LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855640/6243/20

від 06.04.2021 ·

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6243/20 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Василенко Ю.А., за участю: представника відповідача: - Смикалова В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А : У березні 2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування постанови, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» від 07.10.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 15 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 10548, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, як необґрунтованої, наголошує, що в апеляційній скарзі скаржник не наводить жодного обґрунтування протиправності та незаконності рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2020 року, зазначає, що позивачем протиправно подані нові докази, адже останні не були подані до суду першої інстанції та не можуть бути, в силу приписів КАС України, враховані судом апеляційної інстанції, адже скаржник не надав докази неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції. 30 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 12837, Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» надіслано до суду клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору. 01 квітня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 13248, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було надіслано до суду додаткові пояснення по справі. 05 квітня 2021 року, відповідно до штампів вхідної кореспонденції суду Вх.№ 13897, 13882, на адресу суду надійшли клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з хворобою представника апелянта (Данішевського А.В.). У силу приписів ч.2 ст.. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, крім того, представником апелянта не надано доказів хвороби представника (як от листок непрацездатності чи лабораторне підтвердження позитивного тексту на COVID-19, тощо) у зв`язку з чим, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, без представника позивача. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких він значиться платником, у тому числі про сплату 170 000 грн., як посилається на те позивач, та що, відповідно, є підтвердженням того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються, доказів того, що ТОВ «Земля і Воля» може бути суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, позивачем суду також не надано, отже, на переконання суду, позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної (их) або юридичної (их) особи (осіб) (тисяч інших агровиробників, як стверджує позивач) без відповідних правових підстав або інакше кажучи в інтересах невизначеного кола осіб, що не тільки не відповідає чинному законодавству України, а і прямо йому суперечить. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 07.10.2019 року відповідачем прийнято постанову № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» (т. 1 а.с. 12-33), якою, відповідно до статей 4, 40 та 41 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»:

1. Затверджено Зміни до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1379/27824.

2. Затверджено Зміни до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1384/27829.

3. Затверджено Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 року № 236 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 року за № 1434/29564. Вважаючи винесену постанову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень передбачені, зокрема, статтею 264 КАС України. Як вірно зазначено судом першої інстанції, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції було наголошено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких він значиться платником, у тому числі про сплату 170 000 грн., як посилається на те позивач, та що, відповідно, є підтвердженням того, що ТОВ «Земля і Воля» є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються. Доказів того, що ТОВ «Земля і Воля» може бути суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, позивачем суду також не надано. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2021 року було відкрито провадження у даній справі, крім того, судом було постановлено (до винесення оскаржуваного рішення) декілька ухвал, в тому числі щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі (представник позивача був присутній під час постановлення ухвали від 01.09.2020 року), втім, позивачем додаткові докази, що обґрунтовували наявність порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» оскаржуваної постановою або застосування її до позивача, останнім не надавались. Втім, до апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» надано рахунки на оплату послуг розподілу/компенсації за неоплату від 29.02.2020 року, від 31.03.2020 року, від 30.04.2020 року, від 20.05.2020 року, з яких вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» є споживачем природного газу, отже, позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» від 07.10.2019 року, адже останньою, в тому числі було внесено зміни до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1384/27829, стороною якого є позивач, з урахуванням чого, колегія суддів вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу по суті заявлених вимог. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (в редакції в редакції, що діяла на момент прийняття Постанови № 2080) (далі - Закон про НКРЕКП). Відповідно до положень статті 3 Закону про НКРЕКП Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом. Згідно з положеннями статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них. Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України «Про ринок природного газу» (далі - Закон про ринок). Відповідно до положень статті 4 Закону про ринок державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Цією ж статтею Закону про ринок передбачено, що до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження кодексу газорозподільних систем, типового договору розподілу природного газу, методології визначення тарифів на послуги розподілу природного та встановлення тарифів, які повинні забезпечити необхідні інвестиції в газорозподільні системи. Водночас, відповідно до статті 41 Закону про ринок встановлено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно- правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним. Разом з тим, статтею 41 Закону про ринок встановлено, що Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб- сайті. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: 1) основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; 2) умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; 3) правила обліку природного газу (у тому числі приладового); 4) правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; 5) порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; 6) інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем. На виконання наданих відповідачу повноважень та відповідно до статей 4, 40 та 41 Закону про ринок НКРЕКП були затверджені: - Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824 (далі - Кодекс ГРМ); - Типовий договір розподілу природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829 (далі - Типовий договір); - Методика визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затверджена постановою НКРЕКП від 25 лютого 2016 року № 236 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03 листопада 2016 року за № 1434/29564 (далі - Методика). Варто наголосити, що положеннями Кодексу ГРМ та Типового договору, які пройшли належну правову експертизу при здійсненні державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, ще з 2015 року були закладені механізми надання Оператором ГРМ на підставі укладеного договору розподілу природного газу послуги із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності його об`єкта для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу. Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ (із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 07.10.2019 р. № 2080) розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік (з 01 жовтня по ЗО вересня), що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу (положення пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу). При цьому, відповідно до пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. Разом з цим, згідно з пунктом 3 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ споживач, що не є побутовим, який здійснив замовлення річної потужності відповідно до абзацу третього пункту 2 цієї глави, має право з 10 липня по 15 вересня розрахункового календарного року подати Оператору ГРМ заявку на уточнення (збільшення/зменшення) величини річної замовленої потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. Таким чином, з 01.01.2020 року кожен споживач, що не є побутовим, сплачуватиме кошти за отриману послугу розподілу рівними частинами протягом року не залежно від обсягу спожитого природного газу в поточному місяці. При цьому, споживачам, що не є побутовими, у тому числі сільськогосподарським підприємствам, положеннями Кодексу ГРМ надано право самостійно замовляти річну потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік та корегувати її у липні розрахункового календарного року, що дозволяє споживачу планувати свої витрати на оплату послуги розподілу природного газу. Крім цього, якщо річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на поточний рік визначалась виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за попередній газовий рік (з 01 жовтня 2018 по 30 вересня 2019), то плата за перевищення річної замовленої потужності не нараховуватиметься. При цьому, якщо річна замовлена потужність об`єкта споживача на розрахунковий календарний 2021 рік буде визначатись виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за період з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року, зменшення/збільшення спожитого обсягу природного газу у поточному газовому році (01.10.2019 р. - 30.09.2020 р.) призведе до зменшення/збільшення величини замовленої річної потужності, а отже і плати за послуги розподілу природного газу у наступному календарному РОЦІ- Таким чином, до 01.01.2020 року оплата послуг розподілу природного газу здійснювалась виходячи з фізичного обсягу розподілу природного газу. Така модель здійснення розрахунків за надані послуги розподілу мала недоліки, зокрема, велике фінансове навантаження на споживачів протягом опалювального сезону, нерівномірність надходження коштів для забезпечення сталого функціонування газорозподільної системи. З 01.01.2020 року здійснено перехід до замовленої потужності та змінено принцип визначення вартості оплати послуги розподілу природного газу, в наслідок чого кожен споживач сплачує кошти за отриману послугу розподілу природного газу рівними частинами протягом року не залежно від обсягу спожитого природного газу в поточному місяці. Такий підхід в оплаті за послуги розподілу природного газу рівними частинами дозволяє уникнути великого навантаження на споживача в опалювальний період, коли споживання природного газу найбільше. При цьому, рівномірні надходження коштів дозволять також газорозподільним підприємствам забезпечити високий рівень обслуговування газорозподільних мереж та їх складових, що знаходяться на балансі газорозподільного підприємства, з метою підвищення рівня безпеки газопостачання. Таким чином, встановлення тарифів на основі нової методології, як плати за замовлену потужність передбачає відхід від застарілої системи встановлення загального тарифу та надає ряд переваг для кінцевого споживача. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Типового договору (із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 07.10.2019 р. № 2080) цей Типовий договір розподілу природного газу (далі - Договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Згідно з положеннями пунктів 1.2 та 1.3 розділу І Типового договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону про ринок і Кодекс ГРМ. Водночас, відповідно до положень статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, оскільки Типовий договір є публічним, його умови є однаковими для всіх споживачів, що виключає можливу дискримінацію тих чи інших споживачів природного газу. Разом з цим відповідно до пункту 6.1 розділу VI Типового договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Разом з цим відповідно до положень пункту 6.6 розділу VI Типового договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. При цьому, зазначені положення Типового договору, які встановлюють вимогу щодо попередньої оплати послуги розподілу природного газу за цим Договором, діють з 01 грудня 2015 року, тобто з дня набрання чинності постановою НКРКЕКП від 30.09.2015 р. № 2498, якою затверджений Типовий договір, що пройшла правову експертизу під час здійснення державної реєстрації у Міністерстві юстиції України. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» від 07.10.2019 року прийнята компетентним органом в межах та на підставі норм чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги стосуються виключно наявності права у позивача на оскарження спірної постанови, втім не містять обґрунтувань щодо протиправності самої постанови, не встановлено протиправності такої й відповідно до доводів позовної заяви. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля»- залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 06 квітня 2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»