Постанова 4855 № 640/1575/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1575/19 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Василенко Ю.А., за участю: представника відповідача: - Подвич Ж.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Ера-Енергетична Група» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №5602615147 від 25.10.2018 року, В С Т А Н О В И Л А : У січні 2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Ера-Енергетична Група» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №5602615147 від 25.10.2018 року, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 5602615147 від 25 жовтня 2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 02 квітня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 13466, представником позивача до суду було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що позивач дізнався про відкрите апеляційне провадження 01.04.2021 року (адже апелянт в апеляційній скарзі вказав стару адресу позивача), у зв`язку з чим, ТОВ «Нова Ера-Енергетична Група» не зміг виконати вимоги ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду та вчасно подати відзив на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Ера-Енергетична Група» до суду апеляційної інстанції не надходив. В силу приписів ч.2 ст.. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, без представника позивача. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 5602615147 від 25 жовтня 2018 року винесено всупереч нормам чинного законодавства, адже відповідачем не проаналізовано первинні документи, надані позивачем, позаяк, підставою для винесення останнього стало посилання контролюючого органу на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2018 року щодо визнання винним ОСОБА_1 (директора контрагента позивача - ТОВ «Профбудкомплекс») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205-1 КК України. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, згідно з наказом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24 вересня 2018 року № 14368 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за період з 01 січня 2014 року по 29 червня 2016 року. За результатом перевірки складено Акт від 05 жовтня 2018 року № 250/26-15-14-07-03-10/39278701(далі по тексту - Акт перевірки), відповідно до висновків якого позивачем допущено порушення пунктів 198.1, 198,2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами (далі по тексту - ПК України), в результаті завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у травні 2016 року 83 333 грн. На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2018 року № 5602615147. Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Пунктом 200.1. ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу). З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV). Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» надає послуги з виробництва та постачання теплової енергії з використанням нетрадиційних джерел енергії (твердого палива) на підставі ліцензії Серія АЕ № 522290 від 11 грудня 2014 року та ліцензії № 2610 від 22 жовтня 2015 року. З метою здійснення основного виду господарської діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» 24 травня 2016 року уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» договір поставки дров паливних № 240516, предметом якого згідно з пунктом 1.1. Договору був обов`язок Продавця поставляти та передавати у власність Покупця Товар (дрова паливні). Відповідно до пункту 2.2. вказаного договору кожна партія Товару супроводжується накладною на відвантаження, рахунком - фактурою на поставку партії Товару. Як вбачається з пункту 5.1 Договору вивіз лісопродукції здійснюється зі складу транспортом Продавця за рахунок Покупця. Договір підписано зі сторони Покупця директором Спатаром П.М. та скріплено відбитком печатки ТОВ «НОВА ЕРА -ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», за сторони Продавця - директором ОСОБА_1 та скріплено відбитком печатки ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС». На підтвердження виконання умов договору сторонами було складено первинні документи, що передбачені укладеним договором, зокрема, видаткову накладну № ПУ 000000082 від 24 травня 2016 року та рахунок № ПУ 000000082 від 24 травня 2016 року. Крім того, в матеріалах справи знаходиться прибуткова накладна № 192 від 24 травня 2016 року та банківська виписка із відомостями про оплату поставленого за даним договором товару. Колегія суддів наголошує, що надана позивачем первинна документації повністю відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відображає зміст вищевказаної господарської операції, наявними документами підтверджено рух коштів. Також, варто наголосити, що з метою підтвердження використання придбаного товару (дрова паливні) позивачем було надано як контролюючому органу, так і суду першої інстанції договір оренди частини складського приміщення № 01-08/15/1 від 01.08.2015 року з додатками, адреса складських приміщень: Україна, Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична

47. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Вих.№2609/01 від 26.09.2018 року, товар був поставлений контрагентом на орендований склад за адресою: Україна, Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична 47, прийнятий співробітниками позивача (відповідно до штатного розпису кількість працюючих на підприємстві позивача складає 54 особи), жодних претензій до продавця - не має, заборгованість по контрагенту - ТОВ «Профбудкомплекс» - відсутня. Крім того, наявність придбаного товару у позивача, серед іншого, підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по 201 рахунку з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року по вищевказаному контрагенту. Посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортної накладної, як підстави для визнання господарської операції безтоварною, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення, так само як не реєстрація місця зберігання обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Як зазначив Вищий адміністративний суд в інформаційному листі від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не с підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та послуг, використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару та послуг, оскільки відповідною транспортною документацією обов`язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ. Щодо посилань відповідача в акті перевірки та в апеляційній скарзі на відсутність у ТОВ «Профбудкомплекс» людських, матеріальних потужностей для здійснення господарської діяльності, варто зазначити наступне. У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На переконання колегії суддів, здійснення господарської діяльності контрагентом, не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. В позовній заяві ТОВ «Нова Ера-Енергетична Група» наголошено, що останнім було перевірено ТОВ «Профбуткомплекс» в усіх можливих відкритих реєстрах: на момент укладення спірного договору останній був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, як платник податку на додану вартість, товариство не було визнано фіктивним підприємством. Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 року у справі №К/800/36098/13, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18. Що стосується посилання відповідача на вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 760/20771/17 (далі у тексті - Вирок) та протокол допиту свідка гр. ОСОБА_3 від 07 червня 2016 року в межах кримінального провадження № 12015000000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, варто зазначити наступне. Так, на підставі вироку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в групі осіб за попередньою змовою, перебуваючи на території Києва, у період 2016 року створив шляхом реєстрації суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), зокрема ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС», реквізити та рахунки якого використовувалися для прикриття незаконної діяльності, що полягає у безпідставному переведенні безготівкових коштів у готівку, тим самим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 205 КК України. Між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Ватутіним О.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 27 вересня 2017 року укладена угода про визнання винуватості, згідно з якою ОСОБА_1 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205-1 та частиною першою статті 205 КК України. Колегія суддів наголошує, що диспозиція ст. 205-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців, проте, на переконання колегії суддів, не може безумовно свідчити про безтоварність господарських операцій, що були вчинені таким суб`єктом господарювання. Як вірно зазначено судом першої інстанції, вироком суду не встановлено, що ОСОБА_1 , як директор ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС», не укладав жодних господарських договорів з ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», не підписував первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції з постачання товарів на користь ТОВ ««НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», а також те, що ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» не здійснювало постачання товарів третім особам. У постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 Верховний Суд зазначив, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Тому необхідними стають перевірка доведеності кожного податкового правопорушення і комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених вироком, що набрав чинності, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідків її дій для реалізації конкретних господарських операцій. Таким чином, визнання будь-якої фінансово-господарської операції фіктивною з контрагентом, щодо директора або учасника якого винесений вирок про визнання винуватості за статтею 205 Кримінального кодексу України, як і всіх правочинів такого контрагента, є помилковим, адже у межах кримінального провадження встановлюється склад кримінального правопорушення саме щодо конкретних діянь (фінансово-господарських операцій). Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 06 квітня 2021 року.