Постанова 4856 № 120/2838/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2838/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 07 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просив суд: - визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправним та скасувати його; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплачувати йому пенсію за віком у відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку на п`ять років з 22.04.2020 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2020 позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; - в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком у відповідності до ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку на 5 років з 22.04.2020. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.12.1992 року позивач є особою, яка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю (4 категорія). У відповідності до записів трудової книжки НОМЕР_2 , виданої 19.04.1951 року, позивач з моменту аварії на ЧАЕС працював з 01.08.1986 по 04.06.1987 - Російська Федерація; з 25.08.1988 по 23.09.1990 - Російська Федерація; з 02.10.1990 по 15.04.1991 - Російська Федерація; з 20.04.1991 по 20.12.1999 - м. Ладижин; з 30.03.2000 по 24.03.2001 - м. Ладижин (період отримання допомоги по безробіттю); з 18.03.2002 по 31.08.2005 - м. Ладижин; з 19.09.2005 по 16.06.2006 - місце роботи визначити неможливо; з 05.09.2006 по 30.09.2014 - м.Ладижин; з 18.08.2016 по 31.03.2020 - місце роботи визначити неможливо. Згідно довідки Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області №409 від 05.05.2020 м. Ладижин відносилося до населеного пункту категорії № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 по 31.12.2014. Відповідно довідки Ладижинської міської ради № 23-14-527 від 14.05.2020, виданої ОСОБА_1 , він дійсно зареєстрований в м. Ладижин (зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.2015 року), з 27.10.1981 по 01.07.1986, з 21.07.1986 по 15.12.1987, з 21.08.1990 по 02.02.1993, з 19.02.1993 по 27.01.1998, з 03.04.1998 по теперішній час (по дату видачі довідки). 14.05.2020 позивач звернувся до Бершадського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За результатами розгляду зазначеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 025350003555 від 21.05.2020 про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки з наданих позивачем документів, він фактично проживав (працював) в зоні посиленого радіологічного контролю з 20.04.1991 по даний час, що становить менше 4 років станом на 01.01.1993, тобто права на зниження пенсійного віку немає. Також у рішенні вказано, що згідно наданих документів, страховий стаж заявника становить 35 років 6 місяців 22 дні. Отже, відмовлено позивачу при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв`язку з відсутністю необхідної тривалості періоду постійного проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю - не менше 4 років станом на 01.01.1993 року. Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в позивача документи, які знаходяться в матеріалах справи, містять достатньо даних, які вказують додержання умови надання пенсій за віком особам, які проживали або працювали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, та наявність права зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на п`ять років, як особі, яка з моменту аварії постійно працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю і станом на 01.01.1993 року прожила у цій зоні не менше чотирьох років. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, досяг відповідного віку та має право на користування пільгами, зокрема, правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку не відповідає передбаченим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати йому пенсію за віком, то суд першої інстанції дійшов висновку щодо часткового задоволення вказаних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Позивач не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в зобов`язальній частині рішення зазначає, що судом встановлено право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, а оскаржуване рішення мотивоване лише тим, що ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 щ моменту аварії на ЧАЕС проживав, працював в зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років, тобто виконано всі умови, визначені законодавством, тому слід зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зниженням пенсійного віку на 5 років з 22.04.2020. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів дослідивши доводи апеляційної скарги позивача та перевіривши рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні дійшла наступних висновків. Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, досяг відповідного віку та має право на користування пільгами, зокрема, правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, зобов`язуючи відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів вважає помилковим такий висновком суду першої інстанції та визначаючи спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції не врахував наступного. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16. Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до підпункту 3 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій. Положеннями п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно п. 4.3 даної Постанови орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та наявності документів, необхідних для призначення пенсії, розглядає подані заяви та приймає рішення щодо призначення пенсії. Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов`язком відповідача, що унеможливлює стверджувати про те, що за даних обставин суб`єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання. Викладене свідчить, що судом було визначено невірний спосіб захисту прав ОСОБА_1 , у той час як самим позивачем спосіб захисту власних порушених прав обрано вірно. Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про протиправність відмови у призначенні пенсії із заниженням пенсійного віку позивачу, на думку суду апеляційної інстанції позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є також обґрунтованою. Щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком ІНФОРМАЦІЯ_1 , дату народження позивача 22.04.1965 дату досягнення пенсійного віку, суд вважає, що така пенсія повинна бути призначена з 22.04.2020. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку з 22.04.2020. При цьому, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшов висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його частково скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З наявної в матеріалах справи квитанції від 15.06.2020 (а.с.25) вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 840,80 грн. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 420,40 грн. Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача за подачу адміністративного позову підлягає сума в розмірі 420,40 грн. (840, 80 420,40). Також, з наявної в матеріалах справи квитанції від 25.08.2020 (а.с.49) вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 261, 20 грн., які слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку на п`ять років з 22.04.2020 року. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2020 залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1681,60 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.