Постанова 4812 № 477/2352/20

06.04.21 22-ц/812/609/21 Провадження № 22-ц/812/609/21 Суддя першої інстанції Семенова Л.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 06 квітня 2021 року м. Миколаїв Справа № 477/2352/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року, постановлену під головуванням судді Семенової Л.М., в приміщенні цього суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права на спадкове майно, В С Т А Н О В И В: 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права на спадкове майно. Вимоги свого позову ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті спадщину прийняла мати позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина яку вона прийняла. За життя її батько був прийнятий в радгосп «Бармашівський», що потім був реорганізований в Акціонерне товариство закритого типу «Бармашово» (далі - АТЗТ «Бармашово»). 23 листопада 1995 року АТЗТ «Бармашово» було видано державний акт на право колективної власності на землю. Проте у списку громадян для визначення середньої долі земельного паю по АТЗТ «Бармашово» Жовтневого району Миколаївської області ОСОБА_2 відсутній. Отже, право ОСОБА_2 на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього АТЗТ «Бармашово» було порушено. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку спадкування право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього АТЗТ «Бармашово», с. Білозірка, Вітовського району Миколаївської області за рахунок вільних земель на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2020 року позов було залишено без руху, оскільки ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтувала якими діями та ким не визнано чи порушено її право. Не посилається і на докази щодо цього. Також позивач не надає докази стосовно відсутності запису про реєстрацію сертифікату на ім`я спадкодавця на право на земельну частку (пай), відсутності державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку, а тому останній надано час на виправлення недоліків позовної заяви. Ухвалою того ж суду від 03 лютого 2021 року позовна заява ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права на спадкове майно повернута позивачу. Повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у строк, встановлений судом ухвалою від 21 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху не усунуті недоліки позовної заяви, а тому є передбачені частиною 3 статті 185 ЦПК України підстави для повернення позовної заяви позивачеві. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , оскаржила її в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «Вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звертатись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Повертаючи позов з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, Жовтневий районний суд Миколаївської області зазначеного до уваги не взяв, припустився надмірного формалізму, тому висновок суду є помилковим. Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень статті 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд вважав, що є підстави, визначені частиною 3 статтею 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки позивачем не виконані вимоги, викладені судом в ухвалі від 21 грудня 2020 року. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Право на суд включає, насамперед, принцип доступу до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. За приписами частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів-зміст позовних вимог що до кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Частинами 1, 3, 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд в ухвалі від 21 грудня 2020 року зазначив наступні недоліки: позивач жодним чином не обґрунтовує якими діями та ким не визнано чи порушено її право; не посилається і на докази щодо цього; позивач не надає докази стосовно відсутності запису про реєстрацію сертифікату на ім`я спадкодавця на право на земельну частку (пай), відсутності державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку. Постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву як неподану, суд виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали від 21 грудня 2020 року. Вирішуючи питання відповідності оскаржуваної ухвали вимогам закону, колегія суддів виходить з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з положеннями абзацу 2 частини 6 статті 185ЦПК України у разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. За змістом статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин. Суддя згідно з вимогами статей 175, 177, 185-187 ЦПК України перевіряє, чи має особа відповідно до статті 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом відповідного права чи інтересу, чи відповідає форма та зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших установлених законом перешкод для відкриття провадження у справі. Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суддя при вирішенні питання щодо прийняття заяви (скарги) не має права давати оцінку зазначеному позивачем складу осіб, які братимуть участь у справі, наведеним доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, і ставити залежно від цього вирішення питання про прийняття позовної заяви. Згідно із частиною 3 статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , вона за змістом та формою цілком відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, зокрема, в ній позивач, на власний розсуд визначив учасників справи, зазначив ціну позову, виклав зміст позовних вимог, спосіб захисту порушених прав, обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, та додав їх до заяви. Отже подана ОСОБА_1 позовна заява відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а тому підстави для її повернення заявнику були відсутні. Крім того, на думку колегії суддів, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Колегія суддів вважає, що питання повноти змісту позовних вимог, з яких суд спочатку залишив без руху позов, а потім повернув позовну заяву, підлягали вирішенню під час розгляду справи та вирішенню відповідно до частини 1 статті 189 ЦПК України. Між тим суд в порушення викладених вище положень процесуального закону залишив позовну заяву без руху, а в подальшому повернув її позивачеві, вдавшись при цьому до оцінки зазначеного позивачем обґрунтування позовних вимог, наведеним доказам, їх достатності, вимагав надання доказів. Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала судді є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа поверненню до суду для продовження розгляду. З огляду на положення статті 141 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги, за якою апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи. Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права на спадкове майно повернути до того ж суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.