Постанова 4812 № 487/4709/20

07.04.21 22-ц/812/549/21 Справа №487/4709/20 Головуючий у 1-й інстанції Кузьменко В. В. Провадження № 22ц/812/549/21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 7 квітня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Лівшенком О. С., за участю: представника позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданої від його імені адвокатом Філевським Р. М., на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Кузьменка В. В. в залі суду в місті Миколаєві об 11 годині 15 хвилині із складенням його повного тексту 28 січня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_4 звернулася із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначала, що з 14 лютого 2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , за розірванням якого вони звернулись із заявами у відповідному законом порядку. За час шлюбу за спільні кошти ними придбано на ім`я відповідача квартиру АДРЕСА_1 та легковий автомобіль «Mitsubishi Lancer», який зареєстрований на ім`я позивачки. Посилаючись на те, що придбання зазначеного майна здійснено у період шлюбу за рахунок спільних коштів, просила провести поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири, а за відповідачем право власності на Ѕ частину автомобіля. У відзиві, поданому на позов відповідачем ОСОБА_3 , вимоги щодо поділу майна ним не визнані, з огляду на те, що квартира була придбана відповідачем за особисті кошти, окремо від позивачки, а нею, в свою чергу, набуто право особистої власності на автомобіль. Зазначав про те, що у шлюбі сторони прожили разом лише рік, а у період з 2014 року по 2020 рік підтримували час від часу лише інтимні стосунки, разом сім`єю не проживали, спільне господарство не вели. Відповідач, як і позивач, додаткових коштів не мали, як не мали і постійного джерела заробітку, внаслідок чого відповідач, отримавши гроші в подарунок від свого вітчима, уклав договір на участь у будівництві квартири, після завершення якого зареєстрував на себе право власності, так як позивачка, яка мешкала окремо, участі в набутті права власності на це майно не приймала. Надаючи відповідь на відзив позивачка зазначила, що при укладенні договору на участь у будівництві квартири, вона, як дружина, надала свою згоду на укладення угоди своїм чоловіком відповідачем ОСОБА_3 , і тому при підписанні договору представником забудовника їм було роз`яснено наслідки набуття права власності на квартиру подружжям. Вказана обставина, на її думку, свідчить про укладення відповідачем договору на будівництво квартири виключно в їх інтересах, як сім`ї. Заперечуючи проти наданої відповіді позивачки з доданими до неї письмовими доказами, відповідач ОСОБА_3 ще раз наголошував на окремому проживанні подружжя, та придбанні ним квартири за особисті кошти. Також стверджував про можливість створення позивачкою доказів на власну користь, у зв`язку з тим, що у неї був безперешкодний доступ до спірної квартири. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалено про визнання за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто на її користь з ОСОБА_3 6 809 грн судових витрат. В задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було придбано у період шлюбу, і презумпція спільності майна відповідачем не спростована. Тому вважав за можливим поділити спірну квартиру та відмовити у поділі автомобіля, в зв`язку з небажанням відповідача отримати таку частку, яке може стати порушенням його прав. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .. Зазначав про те, що презумпція спільності майна подружжя не є абсолютною, та ним у судових засіданнях за допомогою належних доказів доведено факт укладення його вітчимом позики, внаслідок якої йому були подаровані кошти на участь у набутті права власності на спірну квартиру. Вказував на відсутність доказів спільного проживання подружжя та ведення ними спільного господарства на час набуття ним квартири. Наголошував на тому, що періодично зустрічаючись з позивачкою, не володів інформацію про джерела набуття нею права власності на автомобіль, який не вважає спільним майном подружжя та не бажає його ділити. Тому відступаючи від презумпції спільності майна, суд з незрозумілих підстав відмовив у поділі автомобіля, поділив при цьому квартиру з тих же підстав. Крім цього, постановляючи рішення, суд не навів мотивованої оцінки усім аргументам відповідача, чим грубо порушив приписи норм процесуального права. Не зазначив також, з яких підстав виходив визначаючи пропорцію судових витрат, які стягнуті з відповідача на користь позивачки. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокатка Вдовиченко І. С., вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. За загальним правилом статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якою вказується, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини 3 статті 61 СК Україникореспондує до частини 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Як роз`яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі постанови Пленуму №11) спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. При вирішенні справи судом встановлено, що з 14 лютого 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, за розірванням якого у серпні 2020 року звернулися із відповідними заявами до органів реєстрації актів цивільного стану (а.с.3, 12). 3 вересня 2020 року шлюб розірвано. Під час шлюбу, 28 листопада 2014 року відповідачем ОСОБА_3 укладено договір №8/16-113 про участь у фонді фінансування будівництва, а саме квартири АДРЕСА_2 , з оплатою 30% на протязі 10 днів у сумі 140 326 грн 82коп., та у подальшому суми, що залишилася, виходячи із загальної вартості об`єкта в 467 756 грн 07коп.. У додатках до договору надані заява відповідача від 28 листопада 2014 року про отримання усіх необхідних документів, та заява від позивачки ОСОБА_4 від тієї же дати про укладення правочину в інтересах сім`ї, де є посилання про підписання цієї заяви позивачкою в присутності представника управителя (а.с.13-24). Ознаки підробки заяви ОСОБА_4 від 28 листопада 2014 року у встановленому порядку не виявлені, та навпаки, обставини її складання та підписання одночасно з укладенням договору одним із подружжя підтверджені представником забудовника у листі №197 від 29.10.2020 (а.с.110-111). За таких обставин, після завершення будівництва право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за стороною договору відповідачем ОСОБА_3 (а.с.25-29). В подальшому, як стверджувала кожна із сторін, в квартирі проводився ремонт. Після чого, з січня 2017 року по червень 2020 року сторони, як подружжя, проживали разом у придбаному житлі, про що позивачкою надано акт про проживання, який підписано сусідами по будинку (а.с.128), та обставини, які в ньому засвідчені, відповідачем у встановленому порядку не спростовані. За утримання житла, і отримані послуги позивачкою від свого імені, як власника, тривалий період вносилися платежі, на підтвердження чого нею до суду надані належним чином засвідчені копії та дублікати квитанцій (а.с.112-127). В той же час, спростовуючи презумпцію спільності майна, відповідач стверджував про придбання ним спірної квартири за особисті кошти, які ним отримані в якості подарунка від його вітчима ОСОБА_5 .. На підтвердження цього ОСОБА_3 до суду надана копія розписки про повернення вітчимом грошей на суму 454 000 грн іншій особі, які ним попередньо взяті у борг для здійснення дарунка (а.с.89-91). Ці обставини підтверджені вітчимом ОСОБА_5 , як свідком, у судовому засіданні (а.с.141). Однак, наведені докази, які надані зацікавленими особами, вірно не взяті до уваги судом в якості належних та допустимих доказів, що можуть спростувати презумпцію спільності майна, так як: по-перше, надана розписка достеменно не доводить факт використання саме цих коштів для фінансування будівництва спірної квартири; по-друге, договір дарування грошей, які мають особливу цінність, повинен укладатися в письмовій формі (статті 717-719 ЦК України), тим паче коли мова йде про доведення права особистої приватної власності, а такого доказу суду не надано; та в-третє, порядок наведених розрахунків у розділі 5 договору від 28.11.2014, внесення відповідачем за цим порядком від свого імені коштів за квитанціями від 8.12.2014, 12.03.2015, 13.03.2015 і 17.02.2015 (а.с.166-169) та заява ОСОБА_3 про наміри виконувати його у відповідності до змісту з початковою оплатою 30% від вартості об`єкту спростовує факт внесення ним усієї суми, яку нібито він отримав напередодні в якості дарунка (24.11.2014), а отже, викликає обґрунтовані сумніви щодо використання одним із подружжя в якості розрахунку за будівництво квартири виключно особистих коштів. Тому, встановивши, що право власності на спірну квартиру набуто у зареєстрованому шлюбі, а попередня угода щодо участі у фінансуванні будівництва укладено чоловіком з дозволу дружини, без визначення відповідачем власних, не пов`язаних з сім`єю інтересів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розповсюдження на квартиру режиму об`єкту права спільної сумісної власності подружжя. Доказів на підтвердження припинення подружніх відносин з 2014 року та окреме проживання чоловіка та дружини без введення спільного господарства відповідачем ОСОБА_3 та його представником у судові засідання не надані, та такі обставини не встановлені жодним судовим рішенням, у зв`язку з розірванням шлюбу у позасудовому порядку. За такого доводи відповідача про суто інтимні стосунки з дружиною у період зареєстрованого шлюбу без спільного проживання та ведення господарства не доведені у суді та ґрунтуються виключно на його особистих поясненнях. Відтак, факт придбання спірного майна у період шлюбу за рахунок спільних коштів, незважаючи на різний від діяльності кожного із подружжя та наявність постійного чи тимчасового доходу, відповідачем ОСОБА_3 у суді не спростовано. Зазначаючи про придбання вищенаведеного майна під час шлюбу та сумісного проживання сторін, судом першої інстанції вірно прийнято до уваги ті факти, що вказаним майном опікувалася кожна із сторін, як відповідач, так і позивачка, так як сплачувала відповідні платежі (а.с.112-127). Тому висновок суду першої інстанції відносно того, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю сторін, відповідає та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, які висловлені у постановах від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16. Відповідно до частини 1 статті 71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України, статтею 372 ЦК України. Відповідно до статті 69, частини 1 статті 71 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, яке ділиться між ними в натурі. Поділ здійснюється за взаємною згодою подружжя, а в разі недосягнення згоди - судом. Згідно пункту 25 постанови Пленуму №11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Отже, встановивши належність квартири до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, суд поділив цей об`єкт, визнав частки сторін рівними. Зазначені обставини були вірно встановлені судом першої інстанції та до них було застосовано відповідні норми матеріального права. Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду першої інстанції в частині поділу квартири є законним і обґрунтованим. Разом з тим, зазначаючи адресу розташування квартири суд допустився помилки, не вказавши її повні дані, а саме не зазначив, що спірна квартира знаходиться у будинку АДРЕСА_3 . Відтак, рішення суду в цієї частині слід змінити, вказавши правильну адресу об`єкту поділу спільного майна квартири АДРЕСА_2 , з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України. Одночасно переглядаючи судове рішення в частині відмови у поділі автомобіля, колегія суддів вважає, що визначивши правильно квартиру як об`єкт спільної власності та провівши її поділ, суд першої інстанції з незрозумілих причин не поділив автомобіль, який за встановлених ним обставин, теж набуто в період шлюбу та зареєстровано за позивачкою. Відмовляючи у задоволені в цій частині позовних вимог, суд послався на можливе порушення прав відповідача, мабуть виходячи з того, що він не бажає отримати право власності на частку цього майна, з метою виключення із поділу іншого об`єкту, який вважає особистою власністю квартиру. При цьому не звернувши увагу на роз`яснення, викладені у пункті 23 Пленуму №11, де зазначено, що вирішуючи спори про поділ майна суду необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, та яке не поділене між подружжям за їх спільною згодою. Про наявність автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2007 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, заявлено у позові ОСОБА_4 .. Автомобіль набуто в період шлюбу - 14 листопада 2017 року та зареєстровано на одного із подружжя позивачку. Фактів набуття автомобіля за особисті кошти позивачкою у справі не заявлено, та у суді не встановлено, а отже реєстрація цього майна на особу, яка ініціює спір, не виключає необхідність його поділу між подружжям за ідеальними частками. За таких обставин, та враховуючи межі апеляційної скарги відповідача, у якій він оскаржує рішення і в цій частині, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в цій частині скасувати, з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та постановити нове рішення про задоволення вимог про поділ автомобіля, визнавши за відповідачем, та залишивши за позивачкою право власності по Ѕ його частки. Переглядаючи судове рішення в частині розподілу судових витрат за апеляційною скаргою відповідача, колегія суддів враховує наступне. За змістом пункту 2 частини 1, частиною 8 статті 141 ЦПК України убачається, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У разі відмови у позові такі витрати покладаються на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За матеріалами справи вбачається, що за поданим позовом позивачкою сплачений судовий збір на суму 5 996 грн 70 коп. (а.с.1), який підлягає стягненню на її користь з відповідача, у зв`язку з задоволенням у повному обсязі заявлених нею вимог. Також позивачкою сплачені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 3 000 грн та на підставі укладеного договору (а.с.73-77), які також з підстав, передбачених статтею 137 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивачки. Отже, судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині, з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦУПК України, із стягненням вищенаведених сум з відповідача на користь позивачки. Підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у відповідності до статті 141 ЦПК України не має. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від його імені адвокатом Філевським Р. М., - задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 січня 2021 року в частині відмови у поділі автомобіля скасувати, та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ автомобіля - задовольнити. Провести поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вигляді автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2007 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , та залишити за ОСОБА_4 право власності на іншу Ѕ частку цього ж автомобіля. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 січня 2021 року в частині зазначення адреси розташування квартири змінити, вказавши, що об`єктом поділу спільного майна подружжя є квартира АДРЕСА_2 . Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 січня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 5 996 грн 70 коп. судових витрат та 3 000 грн витрат на професійну правову допомогу. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова