Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/5940/20

07.04.21 22-ц/812/620/21 Справа №489/5940/20 Головуючий суду першої інстанції Коваленко І. В. Провадження №22-ц/812/620/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2021 року, ухвалене за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: 19 листопада 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 14 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та Банком укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 04 жовтня 2020 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 11 733,14 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредита у сумі 9395,10 грн та заборгованості за відсотками у сумі 2338,04 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судовий збір в сумі 2102 грн. ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечувала та вказувала, що Банк звернувся до суду із пропуском строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також відповідач зауважувала на тому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність в неї кредитної заборгованості, а також факту отримання нею платіжної картки. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2021 року позов Банку задоволено. З ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 11 733,14 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 9395,10 грн та заборгованості по сплаті процентів в сумі 2338,04 грн. Також з відповідача на користь Банку стягнуто судовий збір в сумі 2102 грн. Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено укладання між сторонами кредитного договору у передбаченій законом формі, виникнення у сторін зобов`язань та наявність у відповідача кредитної заборгованості. Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку у повному обсязі. Відповідач зазначала, що не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», Умови кредитування та Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна». Отже, вказані документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору. Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Норми статей 525, 612, 625 ЦК України передбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Згідно зі змістом вказаних документів, які були погоджені ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис, вона дала згоду стати клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та сплачувати за користування кредитними коштами 30% річних (а.с.15, 16). Протягом дії договору позичальником було отримано шість карток: строком дії до 31 травня 2015 року, 30 жовтня 2015 року, 31 грудня 2017 року, 31 травня 2018 року, 31 травня 2020 року, 30 квітня 2022 року (а.с.13). 14 листопада 2011 року ОСОБА_1 . Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 1000 грн. У подальшому він змінювався: 04 червня 2012 року збільшено до 1500 грн, 18 жовтня 2012 року збільшено до 2000 грн, 01 травня 2013 року збільшено до 4000 грн, 11 серпня 2013 року збільшено до 4800 грн, 15 жовтня 2013 року збільшено до 5800 грн, 11 січня 2017 року зменшено до 0 грн (а.с.14). Виписка по рахунку відповідача свідчить, що вона користувалася кредитними коштами, отримавши за час дії кредитного договору 17 375,98 грн. Відсотки за користування вказаними кредитними коштами, виходячи з погодженої процентної ставки 30% річних, становили 6660,79 грн. На погашення заборгованості за тілом кредита відповідач сплатила 23 477,67 грн та за відсотками 4480,32 грн. Отже, доводи відповідача про те, що вона не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», Умови кредитування та Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна» не у повній мірі відповідають обставинам справи. Досліджені докази доводять, що між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримувала кредитні карти з встановленим кредитним лімітом та зобов`язувалася сплачувати 30% річних. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які передбачають право Банку збільшувати процентну ставку відповідач дійсно не підписувала. Згідно з розрахунком позивача станом на 04 жовтня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у сумі 11 733,14 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредита у сумі 9395,10 грн та заборгованості за відсотками у сумі 2338,04 грн. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким розрахунком, бо з нього вбачається, що Банк у порушення умов договору в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за договором з 01.09.2014 до 34,80 % річних, а з 01.04.2015 до 43,20 % річних. Крім того, Банк, не погодивши з позичальником, збільшував їй тіло кредита за рахунок нарахованих підвищених відсотків, що є порушенням умов договору. Виходячи з умов договору та виписки по рахунку, відповідач не має заборгованості перед Банком: тіло кредита та відсотки повністю сплачені. Зазначене свідчить, що заявлені позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» є безпідставними, оскільки наявність заборгованості ОСОБА_1 перед Банком не доведена. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. За такого, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». Оскільки рішення суду скасоване, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є такою, що підлягає задоволенню, то Банк відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України має відшкодувати відповідачу судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 3153 грн. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 3153 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 07 квітня 2021 року.