Постанова Харківський апеляційний суд № 953/20060/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова іменем України 07 квітня 2021 року м. Харків справа № 953/20060/19 провадження № 22-ц/818/2070/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо перемету спору, ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року в складі судді Зуба Г.А., у с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо перемету спору, ОСОБА_3 , про стягнення коштів на утримання непрацездатної дружини. Позовна заява мотивована тим, що з 10 травня 1964 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірвано 12 березня 1998 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова. Мають повнолітнього сина, ОСОБА_3 . Зазначає, що вона є пенсіонером за віком, особою з інвалідністю другої групи, яка встановлена 11 лютого 1997 року, тобто впродовж року після розлучення, у зв`язку з чим вона постійно несе витрати на оздоровлення та лікування. Вказала, що має єдиний дохід, який складається з її пенсії, розмір якої становить 2000,00 грн. Вказала, що за наявною в неї інформацією дохід відповідача перевищує суму в розмірі 6000,00 грн. Вважає, що відповідач спроможний надавати їй матеріальну допомогу, однак не бажає цього робити. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову. 11 листопада 2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що він є пенсіонером за віком, сплачує комунальні послуги та з 2016 року перебуває на стаціонарних лікуваннях у зв`язку з захворюванням серця. У зв`язку з операцією на серці придбав кардіо-стимулятор, гроші на придбання якого в розмірі 100000,00 грн він взяв у борг, який залишається неповернутим. Зазначив, що з 26 квітня 1997 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , яка теж є пенсіонером за віком. Крім того, їх спільний с ОСОБА_1 син надає матеріальну допомогу позивачці. Доказів того, що він має можливість сплачувати аліменти, матеріали справи не містять. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року позов залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів того, що позивачка отримала інвалідність під час перебування у шлюбі з відповідачем та в наслідок протиправної поведінки відповідача матеріали справи не містять, а проходження лікування в різні періоди часу не є підставою для визнання особи непрацездатною. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачка отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність. 12 січня 2021 року ОСОБА_4 представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована доводами які є аналогічними доводам позовної заяви. Крім того, зазначила, що у ОСОБА_1 у шлюбі було встановлено діагноз «тяжкий психічний розлад», у зв`язку з чим вона проходила стаціонарне лікування в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична клініка № 3» (далі - КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3») в період з 21 травня 1991 року по 27 червня 1997 року. Оскільки сторони розірвали шлюб впродовж року після медичних обстежень, вважає, що ОСОБА_1 в розумінні статті 75 СК України є непрацездатним подружжям. Крім того, відповідно до даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України від 21 лютого 2020 року, ОСОБА_2 отримав дохід за 2019 рік в розмірі 119817,42 грн, отже має можливість надавати матеріальну допомогу непрацездатній дружині. ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що сторони перебували у шлюбі з 10 травня 1964 року, який розірвано 12 березня 1998 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова (а. с. 8). Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров`я № 304824, ОСОБА_1 з 01 серпня 1997 року встановлена ІІ група інвалідності. ОСОБА_1 з 21 травня 1991 року по 27 червня 1997 року перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», що підтверджується довідкою від 22 липня 2019 року № 01-12/4893 (а. с. 9). Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 5101 від 07 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком в розмірі 2000 грн (а. с. 15). ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, одружений та періодично перебуває на стаціонарному лікуванні (а. с. 30 38). 09 квітня 2017 року в простій письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_6 кошти в розмірі 100000 грн (а. с. 58-59). За 2019 рік ОСОБА_2 отримав дохід по заробітній платі в розмірі 199817,42 грн, що підтверджується відомостями з центральної бази даних Держаного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України про суму виплачених доходів (а. с. 100). Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 грн, з 1 липня - 1564 грн, з 1 грудня - 1638 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 грн, з 1 липня - 1712 грн, з 1 грудня - 1769 грн. Відповідно частин другої-четвертої статті 75 СК Україниправо на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. Таким чином, право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 отримує пенсію, яка складає суму в розмірі 2208,48 грн, що перевищує встановлений законом прожитковий мінімум. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу беззадоволення, а судове рішення беззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилання в апеляційній скарзі на те, що за період шлюбу ОСОБА_1 встановлено діагноз «тяжкий психічний розлад», суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що хвороба виникла в наслідок протиправної поведінки відповідача. Крім того, позичкою не надано доказів, що вона потребує матеріальної допомоги шляхом стягнення аліментів з другого із подружжя. Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 07 квітня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака О.М.Хорошевський