113 000,00 грн. (т.с. 1 а.с. 29-33). 20.08.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавцем) та Фізичною особою - підприємцем Тарасенком Вадимом Володимировичем (покупцем) було укладено договір № 5626-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Тарасенком Володимиром Володимировичем (т.с. 1. а.с. 34-39), відповідно до умов пункту 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвалу №V, Vа площею 62,5 кв.м. в житловому будинку літ "А-4", за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об`єкт приватизації), орендовані Фізичною особою - підприємцем Тарасенком Вадимом Володимировичем згідно з договором оренди № 560 від 18.01.2018. Об`єкт приватизації належить Територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради на праві власності. Державну реєстрацію права власності на об`єкт приватизації за продавцем проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2017 року державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Прокопенко О.О відповідно до закону без видачі документа, що посвідчує таке право, номер запису про право власності 22719301. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1372827863101. Ціна продажу становить 113000,00 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 135600,00 грн.). Із обставин справи слідує, що 21.08.2018 між Фізичною особою - підприємцем Тарасенком В.В. та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради складено Акт прийому-передачі № 5626-В-С, згідно якого продавець (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) передав, а покупець (ФОП Тарасенко В.В.) прийняв продані 20.08.2018 шляхом викупу нежитлові приміщення підвалу №V, Vа площею 62,5 кв.м. в житловому будинку літ "А-4", розташовані за адресою: АДРЕСА_1, згідно з оціночною вартістю 113000 грн, ПДВ-20 % 22600 грн, разом ціна продажу 135600 грн. У вказаному акті зазначено, що станом на 21.08.2018 загальна сума за об`єкт приватизації у розмірі 135600 грн (в тому числі ПДВ сплачена у повному обсязі (т.с. 1 а.с. 40). На підставі викладеного, рішенням нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43139879 від 21.09.2018 зареєстровано право власності за ФОП Тарасенком В.В. на вищевказані нежитлові приміщення, розташовані в будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1. Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади. Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати незаконним та скасувати п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2859, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності та зобов`язати ФОП Тарасенко В.В. повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд виходив з наступного. Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України. Положеннями ст. 10 Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки (далі-Програма), яка діяла на момент приватизації майна. Відповідно до п. 3.3. Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Пунктом 3.4. Програми передбачено, що одним зі шляхів приватизації об`єктів є викуп. Згідно п. 12.2 Програми продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. За змістом п. 8.1. Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України. Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19. З огляду на наведене, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду, що доводи Харківської міської ради та ФОП Тарасенка В.В. про фактичну можливість органом місцевого самоврядування самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень є необґрунтованими. Також, безпідставним є посилання відповідачів у апеляційних скаргах на положення статті 289 Господарського кодексу України, з якої виплаває наявність переважного права у наймача на викуп об`єкта оренди з огляду на таке. Слід звернути увагу на те, що загальні норми права поширюють дію на певний рід відносин, а спеціальні - на вид відносин в межах роду з метою конкретизації правового регулювання з урахуванням специфіки такого виду відносин. Норми Цивільного кодексу України і норми інших законів співвідносяться між собою як загальні і спеціальні норми. Законодавчі акти, які містять спеціальні норми, мають пріоритет у застосуванні в правозастосовчій практиці щодо інших законодавчих актів України. Отже, процедура викупу орендарем повинна здійснюватися саме відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Судом в оскаржуваному рішенні встановлено факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна саме в період перебування нерухомого майна в оренді, що не спростовано відповідачами у своїх поясненнях та відзивах, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними. З урахуванням наведеного, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме ст. 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Посилання відповідачів на те, що п. 5.6 договору оренди від 18.01.2018 передбачено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, не може застосовуватись у даній ситуації, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна здійснюватися відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". При цьому, необґрунтованим є посилання відповідачів на підтвердження свого висновку про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом. Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.06.2020 по справі № 922/2593/19. Дана постанова була прийнята у справі яка склалася в аналогічних правовідносинах та з аналогічним предметом спору, а тому враховується судом при розгляді даної справи. Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Судова колегія підтримує висновок місцевого суду про недотримання Харківською міською радою вимог законодавства при ухваленні п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, у зв`язку з чим, останнє є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в даній частині є правомірними та підлягають задоволенню. Щодо позову в частині визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С недійсним, та зобов`язання повернути нежитлові приміщення які є предметом зазначеного договору, слід зазначити наступне. Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У спірному договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Тарасенко В.В., зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18. Оскільки п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 підлягає визнанню незаконним та скасуванню згідно з даним судовим рішенням, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні вказаного вище договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, як про це зазначає прокурор в позовній заяві, наявність підстав для скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності за Тарасенком В.В. нежитлових приміщень підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1 та повернення нерухомого майна власникові в порядку статті 216 Цивільного кодексу України. У зв`язку з чим вимоги позивача про: - визнання незаконним та скасування п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18; - визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 №5626-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2859, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності; - зобов`язання фізичну особу-підприємця Тарасенко В.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1 є правомірними та підлягають задоволенню. Щодо доводів відповідачів про недоведення прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, суд зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Частиною 3 вищевказаної статті унормовано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Тобто, вищевказаними нормами Закону прямо передбачено право прокурора на звернення до суду в інтересах держави. Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Участь прокурора у судовому процесі регламентовано статтею 53 ГПК України, відповідно до якої у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Звернення заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 з даним позовом до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Статтею 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно звернувся до суду з вказаним позовом. Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес. Недотримання під час проведення зазначеної приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України. З огляду на вищевикладене, враховуючи, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом у захист інтересів держави. Суд не приймає посилання відповідачів на рішення Європейського суду з прав людини зокрема: "Спорронг та Льоннрот проти Швеції", від 23.09.1982 року, "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії" від 20.11.1995 року, "Звольськи та Звольська проти Республіки Чехія", № 46129/99, "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 року (заява № 44277/98), "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року з огляду на наступне. З практики Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема (і у тих самих) рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. У даному випадку вбачається недотримання першим та другим відповідачами процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства. Отже, позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує "суспільний" та "публічний інтерес", ґрунтується на розумних підставах. При цьому відповідна особа не несе "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення. Правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину. Відтак, у даній справі позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Як уже зазначалось колегією суддів, обраний органом місцевого самоврядування спосіб приватизації незаконним та фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу об`єктів нерухомості, що виключає, у тому числі, можливість отримання за об`єкт приватизації більшої ринкової вартості. Така ситуація з не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема, ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі, що суперечить інтересам держави та територіальної громади. Крім того, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. У рішенні від 10.11.2005 Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов`язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов`язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з`являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз`яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно вимог частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Враховуючи наведене, викладені доводи відповідачів та їх відображення у судовому рішенні, суд дійшов висновку, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 74 , ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази які підтверджують, що особа здійснювала всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За приписами чч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені міською радою і ФОП Тарасенком В.В. в апеляційних скаргах аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не спростовують висновків суду, не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг та залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі № 922/1172/20. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг, судовий збір за подання апеляційних скарг відшкодуванню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тарасенка Вадима Володимировича залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/1172/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 1 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 06.04.2021. Головуючий суддя Ільїн О.В. Суддя Россолов В.В. Суддя Хачатрян В.С.