Постанова 4819 № 661/263/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 661/263/19 Головуючий в І інстанції: Матвєєва Н.В. Номер провадження: №22-ц/819/719/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Литвиненко В.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2021 року, у складі судді Матвєєвої Н.В., у справі за позовом Кіріченка Віталія Михайловича, діючого від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : 15 січня 2019 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачкина користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.01.2011 року у розмірі 80841,93грн, а також судові витрати. Позов обґрунтований наступним. Відповідно до укладеного договору № б/н від 18.01.2011 року відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2500,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають Договір між сторонами. Щодо встановлення і зміни кредитного ліміту банк керувався п.2.1.1.2.3. та п.2.1.1.2.4. Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку. Умови договору передбачають сплату процентів та штрафу за п.2.1.1.7.6. Відповідно до п.1.1.7.12. Договору останній діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок, відповідачці надано можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. На порушення умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 11.10.2018 року виникла заборгованість у розмірі 80841,93грн, яка складається з: --- 2378,05грн заборгованість за кредитом; --- 69739,07грн заборгованість за процентами за користування кредитом; --- 4399,00грн заборгованість за пенею та комісією; --- 500,00грн штраф (фіксована частина), 3825,81грн штраф (процентна складова). Відзив на позов не надходив. Заочним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 20.02.2019 року, в тексті якого ухвалою цього ж суду від 19.03.2020 року було виправлено описку, позов був повністю задоволений. 24 вересня 2020 року до Новокаховського міського суду Херсонської області відповідачкою ОСОБА_1 подано заяву про перегляд заочного рішення (а.с.89). Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року вказану заяву було задоволено, заочне рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 20.02.2019 року було скасовано й ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.108-109). Відповідачка подала 23.11.2020 року заяву, відповідно до якої просить до позову застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому зазначила, що аналіз статей 253, 256, 257, 258, 261, 263 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Як вбачається з Розрахунку за договором № б/н від 18.01.2011 року, наданим до позову позивачем, останній платіж погашення кредиту відповідачкою сплачено 24.11.2014 року. Врахувавши це, закінчення строку дії картки (січень 2012 року), а також пред`явлення банком позову 13.04.2018 року, можна дійти висновку про відмову в позові за спливом строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач. Також вказала, що до вимог про стягнення пені та штрафу установлена спеціальна позовна давність в 1 рік. Відповідно до заяви позивача від 11.01.2021 року, поданої до суду 12.01.2021 року, позивач зменшив розмір позовних вимог, просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором № б/н від 18.01.2011 року в розмірі 12026,49грн, яка складається з: --- 2378,05грн заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 2378,05грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; --- 5912,50грн заборгованість за простроченими відсотками; --- 3735,94грн заборгованість з пені. Оскаржуваним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати зазначене рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому послалася на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначила, що суд першої інстанції вирішив спір без врахування правових висновків, висловлених Верховним Судом. Так, судом першої інстанції не було враховано того, що відповідачу на підставі анкети-заяви було відкрито кредитну карту та встановлено кредитний ліміт, що підтверджується банківською випискою. Відповідач після отримання кредитної картки активував її та користувався нею, отримував кредитні кошти, частково погашав заборгованість. Потім відповідно до довідки про термін дії карти та виписки з програмного комплексу відповідачу видано кредитну картку НОМЕР_1 з кінцевим терміном дії до 09/16, тобто 30 вересня 2016 року. Про факт отримання картки свідчить надана банком виписка по рахунку, з якої чітко вбачається, що відповідач знімав кошти через банкомат. Про це сам відповідач і не заперечував. З позовом позивач звернувся 31.12.2018 року, тобто в межах строку позовної давності. Зазначила, що у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі 743/150/17 зроблено такий висновок: "згідно з пунктами 2.1.1.2.11 Умов та Правил, які є складовими кредитного договору, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні картки. За таким договором перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня дії картки". Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 19.03.2014 року у справі №6-14цс14, від 23.11.2016 року у справі №6-2104цс16. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Відповідно до витягу зі Статуту банку, погодженого НБУ 11.06.2018 року, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк", яке в свою чергу є правонаступником ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с.36-37). Відповідно до витягу зі Статуту банку, погодженого НБУ 06.09.2019 року, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк", яке в свою чергу є правонаступником ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с.196-199). Відповідачка ОСОБА_1 подала 18.01.2011 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.169). В ній вказані детальні дані про відповідачку, зазначено про наступне: що позичальник погоджується з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Пам`яткою й Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг; що вона (позичальник) ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання послуги і Тарифами, які були йому надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Наявний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", а саме "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна контракт", "Універсальна голд", в якому викладена інформація щодо типу карти, процентної ставки щодо кожного типу картки та відповідальності за неналежне виконання кредитних зобов`язань. Зокрема, він містить положення про процентну ставку в розмірі від 1,7% на місяць до 3,5% на місяць в залежності від типу картки, про порядок повернення кредиту (наприклад, щомісяця до 25 числа місяця, наступного за поточним, 7% від заборгованості, але не менше 50,00грн), а також про відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків платежів 500,00грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, а також у вигляді пені за несвоєчасне погашення заборгованості (а.с.178). Як вказав позивач і проти цього не заперечила відповідачка, останній було встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), що відповідає кредитній картці "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та "Універсальна голд". У вказаних картках щодо обов`язкового щомісячного платежу зазначено, що він складає 7% від заборгованості, але не менше 50,00грн та не більше залишку заборгованості, а з 01.04.2014р 5% від заборгованості, але не менше 100,00грн та не більше залишку заборгованості. Зазначений Витяг підпису позичальника (відповідачки) не містять Також позивачем надано Умови та Правила надання банківських послуг (а.с.7-30). Зазначені Умови та Правила підпису позичальника (відповідачки) також не містять. Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.153-156) за вказаним договором №б/н від 18.01.2011 року станом на 24.11.2020 року у відповідачки перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 12026,49грн, яка складається з: --- 2378,05грн заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 2378,05грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; --- 5912,50грн заборгованість за простроченими відсотками; --- 3735,94грн заборгованість з пені. Відповідно до довідки, долученої до поданого до суду 03.11.2020 року відзиву на заяву про перегляд заочного рішення, відповідачці за кредитним договором № б/н від 18.01.2011 року було відкрито кредитну картку № НОМЕР_1 з кінцевим терміном дії до 09/16, тобто 30 вересня 2016 року (а.с.115). Аналогічна довідка долучена і до апеляційної скарги (а.с.194). Наявне фото відповідачки з кредитною карткою, дата створення 10.02.2014 року (а.с.168). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування, долученої до поданої до суду 12.01.2021 року заяви про зменшення позовних вимог, за вказаним договором 10.02.2014 року кредитний ліміт був встановлений в розмірі 300,00грн, у подальшому він збільшився до 2500,00грн з 10.02.2014 року. У подальшому Банк зменшив кредитний ліміт до 00,00грн з 20.01.2020 року (а.с.177). Також позивачем надано банківську виписку за період з 10.02.2014 року по 01.11.2020 року (за вказаною карткою), яка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р №578/5, згідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи (а.с.170-175). Згідно вказаної виписки та розрахунку заборгованості відповідачка в 2014 році досить активно користувалася карткою, знімала кредитні кошти, частково погашала заборгованість за кредитом. Нею на погашення кредитної заборгованості востаннє було внесено 1,00грн 25.08.2015 року, а саме поповнення готівкою своєї карти у терміналі самообслуговування в Новій Каховці, проспект Перемоги, 23 б, магазин ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності, визначений в 3 роки, який починається з часу, коли банк дізнався про наявність простроченої заборгованості по тілу кредиту, а саме 25.08.2015 року, але звернувся до суду лише 15.01.2019 року. Також виходив з того, що відповідачка не підписувала умови кредитування, не ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, тому, перебуваючи в договірних відносинах з позивачем, вона не взяла на себе зобов`язання по сплаті процентів та пені. Крім того, суд виходив з того, що умови та правила, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, які не містять підпису позичальника, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним по суті. Щодо кредитного договору, укладеного між сторонами, слід зазначити таке. Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Норми цивільного законодавства щодо позовної давності встановлюють таке: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України); загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.2 ст.258 ЦК України); зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст.266 ЦК України); перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України); перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Судом першої інстанції зроблено посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 й зазначено, що відповідачка не підписувала умови кредитування, не ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, тому, перебуваючи в договірних відносинах з позивачем, вона не взяла на себе зобов`язання по сплаті процентів та пені. Однак, зробивши такий висновок, суд першої інстанції не обґрунтував його належним чином, не врахував позицію з цього питання самої відповідачки, не обґрунтував свій висновок про те, що банк дізнався 25.08.2015 року про наявність простроченої заборгованості по тілу кредиту, але звернувся до суду лише 15.01.2019 року, тобто з пропуском позовної давності. З цього приводу апеляційний суд враховує позицію відповідачки, висловлену в поданій 23.11.2020 року заяві, в якій вона просить застосувати наслідки спливу позовної давності та вказує, що правила користування платіжною карткою є складовою кредитного договору і що картка діє в межах визначеного нею строку. Отже, з урахуванням позиції відповідачки у цій справі, того, що вона робить посилання на надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг й посилається на пропуск позивачем позовної давності за його позовними вимогами, апеляційний суд вважає, що надані позивачем Умов та Правила надання банківських послуг є складовими укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідно до п.1.1.7.12. Умов та правил надання банківських послуг Договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного Договору він автоматично лонгується на той же строк. Відповідно до п.2.1.1.4.6. Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у разі невиконання боржником свої зобов`язань. Відповідно до п.2.1.1.12.3. Погашення кредиту поповнення Картрахунку Держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків Клієнта на підставі Договору. Передбачено сплата процентів за користування кредитом (п.2.1.1.12.6) та пені за порушення обов`язків з погашення заборгованості за кредитом (п.п.2.1.1.12.6.1., 2.1.1.12.7.2.). Відповідно до п.2.1.1.12.4. відповідно до ст.212 ЦК України у випадку наявності простроченого кредиту (Овердрафта) строком повернення кредиту (Овердрафта) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості. Згідно з Тарифами, наданим позивачем, і проти цього не заперечує відповідачка, розмір щомісячного мінімального платежу складає 7% від суми заборгованості, але не менше 50,00грн та не більше решти заборгованості. З 01.04.2014 року розмір платежу було зменшено до 5%. Отже, у справі встановлено, що сторони договору визначили кінцевий строк повернення коштів (строк кредитування) датою 30 вересня 2016 року. Жодна із сторін проти цього не заперечує. А тому, за загальними правилами, саме починаючи з 01 жовтня 2017 року відповідачка мала повернути всю заборгованість за кредитним договором, а не вносити її періодичними платежами, які були розраховані лише у межах строку кредитування. Слід зазначити, що будь-які дії банку, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності. Такий висновок зроблено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема у постанові від 17.04.2019 року у справі №668/9258/15-ц. Отже, вважається, що останній платіж на здійснення оплати заборгованості за кредитним договором відповідачка здійснила 25.08.2015 року у розмірі 1,00грн. Це, як вже зазначалось, підтверджується розрахунком заборгованості та банківською випискою (за вказаною карткою) та відповідачкою не заперечується. До вказаної дати, як вбачається з розрахунку та банківської виписки, відповідачка за період з 18.02.2014 року по 24.11.2014 року здійснила 6 погашень заборгованості (21 березня у розмірі 180,00грн, 17 червня у розмірі 240,00грн, 15 липня у розмірі 120,00грн, 24 серпня у розмірі 114,00грн та 24 листопада у розмірі 400,00грн). Більше жодних погашень відповідачка не здійснювала, проти чого жодна із сторін не заперечує. В такому випадку відповідно до п.2.1.1.12.4. договору та з урахуванням необхідності сплати платежів на погашення кредиту до 25 числа місяця, з 26 грудня 2014 року починає відлік 211-денний строк повернення кредиту у повному обсязі, який закінчився 25 липня 2015 року. Тобто, 25 липня 2015 року відповідачка повинна була повернути кредит у повному обсязі. Однак цього не зробила, а тому протягом встановленого законом строку позовної давності (загальної в 3 роки за вимогою про стягнення тіла кредиту та відсотків (тобто, до 25 липня 2018 року) і спеціальної в 1 рік за вимогою про стягнення пені (тобто, до 25 липня 2016 року)) банк мав звернутися до суду з цим позовом. При цьому апеляційний суд також враховує й таке. Положення п.1.1.7.31 наданих до позову Умов та Правил надання банківських послуг про те, що відповідач нібито погодився на збільшення позовної давності до 50 років за вимогами про стягнення кредиту, процентів та неустойки не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем угода про збільшення строків позовної давності не підписувалась, а отже такого договору не існує. Відповідно ж до абзацу 2 частини першої ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідно письмовою домовленістю сторін про збільшення позовної давності, умови кредитування, які не містять підпису позичальника. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі №6-1926цс15, а також в інших постановах Верховного Суду. Тобто, слід виходити із звичайного терміну позовної давності. До такого ж обґрунтованого висновку дійшов і суд першої інстанції. Крім того, на іншому не наполягає й скаржник у своїй скарзі. В такому випадку, з урахуванням подання позову 15 січня 2019 року, позовна давність за цим позовом вже сплила, поважність причин пропуску позовної давності позивач не довів, наслідком чого, як правильно зазначив суд першої інстанції, є відмова у задоволенні позовних вимог. При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на вказане, на те, що черговий платіж мав бути сплачений до 25 числа поточного місяця і лише після цього має початись відлік 211 днів відповідно до п.2.1.1.12.4. договору, а тому помилково встановив початок перебігу позовної давності з 25.08.2015 року. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду як законне і обґрунтоване слід залишити без змін. Відповідно апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на правові висновки, висловлені Верховним Судом, а також на те, що відповідачці видано кредитну картку з кінцевим терміном дії до 30 вересня 2016 року, а тому позивач, який звернувся до суду з цим позовом 31.12.2018 року, звернувся в межах строку позовної давності. При цьому апеляційний суд виходить з того, що правовідносини сторін і встановлені фактичні обставини у цій справі та у справах, зазначених скаржником, не є тотожними й подібними. Крім того, апеляційний суд враховує й те, що у цій справі між сторонами виникли договірні правовідносини, відповідно до яких згідно п.2.1.1.12.4. Умов та правил надання банківських послуг, які додані самим позивачем, у випадку наявності простроченого кредиту (Овердрафта) строком повернення кредиту (Овердрафта) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості. Саме вказана умова договору унеможливлює для суду дійти висновку, за яким перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня дії картки. Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", залишити без задоволення. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 06 квітня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська