Постанова 4855 № 620/1728/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1728/20 Суддя першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т., при секретарі - Василенко Ю.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, В С Т А Н О В И Л А : У травні 2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Північної митниці Держмитслужби України прийняте у вигляді картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00013; - визнати протиправним та скасувати рішення Північної митниці Держмитслужби України про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000016/2 від 08.01.2020 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Північна митниця Держмитслужби звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 11 березня 2021 року, відповідно до штампів вхідної кореспонденції суду Вх№ 10221, 10224, Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, крім того, позивачем подано клопотання про стягнення на користь останнього витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Північної митниці Держмитслужби України прийняте у вигляді картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00013 та про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000016/2 від 08.01.2020 року, прийнято митним органом всупереч нормам чинного законодавства, адже Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» при митному оформлені надано усі документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» була подана митна декларація на товар: «Сідельний тягач колісний - 1шт; - марка - MERCEDES BENZ; - модель - ACTROS 1945; номер шасі/кузова - № НОМЕР_1 ; - тип двигуна - дизельний; - номер двигуна - немає даних; колісна формула - 4x2; - робочий об`єм циліндрів - 12809 см3; - потужність - 330 kw; - календарний рік виготовлення - 2014; - модельний рік виготовлення - 2014; - екологічний стандарт двигуна - Євро 6; - призначений для перевезення напівпричепів, по дорогах загального користування; - бувший у використанні; - торговельна марка MERCEDES BENZ; - виробник DAIMLER AG; - країна виробництва DE», яка прийнята до оформлення з присвоєнням ІМ 40 ДЕ № UA102030/2020/631041. При цьому, особою уповноваженою на декларування задекларовано ціну товару - 14840 EUR. 08.01.2020 року Північною митницею ДМС України прийнято рішення № UA102000/2020/000016/2 від 08.01.2020 року за митною декларацією ІМ 40 ДЕ № UA10203 0/2020/631041 та скориговано митну вартість вищеописаного товару шляхом її збільшення у сумі 20850 EUR. Коригування митної вартості товарів здійснено митним органом у зв`язку з ненаданням документів для підтвердження митної вартості на запит посадової особи Північної митниці ДМС України. Північною митницею ДМС України на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000016/2 оформлено відповідну картку за № UA102030/2020/00013 та відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з причин порушення вимог частини шостої статті 54 Митного кодексу України, а саме уповноваженою особо (представником) заявлені неповні відомості про митну вартість товарів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Митну вартість транспортного засобу «Сідельний тягач колісний марки - MERCEDES BENZ; модель - ACTROS 1945; номер шасі/кузова № НОМЕР_1 ; календарний рік виготовлення - 2014; модельний рік виготовлення - 2014» скориговано із застосуванням резервного методу на рівні 20850 EUR. На виконання вимог зазначених у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00013, особою, уповноваженою на декларування товарів подано скориговану митну декларацію ІМ 40 ДЕ № UA102030/2020/631069. Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товару та картку відмови в прийняті митної декларації протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК). Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК). Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 р. №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК). Відповідно до частини 3 статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Згідно з частинами 1-3 статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості. Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 року (справа 21-591а15). Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено. Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Так, з матеріалів справи вбачається, що для підтвердження заявленої митної вартості товару до вказаної митної декларації декларантом долучено: - рахунок-фактура (інвойс) від 30.11.2019 року № Y.T.2019325-233; - сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 - Е 5.753.164 від 17.12.2019 року; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 16.12.2019 року № А 46020805; - платіжні доручення (банківські платіжні документи, що стосуються товару) № 55 від 16.12.2019 року та № 56 від 20.12.2019 року; - довідка про транспортні витрати на доставку транспортного засобу № 261 від 28.12.2019 року; - контракт № 11-12/2019 від 11.12.2019 року; - договір про надання послуг митного брокера від 01.02.2016 року № 01/02/01/2016; - митна декларація країни відправлення від 17.12.2019 року № 19ВЕЕ0000059644745. Щодо невідповідності фактичного порядку оплати за товар приписам контракту від 11.12.2019 № 11-12/2019, то слід зазначити, що цивільні (господарські) відносини реалізуються на засадах диспозитивності. У процесі реалізації належних їм прав- обов`язків договірні сторони можуть відступити від визначеного договором алгоритму їх реалізації за умови відсутності заперечень з боку іншої сторони. Для цілей митного законодавства важливою є об`єктивна підтверджуваність реалізації відповідних операцій. У даному випадку, виконання умов відповідного контракту підтверджується на основі системного аналізу юридичних фактів, що пов`язані із виконанням сторонами своїх зобов`язань. Фактична поставка автомобіля відбулась 17.12.2019, що підтверджується експортною митною декларацією № 19ВЕЕ0000059644745, а сплата за даний товар відбулась 16.12.2019, що підтверджується платіжним документом №

55. Таким чином, оплата відбулась на умовах 100% передоплати вартості автомобіля, що повністю відповідає умовам контракту від 11.12.2019 № 11-12/2019. Крім того, відповідачем не доведено жодними доказами впливу порушення терміну оплати рахунку-фактури на митну вартість заявленого до митного оформлення транспортного засобу. Щодо посилання митного органу на те, що в графі 70 «Призначення платежу» платіжних доручень від 16.12.2019 № 55 на суму 171871,00 EUR та від 20.12.2019 № 56 на суму 15369 EUR зазначено лише контракт, то зазначаємо, що відсутність в платіжному документі вказівки на інвойс самостійно не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації платежу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару. Так, загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (надалі - Порядок №216). Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів. Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі. Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром. Зазначені твердження позивача грунтуються на правовому висновку Верховного Суду висловленого у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18. Щодо тверджень митного органу про те, що загальна вартість контракту становить 187240 EUR, то невідомо, яка частина коштів сплачувалася за даний сідельний тягач, слід наголосити, що за умовами контракту від 11.12.2019 № 11-12/2019 (Розділі 4) вартість 1 (одного) сідлового тягача MERCEDES BENZ ACTROS складає 14840,00 Євро. При цьому, така вартість складається з вартості автомобіля, його страховки, оформлення транзитних номерів та Сертифікату походження EURO 1 для вивозу. Також, наголошуємо, що згідно п. 3.2 контракту № 11-12/2019 від 11.12.2019 автомобіль поставлявся на умовах (EXW) Інкотермс 2010, у зв`язку з чим, позивачем було надано митному органу довідку про транспортні витрати на доставку транспортного засобу №261 від 28.12.2019. Враховуючи викладене, митна вартість товару, яку задекларував позивач, склала 406450,68 грн. (14840 EUR ціна авто + транспортні витрати). Посилання відповідача на висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/540/20, не можуть братися до увагу з огляду на приписи ч.7 ст. 78 КАС України (правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду), більше того, справи є різними, враховуючи індивідуальні (родові ознаки) ввезеного товару, наданих документів, тощо. Щодо посилань апелянта на те, що згідно декларації країни відправлення, країною експорту вантажу є королівство Бельгія, в той же час згідно технічного паспорту від 16.12.2019 країною реєстрації автомобіля є Австрія, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої-третьої статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. Так, під час митного оформлення позивачем було надано сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 - Е 5.753.164 від 17.12.2019 року, згідно якого країною походження товару є Бельгія, а тому вказані посилання відповідача не заслуговують на увагу. Також, суд звертає увагу, що у технічному паспорті не зазначається країна експорту транспортного засобу на відміну від декларації країни відправлення, а зазначається країни, де був виданий технічний паспорт. При цьому, колегія суддів враховує, що такий транспортний засіб є вживаним, а тому абсолютно нормальною є ситуація, коли країна, де був придбаний транспортний засіб вперше буде відрізнятись від країни експорту. Таким чином, технічний паспорт не являється документом, що підтверджує походження транспортного засобу. Крім того, відповідачем не зазначено, яким чином реєстрація автомобіля в Австрії 16.12.2019 року впливає на задекларовану митну вартість товару, та яке значення така інформація має для коригування митної вартості, зазначеної у митній декларації. Також в оскаржуваному рішенні вказано, що митну вартість визначено за резервним методом в сумі 20850,00 євро відповідно до цінової інформації ЄАІС Держмитслужби України, з посиланням на митну декларацію від 09.12.2019 №UA100310/2019/666510. Разом з тим, колегія суддів критично ставиться до вказаної митної декларації від 09.12.2019 року №UA100310/2019/666510 (т.1 а.с. 75), оскільки згідно даної декларації задекларовано сідельний тягач MERCEDES BENZ, модель: АСТROS 1845 LS, який призначений для перевезення вантажів, у той час як позивачем здійснювалося митне оформлення сідельного тягача MERCEDES BENZ моделі АСТROS 1945, який використовується для перевезення напівпричепів по дорогах загального користування. При цьому, відповідачем не доведено подібність тягачів MERCEDES BENZ моделі АСТROS 1845 LS та моделі АСТROS 1945. Крім того, щодо зазначення відповідачем в рішенні про коригування митної вартості товарів та - джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару - МД від 09.12.2019 року №UA100310/2019/666510, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.02.2019 року у справі №816/1199/15-а, про те, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною 2 статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), має бути доведено, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Однак, спірне рішення про коригування митної вартості товарів не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості товару. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги від 30.04.2020 року №71, додаткова угода №2 до договору від 30.04.2020 року, додаткова угода №3 до договору від 30.04.2020, рахунок-фактура №71/3/2 від 03.09.2020, акт надання послуг №71/3/2 від 26.02.2021, платіжне доручення №2551 від 25.09.2020, банківську виписку по рахунку АО «Протест» за вересень 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг). Колегія суддів дійшла до висновку про співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрати із складністю справи та обсягом наданих послуг, відтак витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року - без змін. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» (14000, м. Чернігів, вулиця Квітнева, 1-В, код ЄДРПОУ 37558048) за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби (14017, м. Чернігів, проспект Перемоги, 6, код ЄДРПОУ 43332675) витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 1500 (тисяча п`ятсот гривень) 00 коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.М.Собків Л.Т.Черпіцька Повний текст виготовлено 06 квітня 2021 року.