Ухвала КАС ВС № 120/4675/20-а

УХВАЛА 06 квітня 2021 року м. Київ справа № 120/4675/20-а адміністративне провадження № К/9901/9477/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №120/4675/20-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за результатом розгляду поданої ним заяви про закінчення виконавчого провадження від 22 серпня 2020 року та зобов`язання відповідача прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №60573492. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 17 грудня 2019 року у справі №657/1627/19 було задоволено позовну заяву позивача та скасовано постанову №001754 від 23 серпня 2019 року про накладення адміністративного стягнення, на виконання якої відкрито виконавче провадження. Вказане рішення суду набуло законної сили, тому 22 серпня 2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача про закінчення виконавчого провадження. Проте, станом на день звернення до суду (04 вересня 2020 року) відповідачем жодної відповіді, за результатами розгляду, не надано, а згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що на виконанні відповідача знаходиться виконавче провадження №60573492. На переконання позивача, за даних обставин, відповідач повинен був прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження, однак останній цього не зробив. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позов задоволено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, апеляційну скаргу Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) задоволено, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовлено. 18 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №120/4675/20-а. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Згідно частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби та предмет спору в якій підпадає під дію положень статті 287 КАС України. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Однак, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, виняткового або фундаментального значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Посилання скаржника на статті КАС України, Закон України «Про виконавче провадження», практику Верховного Суду не дає підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). Такими чином, законодавець не передбачив та обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Водночас, аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, скаржником в касаційній скарзі такі обставини теж не зазначені, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Також позивачем у касаційній скарзі заявлено клопотання про визнання причин пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновлення такого строку. Як встановлено з матеріалів касаційної скарги, та відповідно до інформації з автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» (ДСС), повний текст постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року складено 15 січня 2021 року. Вперше скаржник звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду у межах 30-денного строку, проте, ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року вперше подану касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку з не зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до частини 4 статті 328 КАС України. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (№0102932411250) копія ухвали суду від 17 лютого 2021 року отримана скаржником 23 лютого 2021 року. Повторно позивач направив уточнену касаційну скаргу до Верховного Суду 16 березня 2021 року. Наведене підтверджується долученими до касаційної скарги копіями документів. Відповідно до вимог частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. За наведених обставин, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, в зв`язку з чим такий строк слід поновити. Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 287, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

2. Визнати причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновити процесуальний строк

3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №120/4675/20-а.

4. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. .................................. .................................. .................................. А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко В.М. Соколов Судді Верховного Суду